Мистецтво подорожувати. Ще й на Аляску.

Хоча, всі ми здогадуємося, коли вкладаєш стільки часу в те, щоб зафільмувати щось – втрачаєш оригінал.

Так зараз напевно виглядають капіталісти. Буржуїни, які продають нам нашу тугу, намащену на куплений у звукових буржуїнів біт. І ще торгують мерчем. А бувають буржуїни духовних шляхів. Теж зі своїм мерчем. МакХатми.

#Women
На сьогодні вже дуже багато написано цікавих книг, статей та інших матеріалів про жінок у авіації. Але чомусь дуже мало знято фільмів.

Може тому, що чоловіки завжди були на виду, і матеріалу про них багато: і відео, і фото, і текстів. А жінки проривались через стіни та бар’єри, приховували і свої захоплення, і свої мрії, а, згодом, свої досягнення. Тому часто про них мало фактів, фотографій чи зйомок.

Цю прогалину заповнює чудовий емоційний фільм Розбиваючи Скло («Breaking Glass»). Він присвяченій не лише конкретній жінці, яка досягла своєї мрії і майже буквально розбила скло нерозуміння та неприйняття серед чоловіків того факту, що дівчата можуть виконувати будь-яку авіаційну роботу, а й усім жінкам, які досягли висот у авіації.

Колективний образ жінок-пілотів, жінок-авіатехнків та бортінженерів розкритий через історію реальної дівчини Бонні Тібурці (Bonnie Tiburzi) – першої пілотесси у великій американській авіакомпанії American Airlines та першої жінки у світі, яка отримала диплом бортового інженера турбореактивного літака.

Це – романтичний, емоційно насичений, хоча і трохи наївний фільм. У ньому є забавна компьютерна графіка та кілька невідповідностей, однак він захоплює прекрасною історією жінки, яка захотіла і змогла. Змогла розбити саме те скло, яке було потрібно.

І саму історію, і режисерську роботу оцінили на цьогорічному кінофестивалі у Каннах, де фільм отримав золоту нагороду у категорії «молодих режисерських проектів» (Young Director Award).

Гарного перегляду!

Відкриття Олімпіади у Парижі кілька днів тому викликало багато різних і неоднозначних емоцій, від повного захоплення до тотального неприйняття.

Але запалення олімпійського вогню не лишило байдужим нікого, особливо повітроплавців, бо так оригінально, на повітряній кулі, його ще не піднімали ніколи до цього. Це була шана братам Монгольф'єр, які 251 років тому у цьому самому місці, у садах Тюїльрі, здійснили перший у світі політ людини у небо.

Захоплююче видовище ?

Звичайні будні в Латинській Америці

Я пишу це, бо не можу стриматись, адже хочеться розділити з вами це відчуття свободи, відчуття польоту.

Це історія про маленького хлопчика з заходу України, який захотів стати пілотом. Минули роки і доросле життя поглинуло його. Потім почалась війна – мрії стали необхідністю, а свобода – пріоритетом. Зараз або ніколи.

«Хочу стати пілотом», – сказав я Тімуру одного сонячного осіннього дня рік тому. Тім посміхнувся і сказав: «Станеш».

Після цих слів пройшов час, і ми занурились у зйомки Армійської Авіації. Там я все більше закохувався в небо і залізних птахів, у яких є глибока душа і неповторний спів.

Прийшла зима, а разом з нею, як сніг на голову, повідомлення від Тіма: «Ми з Софією починаємо вчитись». Я протирав очі, але до кінця не розумів, що це буде.

15 років очікування пройшли як вічність і ось настав цей саме момент, якого багато хто так і не дочекався через лінощі, недостатнє бажання чи обставини. «Але я цей шанс не втрачу», – сказав я собі.

Теорія – це 160 годин сухих фактів: навігація, метеорологія, аеродинаміка, право, експлуатація.

У кімнаті 5 на 6, тричі на тиждень, цілими днями молоді курсанти гризли граніт науки. Мій мозок буквально вибухав, інколи я зовсім переставав розуміти про що йдеться – усе змішувалось в один великий ком. Як це запам’ятати? Як відчути небо, будучи на землі? Поруч сиділа Софійка і ми переглядались, посміхаючись і мовчки підтримуючи один одного, типу: «Ух, оце так потік інформації!»

Мрія стати пілотом з’явилась у 2008-му, у 14-ть. На комп’ютері, який придбав мій батько, я вперше побачив фільм Top Gun.

Засмаглі пілоти ВПС США, злітаючи на розкішному F-14 з Індійського океану, розрізають повітряні потоки. Зухвалі, сміливі – класична пропаганда чому варто стати пілотом. Небо, круті віражі, сміливі рішення, прекрасні жінки, танці, музика, байки, швидкість, бунтарство та свобода. Що ще потрібно чоловіку для щастя?

Весняний сонячний ранок, травень. Україна. 3-ій рік війни. На аеродромі відбій повітряної тривоги, ми стоїмо біля нашого залізного птаха, де разом з інструктором робимо перший в житті передполітний огляд літака. Я все той самий закоханий у небо малюк. Але зараз мені 29.

Перші кроки до літака немов уві сні. Сідаю, пристібаюсь, вдягаємо навушники, дивлюсь по боках. Невже це правда, крутиться в моїй голові, це не сон?

