@muzyka_virshi **Бувають висоти, бувають долини,
Буває, що слабну і віра тремтить,
Та навіть, тоді, у найважчі хвилини,
Я знаю, що поруч Господь мій стоїть.

Здається, кінець, програна битва,
Та ніжний чийсь голос говорить мені:
«Дитя, помолися, і щира молитва,
Дарує і радість, і силу тобі.»

Буває, що сум, ніби хвиля, охопить,
На серці тягар, немов камінь, лежить,
І я вже не я… Й посміхнутись не можу,
Так гірко в душі буває в цю мить.

І я просто плачу… Не знаю, як далі?
І сльози біжать по щоках в тишині,
Та раптом чийсь дотик ніжний й ласкавий,
І голос до болю знайомий мені.

«Дитя, не сумуй, а лише радій,
Дорога земна - це не вічна дорога,
За Мною іди по дорозі отій,
І ти ввійдеш в славу нетлінного Бога.»

І я замовкаю… І плач мій стихає,
Здається, що небо схилилось в цю мить,
Я тихо молюся… І Бог мій зціляє
Поранене серце, вже більш не болить.

Буває, що я… Падаю часто
І сил вже немає, щоб далі іти,
Як той подорожній, що десь у пустині,
Я прагну напитись живої води.

Коли мені важко буває, порою,
Ісус мій зі мною завжди, в кожну мить,
Він любить! Він милує! Він все прощає!
О, як же Я можу Його не любить?

Бувають висоти, вони не долини,
Тоді у душі моїй радість бренить,
І хочеться просто весь світ обійняти,
Любов, як вогонь, у серці горить.

Буває, стою просто вражена з того,
Що робить Господь у моєму житті,
Як дивно мені Він виходить на зустріч,
І як Він веде по дорозі земній.

Буває, так часто, я думаю: «Боже,
Пробач за невдячне серце моє,
Твоїх бо я милостей є недостойна,
А ти мене любиш! Так сильно, мене…»

Коли я молюся, схиляється небо,
Як плачу, Ісус мої сльози втирає,
А як знемагаю Він приходить до мене,
І сил додає і мене підіймає.

Бувають в житті і висоти й долини,
Та Божа любов є велика завжди,
Він поруч зі мною, Його я дитина,
З Ним впевнено йду до своєї мети.

Господь, Тобі слава, Тобі лиш Одному,
Я хочу завжди прославляти Тебе,
І дякувать щиро Тобі знову і знову
За те, що так сильно Ти любиш мене.**@poemss_christian

@muzyka_virshi **Хтось скаже: «доля... так було призначено»,
А хтось болюче вразить: «заслужив!», -
Коли болить не нас, ми рідко плачемо
І співчувати часом не спішим.

Коли душа у самоту загорнеться
І холодом враз в душу сум війне,
Блисне сльоза і стрімко вниз покотиться,
І щось у грудях гірко запече,

І там десь в глибині душі сховається
Нестерпна думка в пошуку причин.
Коли пекучий біль до нас торкається -
Себе, чомусь, судити не спішим.

Коли болить не нас, ми рідко плачемо,
І вирок свій виносимо часом,
Чомусь так легко долю інших важимо,
Коли ж до нас торкнеться біль, чи сум, -

На все тоді по іншому ми дивимось,
Як в чашу болю нам життя наллє , -
Так легко із чужим ми горем миримось,
Так важко горе прийняти своє.

Коли від болю, часом, серце томиться,
Випробування, мов важкий тягар,
Й здається, що от-от душа надломиться,
То співчуття тоді мов цінний дар.

Чиємусь горю може й не зарадимо,
Та біль душі лікують і слова,
А слова доброго усі ми, часом, прагнемо,
Та спрагло ждем краплиночку тепла.

А ви поплачте з тими, кому плачеться,
Візьміть тягар і навпіл розділіть.
Аби душі від горя не зламатися,
Ви біль її в молитві понесіть.

Як бережно душі треба торкатися,
Щоб не завдати їй ще більших ран.
Ви не спішіть в біді ближніх цуратися,
Бо ж треба буде співчуття і вам.

Як легко із чужим ми горем миримось,
Як важко горе прийняти своє, -
Тоді на все по іншому ми дивимось,
Як в чашу болю нам життя  наллє.

Не поспішайте долю інших важити - 
Нам із собою лад би навести,
Не завжди в силі в горі ми зарадити,
Та в силі іншим болю не нести.

Коли болить не нас, ми рідко плачемо,
Та той, хто знає розпачу ціну,
Чужу біду сприймає по-інакшому 
Й несе її в молитві, як свою.

Хтось скаже: «доля Господом призначена»,
Хтось скаже: «покарання за гріхи».
Не поспішайте долю інших важити,
Спішіть тягар в молитві понести!**@poemss_christin

@muzyka_virshi **Любов порою наче не любов,
Про неї в світі сказано багато,
Вона - у силі спільних молитов ,
Вона , частіше  , будні а не свято.. 

