Здається, що світло зникло уже давно.
У темряві висихає гіркий полин.
Та все-таки ти вставай і бери зерно,
і між важелезних жорен його мели.

Нехай борошняний порох осяде тут,
нехай крижана у глек потече вода.
Допоки твої майбутні сади ростуть,
допоки тебе не визнали за святу,
допоки тобі по силах твоя біда...

В порожній твоїй домівці висять щити,
на кожному спить грифон і гарчить вві сні.
І часом здається, ніби живеш не ти,
а спогади, теплі, пружні і навісні..

Мели-но своє зерно і колючий біль,
розпалюй вогонь в печі і не спи вночі...
Колись вони всі повернуться — не тобі,
а просто тому, що мають свої ключі.

Княгиня Ольга пише диктант національної єдності
У маленькій кав'ярні, 
Під абажуром кольору помаранчі.
Поруч говорять, як раньше 
Краще було ж, краще, 
…лате, на звичайному молоці..
… Я хотіла б бачити щось крім слів, якісь реальні дії 
Не ці.
Княгиня Ольга пише диктант національної єдності.
Попри сумніви, ставить крапки і коми.
Тумани повзуть на столицю, важкі й зникомі,
Коли вже світанок той І роса на сонці.
Кава і біль, відбірні і нефасовані.
Але княгиня Ольга пише диктант національної єдності.
“Як там його, дракаріс” - пошепки, пошепки.
Не палиться, 
Не нервує,
Лимони в кошику,
Під ніком у соцмережах, хто ти така, how dare you,
А що не втратила, племінницям пороздарювала.
Самотність.
Сором.
Провина.
Кожен на цьому дні.
Ви думаєте, окремо взята княгиня - ні?
Але княгиня Ольга допише диктант національної єдності

Всихає в мені безонне правічне море.
Іде вода від берега,
іде вода з-під землі,
іде вода із хмар, що ростять припливи.
І навіть на Місяці, ще сухіше, ніж на Місяці, де зазвичай води ані краплі.
Я стаю порожня і біла, як вибілена вітром кістка.
Я не пам’ятаю, як мене звуть.
Я стаю смиренна, як пустка.
Лаконічна, як пустка.
Тиха, як землі пустельні.
Лиха, як вони.
Цитати Мерілін Монро, цитати Сенеки, цитати про те, що молодь більше не та, фото, де я переможниця, чужі теплі горлянки, в які б я залюбки вчепилась.
Усіх поглинаю і не можу насититись.
Усіх руйную, до кого торкнуся.
Світ замикається в коло і зжирає свій хвіст.
Я замикаюся і зжираю.

в борні духовній тьотя люся
зміцніла наче той сенсей
штрикає голкою у ляльку
і промовляє всім добра

Щастя миті одної простеньке.
Наливаєш холодного чаю.
Акуратно, і склянка не тенькне.
Як мені перестати кричати?
Як мені перестати кричати?
Як мені перестати кричати?
Я не плачу і навіть не гуглю
“як повіки під ранок склепити”.
Кожень день наростає, мов гуркіт,
а тоді ударяє у спину.
Я пливу, як гаряче повітря,
як невчасне недовге цвітіння,
Пізнє сонце висмикує вістря
із моєї слабенької тіні.
Варіантів тепер небагато:
це прикмета і місця, і часу.
Я танцюю. А в голову гатить:
Як мені перестати кричати?
Як мені перестати кричати?
Як мені перестати кричати?
Як мені перестати?

Черлений червень – карта у колоді.
Вишнева масть, шалені блискавиці.
Намет небес промокнув, трохи вицвів,
гуде, немов відлуннями – колодязь.
Чіпляй відро надтріснуте від часу,
Черпай грозу, господарю громівні,
неси до хати, поки ми самі в ній,
і сонце за широкими плечами.
Два подихи – спекотний, крижаний.
І спів багатократної луни.

коли я помру, то люди напишуть таке
чому вона не виїхала з цієї країни ну це ж було очевидно
що вона робила на тій вулиці, в тому домі, на тій планеті конченій
тепер через неї застрелять собаку переможуть бацилу якась людина зовсім молода піде в тюрму
доки будемо це терпіти
і це
і це
і оте
а могла би жити проте їла картоплю фрі
подивіться всі на її некрасивий труп і запам'ятайте що вмерла вона від ліні спідниці короткої надто м'якого духу дурості власної зніміть рожеві окуляри панове
смерть у нас для простих людей
а депутати чомусь живі
я лише сподіваюся, що хтось сумуватиме за мною
яка я була
чого прагнула
чого не дописала ту книгу
не приїхала в гості
хоча б один
і обіцяю з того світу не читати коментарі

Принагідно нагадую: у мене тут ще й книга є, якщо ви її ще не купили. https://komorabooks.com/product/perehid/

ЗАМАЛЬОВКА
Каже, не знецінюю твій досвід,
каже, навіть в тінь твою не стану…
З берегів віддаленого ставу
вітерець приносить – і не досить
запахів лілеї і намулу,
і води, що рве усі загати.
Скльки там лишилось – небагато,
і ніщо цього не потамує.
Каже, вільний вихід, вільний виліт,
каже, все це буде так далеко…
В гнізда повертаються лелеки,
І весна над ними тихо квилить:
он летять, змагаються з кривою,
прилетять – а прихистку немає.
Каже, я тебе не обіймаю –
нащо двічі входити у воду.
Вітерець приносить – і не досить
запаху міцних зелених яблук.
Пам’ятаєш, каже, ми боялись,
ми іще тоді чогось боялись…
Пам’ять – шкірка яблука на дотик,
Луска риби – на тобі, небоже…
Що нас, каже, досі трохи живить?
по воді розходяться крижини,
і немає схожих…

**
Першою не знайомитися.
Не дзвонити.
Не спати з ним на першому побаченні,
На другому,
На третьому,
Узагалі не спати, порядні дівчатка ночують удома.
Що за гріх,
Що за примха –
Кохати цього чоловіка так сильно,
Щоб заснути з ним поруч.
Йому ж немає коли.
Тобі ж немає коли.
Світ палає і кришиться,
Мов печиво, яке ти тисячу разів не спечеш.
Його б і не шкода: він стільки разів вас зраджував.
Та ви не маєте іншого, ось біда.
Кохати цього шаленого чоловіка,
Що не вміє себе берегти,
Народити від нього дитину,
Плакати за ним,
Не проводжати його.
(Вони скажуть, що ти вимахуєшся в інтернеті, а сама).
Тримати за руку, коли хлопці, ви ж у курсі, не плачуть.
Не тримати, бо воно йому надто болить, треба бути самому.
Кричати у небо.
Бути.
Бо світ кришиться, мов печиво,
Світ зраджує вас, мов слизьке зраджує ноги,
Лише кохання
Більше за страх.