І забийте на ті кончені відео з клікбейтними заголовками, які не викликають нічого, окрім розчарування у власних розумових здібностях

«Як не вивчаючи слова я вільно розмовляю іноземними мовами»

Нічособі! А потім вмикаєш, а там буквально про те, як вона виписує незнайомі слова в зошит і перечитує їх. Так це і є — вчити.

Або ще краще — «I Learned German in 60 days»

Ого! Тільки ти живеш в Німеччині вже третій рік, але то дрібниці.

Коротше, треба вчитись, як подобається. І не треба себе з кимось порівнювати — ми всі в різних обставинах

✨
Це все очевидно, але коли втома спіткає тебе у найвразливіший момент, потрібне нагадування, що все ок. Просто зроби паузу, відпочинь і продовжиш далі

(P.S. Я відпочила, поки читала два дні безвилазно детективи про Джека Тейлора і спала багато годин після повітряних тривог і пізніх робіт. І мені стало набагато краще.

На сьогодні у мене заплановано пройти прогуляний урок арабської і прогуляний урок німецької. Сьогодні це вже не відчувається як щось, що неможливо помістити в голові)

Нехай вихідні дадуть вам змогу виспатись і відновитися ?

Багато тексту, але про підтримку. Можливо, вона вам зараз треба

Єдине і найбільше, що дає мені сил вивчати мови — відсутність поспіху. Не треба встигнути до іспиту, до кінця семестру, до початку робочого проєкту. Якщо чесно, мені все одно, коли я довчу якусь з мов — я люблю сам процес навчання.

Іноді бувають важкі дні (як зараз у нас всіх), до того ж — завантажені роботою. І тоді я потрапляю в неприємну ситуацію, де у мене вимикається мозок.

Недавно на уроці арабської повторювали, як називати час по годиннику, і мене (як перекладачку) спитали, як «по підручнику» називають час англійською — для аналогії. А все, що було в моїй голові — набір німецьких слів, які я вивчила минулого уроку. І все. Повна каша і не з того, що треба. Я взагалі не могла відтворити в голові жодного a quarter to five, чи чогось подібного. І це такий сором, якщо чесно. Я аж відчула, як всі на планеті подумали, яка я тупа. Мене це відчуття не залишало дні два.

Але з іншого боку — ну то й шо? Буває. Очевидно же, що я знаю, як називати час, якщо працюю з цією мовою вже років 5.

Просто треба трошки відвалити від себе, а потім знову повернутися в адекватний режим навчання.

І не треба спішити і намагатися запхати собі в голову все і одночасно. Я думаю, це нормально, коли ти вирішуєш пропустити урок, а може і два, якщо це дасть заспокоїти і перезавантажити мозок.

Так, вчити 100 мов, бути продуктивною на роботі й не випасти з побутового і соціального життя — це супер, заздрю. Але я так не вмію. Було прикро, звісно.

Але нічого страшного, важко щось робити сьогодні, значить зробиш завтра, завтра теж важко — значить через день.

Так, життя не безкінечне, але і кінечне воно несподівано. Тому нема сенсу на це зважати. Я думаю, по-справжньому жодних дедлайнів в житті не існує, бо «життя це процес, а не точка призначення»

Прочитала про назву Росії японською і китайською. Фактчекінгу не буде, бо мені це складно. Один і той самий ієрогліф може означати різні речі залежно від сполучень з іншими ієрогліфами.

Але прочитала ще, що РФ монгольською буде ОХУ. Тому «президент РФ» — це «ОХУ-ын ерөнхийлөгч». Путіну так пасує, це ж треба

Прочитане

1. «Фаршрутка», Іван Семесюк

Люблю Семесюка. Це друга його книга, яку я прочитала, і вона приємно підтверджує очікування після попередньої.

Семесюк — це калейдоскоп каламбурів, сенсів, натяків, сатири, іронії й якогось психічного припадку.

Краще, ніж на скріні вгорі сюжет не опишу.

Почала читати, коли по вечорах не було світла, дочитала в довгій виснажливій дорозі – найкраща книга, якщо їде дах, дуже веселить.

1. «Гурійський щоденник», Гіоргі Кекелідзе
   З грузинської переклав Рауль Чілачава

Електронка зараз коштує в Книгарні Є 15 грн (примітка вище – звідси).

Гурія – це такий регіон в Грузії. Історія з категорії моїх улюблених: про життя, традиції і звичаї окремого народу.

Приємно прочитується за кілька годин на балконі. Трохи смішне, трохи сумне, трохи філософське, дуже колоритне.

На фото – один з моїх улюблених моментів.

Впевнене призове місце в топі найважливіших приміток

(Видавництво Анетти Антоненко)

Коли чуєш іноземну з групи слов'янських мов, де не всі знайомі слова мають очікуване значення

​​В арабських іменах часто є такі слова: «ібн», «абу», «абд». Перше означає «син», друге — «батько». А третє — «раб».

Справа в тому, що у Аллаха є 99 імен. І не можна просто назвати себе одним із них, всі вже зайняті (вони перекладаються різними хорошими словами), тому варто додавати, що це не прям аж тільки твоє ім'я.

Але є багато й інших імен, які не потребують таких додатків. Одне з найрозповсюдженіших — Мухаммад. Як сказала моя викладачка, «Мухаммади — це наші Славіки», бо ім'я перекладається як «славимий».

Читала трошки про Авіценна (той перський науковець-полімат, якого насправді звали Абу Алі ібн Сіна) і побачила, що в Киргизстані є гірська вершина на честь нього. Щоправда так вона називалася не завжди. Здогадайтеся ім'я попєрєдніка. Разом виглядає шикарно