Запуск двигуна, перевірка приладів. Juliet Alfa Bravo starting up. Ready to taxi…

В цей момент починається зовсім інша частина мого життя. Бажання бути в небі перемагає, страх залишитись на землі мотивує. Тут в мене в голові вмикається композиція Danger Zone (з Top Gun). Життя ніколи не буде як раніше.

Потужність на повну, наш Tecnam набирає швидкість і відривається від землі. Чую голос інструктора, очі на горизонт, набір висоти, 200 футів, 300 футів. Час повертатись в реальність, попереду багато роботи.

Перший політ – це як перший поцілунок. Ти так довго на нього чекаєш, а коли він нарешті трапляється, пам’ятатимеш про нього все життя. Це кохання назавжди. Здобуття свободи – найбільша радість, доступна людині.

1000 футів, штурвал в моїх руках, швидкість 70 вузлів, починаємо віраж вліво, рука трохи спітніла, серце шалено б’ється, але я впевнено вхожу в розворот.

Керувати літаком, відчувати потоки, які підіймають тебе вище, бути курсантом-пілотом в такі часи – це особлива удача. Ти стаєш одним цілим, одним організмом з літаком.

Перший політ триває годину, але там в небі час плине інакше. Крізь хмари, з попутним вітром ти несешся по візуальних орієнтирах над землею. Як все спокійно тут в небі, думаю я.

Наша пташка сідає на землю, виходжу з літака. Адреналін, емоції накривають мене. Це моя нова реальність, моє нове життя.

Зараз, як ніколи, хочеться жити, мріяти, створювати, кохати.

Немає ідеального часу для того щоб почати рухатись до мрії, є тільки момент, який відділяє тебе від цього рішення. І обравши йти за мрією, ти завжди обираєш кращу версію власного шляху. У цьому шляху кожна секунда вартує цілого життя.

Небо це не межа, це лише початок.

Степан.

#WeirdPlanes

У літаків дуже нетрадиційних форм доволі схожа доля.

Їх конструктори хапаються за якусь ідею, яка, на їх переконання, переверне авіаційний світ та допоможе знайти найкращий баланс між швидкістю, злітно-посадковими характеристиками, дальністю, вантажопідйомністю та ін.

У більшості випадків такі проекти зазнають краху, бо конструктор щось недорахував, недодумав, не взяв до уваги або просто видавав бажане за дійсне.

Але буває, що ідея має право на життя і навіть об’єктивно є проривною, але вона настільки радикальна, що обережні інвестори, власники авіазаводів та звичайні покупці не готові ризикувати грошима, аби підтримати задум сміливого авіаконструктора.

Саме така доля спіткала проекти, про які ми хочемо вам сьогодні розказати. Проте майбутнє деяких із них вирішило ще й те, що вони просто запізнились. Якби вони були спроектовані трохи раніше, а тестувались трохи швидше, хто зна, як би зараз виглядали літаки.

Знайомтесь – Літаючі Млинці, або літальні апарати з крилом круглої та дисковидної форми.

aerotim

Літаючі Млинці

Історія унікальних проектів літаків з крилом круглої та дисковидної форми

Про що ж ще написати у такий романтичний день, як не про небо...?

Ми всі авіатори - закохані романтики.
Віримо у забобони, ніколи не фотографуємось перед рейсом, і вважаємо, що наші літаки - істоти, які мають душу.

Ми можемо безкінечно споглядати зоряне небо, ніжно називати залізну птаху на імʼя, знати особливості характеру кожної, а ще з піною коло рота сперечатися на рахунок того, чий літак найкращий (спір, що його ніхто ніколи не виграє, якщо ви літаєте на різних типах).

Ми замріяно кожного разу дивимось на лайнер, що здійснює посадку або зліт. Тільки по мірі зростання льотного досвіду кожна така картина буде супроводжуватися безмежно щирим: «Ех, трішки не дотягнув», або радісним: «Красунчики, колеса он як розкрутили».

Ми на кожних посиденьках обговорюємо небо і польти. І кожного разу люди не з авіації, які потрапили на таке застілля будуть роздратовано зітхати: «ніколи не було, і от знову»...

Чим старший авіатор, тим більш сентиментальним стає це дивне кохання. Ви коли небуть бачили як чоловік, що йому більше шестидесяти, ніжно «голубить» «під шийкою» свій літак і з сумом кожного разу прощається з ним після польоту - бо після кожного відрядження «їде на пенсію».

І не у тому справа, що процедура повторюється з відрядження до відрядження вже кілька років). Справа у ніжності.

З кожною льотною годиною чи прожитим у сімейному статусі «пілот» роком блакитно-біла любов набуває все катастрофічніших масштабів.

Безодня під назвою «небо» забирає душу взамін на «ще один раз політати». А серце залишається у кабіні літака.

Ми авіатори, обираємо собі в напарники таких самих притрушених. Бо кожному з нас потрібен «partner in crime” і людина, яка буде готова розділити з тобою це неймовірне яскраве життя. Проте важливо памʼятати, що у відносинах вас завжди буде троє. Оте настирливе блакитне  вже не дінеться з серця нікуди.

Ми - авіатори здатні любити своїх партнерів так само сильно, як і наше небо, а може, навіть трішечки більше (ну зовсім трошки).

Ми, авіатори, точно дуже добре знаємо, що то таке - любов. І хоч іноді (майже завжди) з нами не буває просто, та ми хай там як завжди будемо поряд з тими, кого обрали.

Ми усі знаємо точно, що кожна людина - особлива.

А особливою її робить саме любов. У будь яких її проявах та інтерпретаціях!

Зі святом, любі!