задимлений Київ виднівся крізь вікна пустої маршрутки.
мої тонкі пальці, насправді, не знали про твою ніжність,
та фото твоє визирало з кишені зимової куртки,
бо ми ж так не бачились довго — здавалося, цілу вічність.

закохане місто кохало мене тільки видимим словом.
воно говорило до мене твоїми сухими віршами.
воно не впізнáє мою урочисту і чесну промову,
бо ти мене вибʼєш і вдариш своїми руками.

задимлений Київ виднівся крізь теплі та вигнуті лікті,
які ми зігнули в надії розправити білі крила.
ми будемо разом, але вже не в цьому чужому столітті,
ми будемо разом, коли я вже стану для тебе занадто сива.

це все як тимчасовий ступор,
як спалити на людях рубашку,
як секрет прокричати в рупор
і забути зробити домашку.

це все, знаєш, як грип в сезон пляжу,
як розбити бабусину вазу.
в кращій пісні відчути лажу,
промовчати, затиснувши фразу.

не прийти на останній потяг,
як дізнатись, що ти не важливий.
посміхатись, зриваючи одяг,
запевняти, що це не фальшиво.

(так я зараз відчуваю світ і тебе.)

- авторський переклад

осінь

я так часто обходжу розмови важкі стороною,
щоб залишити серце в коробці без зайвих людей.
якщо чесно, я оминаю розмови саме з тобою..
щоб не бачити більше сумних і безжальних очей.

на це вплинула осінь і трошки зеленого чаю,
який замовляю одразу сміливо «на двох».
ти не помітиш в піснях моїх ноти печалі,
які понесуться на крилах крізь різність епох.

усім привіт ❤️‍🩹

у мене рівно через два тижні виходить перший реліз 🥹
дуже прошу вашої підтримки🙏🏻
буду вдячна за репости, вподобайки та коментарі під цим шматочком пісні 👀

https://www.instagram.com/reel/DAtR7VuKq0K/?igsh=MWk3amphM3libTA0dA==

вона не любила жахливо затягнуті ранки,
каву з солодким сиропом і запах імбиру.
не бачила того, із ким розділила б світанки,
бо все віддала ненадійному пасажиру.

відмовлялась від речень, щоби не ставити крапку,
в пустих діалогах шукала щось надважливе.
їй так докучали жахливо затягнуті ранки,
бо в них не вбачала щось тепле і особливе.

її улюбленими квітами стали серпневі соняшники.
вона слухала інді-поп виконавців і трохи старого джазу.
вона не любила троянди, які надсилали їй шанувальники,
та чомусь зберігала, отримавши кожного разу.

її прихистком серед бурі ставала лірична музика.
фотокáртки на стінах говорять до неї про дещо важливе.
її забували ніби забутого кимось під партою ґудзика
та було в ній, насправді, щось загадкове і особливе.