Не схожа на роман земний вона,
На вигадану повість про стосунки ,
Любов- це не троянда сто одна ,
Любов- це не коштовні подарунки... 

Любов- не серенади під вікном ,
Не мрії про якісь рожеві замки ,
Любов- накрити ближнього крилом ,
Зібрати його серденько з уламків ... 

Не просто пити каву запашну ,
А й чашу болю навпіл розділити ,
Пройти пустелю висохлу, страшну ,
І джерело води у ній відкрити... 

Любов- це не прогулянки
удвох ,
Коли з- під хмари місяць визирає,
Це поступати так , як хоче Бог ,
Це дарувати іншим частку Раю. 

Любов- не в діамантах, не в грошах,
Це точно не краса, не розум й слава...
Любов- це йти , порою, по ножах ,
Лишаючи кривавий слід позаду... 

Любов- це не присвячувать вірші ,
А це простити навіть непростиме...
До хворого вставати уночі ,
Це знати: хтось в біді тебе нестиме... 

Хтось не осудить , ніжно обійме,
А в горі буде дихати за тебе,
Розбиту, бідну , зранену прийме ,
Й захоче зі собою взяти в Небо ... 

Любов- не поцілунків милий жест,
Любов- це не похвальних слів багато...
Це на Голгофі дерев'яний хрест,
Це без вини Христос висить розп'ятий... 

Любов- це відректися свого " я",
Поставити когось ще вище себе,
Любов- це єдність, злагода , сім'я,
Це щастя те , яким цінити треба ... 

Любов - це проявляти доброту ,
За зроблене віддачі не чекати...
Коли хтось впав , вину покрити ту ,
Любов - це сльози ближньому втирати...

Герої ми , коли у нас в житті,
Складається все просто на " відмінно",
А ти любити спробуй і тоді ,
Коли прийдуть такі нежданні зміни... 

Коли хвороба крила обітне,
Коли твоя подруга постаріє,
Чи ,може ,в кут  невдача зажене...
Об айсберг розіб'ються світлі мрії... 

В такі моменти- ще сильніш люби,
Плети руками їй невмілі коси...
А ти йому із м'яти чай роби ,
Хай кожен день лиш радощі приносить... 

І навіть в час  , коли вже сивина ,
Попроситься лягти обом на скроні ,
Любов хай буде чиста і міцна ,
А головне: долоня  у долоні...
Н. Луцик- Мартинюк**@poemss_christian

@muzyka_virshi

@muzyka_virshi ​Кто сказал, что сильные не плачут?
Плачут так, что слабым и не снилось.
Просто от любимых слёзы прячут,
Чтобы тем страдать не приходилось.
Выстояв в жестоком поединке,
Выдержав удары кулаками
Боли, лжи, предательства на ринге,
Плачут, зажимая рот руками.
Плачут в своём собственном укрытье.
Плачут, когда нет идущих мимо,
Чтобы снова в череде событий
Встать и не отдать свой крест любимым.
Но, взвалив на собственные плечи,
Эту ношу снова выбирая,
Стать ещё решительней и крепче,
С каждым шагом силу подтверждая.
Кто сказал, что сильные не плачут?
Плачут, но не с жалобой на ближних.
Плачут от таких молитв горячих,
От которых эхо в небе слышно.
Плачут на подъёмах и на спусках,
От падений с резкого обрыва
И когда нужна перезагрузка
После величайшего прорыва.
А порой в момент неподходящий
От внезапной дорогой потери
Ищут выход чувствам настоящим
Снова в тайне за закрытой дверью…
Слёзы сильных. Слёзы дерзновенья.
Слёзы сокрушенья и восторга.
Слёзы эти – редкие мгновенья.
Сильные относятся к ним строго.
Потому старательно их прячут.
Кто-то чуткий между строк уловит…
Если вдруг увидишь: сильный плачет,
Знай, что Бог к рывку его готовит.@poemss_christian

@muzyka_virshi **ТИ ВЧИВ МЕНЕ ХОДИТИ ПО ВОДІ...

Ти вчив мене ходити по воді,
А я завжди дивилася на хвилі.
Себе сама бажала зберегти,
А Ти хотів щоб я жила по вірі.

І хвилі відчаю,страху і безнадій
Мене не раз хотіли потопити...
Та Ти спішив змінити хід подій
Продовжував мене й тоді любити.

Ти вів мене так часто крізь вогонь.
Ні, не для того щоби спопелити!
А щоб відчула там тепло долонь
І щоб по вірі далі могла жити.

Життя по вірі... це нелегкий шлях..
Це дні і ночі у сльозах,в молитві.
Це твердо знати,що на небесах
Є Батько,він підтримає у битві...

О скільки їх було,смертельних битв!
Коли не мала більш надії жити...
Та в них пізнала всю красу молитв
І вчилась з Татом просто говорити...

Життя по вірі вище всіх тривог.
Це впевненість у тому,що не бачиш.
Це завжди тісний з Богом діалог
Навіть коли ночами гірко плачеш...

