Я шукаю тебе по старинним книжкам,
І гукаю з вікна комуналки.
Я нікому ніколи своє не віддам,—
Цей урок я засвоїла змалку.

14.11.24

Осінь стискає плечі, обом нам гірко.
Холод збиває з ніг і калічить душу.
Я роздрукую спогад собі на плівку
Щоб не забути те, що забути мушу.

Ця темнота без жалю розсікає мене.
Майбутнє вже тяжко хворе.
Я безхребетна.
Жити із думкою, що скоро цей біль мине,
Але він дедалі більше ламає ребра.

І час не злікує. Час викликає нудоту.
Згорають мости і падають,падають. Власне,
Скажу що це осінь. Спихну на неясну погоду.
Щоб люди не бачили яка я
насправді
Нещасна.

14.11.24

🔴5 хвилин вашої уваги можуть зіграти важливу роль в моєму житті. Я час від часу подаюсь на великі літературні премії і зараз мені потрібно зібрати відгуки/рецензії тощо про мою діяльність та творчість.

Заповніть будь ласка гугл форму https://forms.gle/887grosFwRPJureE7 з декількома запитаннями про мою творчість. Все анонімно.

Це важливо для мене🫂

Сутність людська викликає нудоту, свербить.
Пальці збиває до крові «синдром людини».
Совість спʼяніла брехнею і міцно спить,
Я все без неї рахую до ранку хвилини.

Стати на горло, зламати комусь хребет,
Ближніх тримати цупко в своїх руках.
Двуликість нечесній людині— мед,
Двуликість же чесній людині— страх.

Кидати гіркі слова і плювати в спину,
Сірою плямою жити в своїй війні
Ти вже дізнався про власний «синдром людини»?
О!Люди! боюсь, що це ще
живе
У
мені.

12.11.24

Запрошую всіх на мої поетичні інтерактиви та читання сьогодні о 21:00 за Київським часом в моєму тіктоці🙏🫂 Придумала для вас багато сюрпризів!❤️

Між нами більше, ніж просто прірва.
Між нами безліч морських вітрів,
Що нас збивають настільки сильно,
Наскільки можна любить богів.

Між нами стіни, високі стелі
Що от зламаються від дощу.
Я в серці болем палю пустелю
Води не дам. Чужих не впущу.

Між нами безліч «якби», «а може?»
Між нами безліч «міняйся!швидко»
Я більш терпіти цього не можу:
В моїй пустелі втонула
Рибка.

08.11.24

Я переповнена почуттями вдячності до кожного, хто тут є, читає мою поезію, підтримує на етерах, донатить, лайкає,коментує. Я запамʼятовую постійних слухачів/читачів. Я стараюсь пробивати власні стіни через страх, сльози,критику. Я стараюсь зачіпати ваші душі рядками як зачіпаю струни своїми пальцями. Ви зачіпаєте моє серце. Нехай ваша вдячність і тепло повернеться вам. Люблю.

Вікторія Коваль

І ти вже дорослий — плани, робота, родина.
А мрії згасають і кожного дня ти— не ти.
Дивись як в тобі помирає нещасна дитина,
Що мріяла стати… що мріяла точно змогти.

Буть космонавтом, актором, відкрити притулок
Зібрати у купу бездомних, самотніх котів.
Та ти вже дорослий. Дивись-но, дитинство минуло
І ти вже забув як сильно цього ти хотів.

Реальність диктує нам правила, креслить рамки,
Звʼязує очі купюрами, страхом, вірою.
А ти вже дорослий— мовчки зализуєш ранки,
Душу тримаючи силою.

22.10.24

Дим на балконі повільно гойдає мене,
Життя— колискова, а я народилась глухою.
Жити без памʼяті. Жити як все мине!
Шкода, що цей світ не дає мені бути собою.

В морі зі слів я навчилася плавать як риба.
Обшарпані стіни далеких квартир брешуть що все мине.
Життя це не пісня, життя це холодна глиба
Яка розчавила мене.

5.10.24

Я— музей імені всіх,кого коли небудь любила.
Старі експонати вживаються в роль і досі паплюжать життя.
Страж мого серця напився і зіпсував мої крила
Консьєржка суворо дивилась й жадала такого буття.

В музеї доволі пусто,нових людей тут нема
Витвір мистецтва упав і прямує прямо в смітник
Сумні перехожі жадають ніжності і вина
Слів недостатньо,тут точно потрібен словник

Залишені стіни музею від старості дуже хрихкі
І всюди видніється надпис «Ей,обережно,кришталь!»
Змішалися ночі самотні,змішалися сірі дні
Обшарпані стіни музею
перетворились на
сталь.

25.08.24