Не сильна я... Ти знаєш це Господь!
Так часто падаю,боюсь і плачу.
Та дякую,що любиш і ведеш
Що я для Тебе так багато значу!

Щаслива бути донькою Царя!
З Тобою я пройду крізь буревії.
Тримай мене за руку як дитя
І проведи вузьким шляхом по вірі...

Дзюба Олена**@poemss_christian

@poemss_christian **Навчись читати «між рядків».
Побачить те, що є незримим,
Про те, що хтось сказать хотів,
Але не вийшло…не зумів він.

Можливо соромно було,
Можливо страшно дуже стало,
Є Сотні, тисячі «або»,
Й життя всього нам буде мало

Щоб ті причини розказать,
Які від світу заховали.
Та Бог нам може показать,
Які лежать на серці шрами.

Ні не потрібно в душу лізть
І ворушити чиїсь рани,
Бо в відповідь нам буде злість,
Й від цього краще всім не стане.

Навчитись треба нам тому,
Щоб зайвих мук не завдавати,
Щоб не ходити на краю,
Щоб душу й серце підкріпляти.

Бо скільки є таких причин,
Які нікому не відкрити…
Навчись читати «між рядків»
Щоб ці причини розуміти.

Нам необхідний той бальзам,
Що рани серця заживляє,
Який у супереч словам
Глибоко в сутність проникає.

Який не знає перешкод,
Який долає всі бар’єри.
Нам необхідний Сам Господь,
Що відчиняє серця двері.

Нам необхідно бачить те,
Що там сховалось, в середині,
Те сокровенне, те «Але»,
Що не дало сказать людині.
І Бог відкриє нам всю суть
І дасть Свої нам одкровення.
Лише прошу, ти незабудь,
Що знає Він все потаємне.

Навчись читати « між рядків»,
Щоб зміг надати допомогу.
Будь всім підтримкою в житті,
Щоб кожен міг прославить Бога,

З те, що ти комусь зробив,
І як когось колись потішив.
Хай Бог тебе благословить…
І дасть для тебе значно більше

Ніж ти про це Його просив,
Про що ти навіть і не мріяв.
Навчись читати «між рядків»,
Щоб додавати іншим силу.

Хай Бог тебе благословить.
І по житті не залишає.
Навчись читати «між рядків»…
Цього нам так не вистачає…**@muzyka_virshi

@muzyka_virshi

@muzyka_virshi **Как часто страшную картину
Ты представляешь пред собой,
Что ты идёшь — и дуло в спину,
И ты за Господа герой...

Как часто Пётр всплывает в мыслях?
Глаза Христа. Крик петуха.
И слов лукавых дешевизна,
И послевкусие греха...

Как часто мы, ища ответы
На важном интервью с собой,
Не узнаём автопортреты
И спорим со своей душой?

Мы говорим себе: «Возможно,
Когда-нибудь наступит час
И приподнимется безбожье,
И брата брат врагу предаст,

И если вдруг меня повяжут,
Железом будут жечь уста
И отрекаться мне прикажут
От веры в Господа Христа,

Я и у смертного порога
Не испугаюсь, не сломлюсь!
К стене поставят, но от Бога
Я ни за что не отрекусь.

Я не предам! Я не посмею.
Я выдержу! Я всё пройду.
Своей души не пожалею».
Но здесь... Давай начистоту!

Остановись. Копни поглубже
И максимально приглядись
В мотивы, увлеченья, нужды —
Чем ты наполнил эту жизнь?

Зачем нам представлять, что будет
И как мы верностью блеснём!?
Если сегодня нас так мутит,
Что мы зачёты не сдаём.

Зачем нам ждать времён гонений!?
Скажи, к чему нам жечь уста,
Если на них от осуждений,
И без железа — чернота...

В наш век другие инструменты,
И методы врага хитрей,
И отречения моменты
Всё незаметней для людей.

Условия для нас получше...
И мы порой почти глухи,
Когда нам правду прямо в уши
Кричат до хрипа петухи...

Зачем о будущем!? Сегодня...
Сегодня ты готов страдать?
Когда открыта преисподня,
Чтоб даже избранных сломать.

Проверь себя. Не отречёшься,
Когда наступят на мозоль?
Спроси себя, над чем смеёшься?
Как реагируешь на боль?

Быть может время для молитвы
Ты разменял на суету
И даже не заметил битвы
За верность Господу Христу?

Что нам за будущее браться?
Может давно мы отреклись,
Когда предпочитаем сдаться,
Идя с грехом на компромисс?

Когда не брезгуем соблазном,
Щепоткой лжи, блуда, суда...
И в обольщении опасном,
Кричим: «Я б умер за Христа!»

Но надо ли нас ставить к стенке?
Ведь отречение — внутри.
Его прозрачные оттенки
Найди в себе! И рассмотри!

Не надо ждать расплаты кровью.
Не жди и дуло у виска...
Ты лучше в интервью с собою
Сегодня не предай Христа.

Натальи Шевченко.**@poemss_christian