Послухав В. Хорєва із конференції для українців (взагалі дивно, що він там робить). Людина, яка себе позиціонує, як історик чи журналіст не є ані істориком, ані журналістом, а просто пропагандистом, таким собі Соловйовим МСЦ.

Цікаво ще чому він взагалі нічого не говорить про проблеми своєї країни?#враження

Закінчилось заняття з групою вивчення Біблії для нецерковних людей. Всі вийшли, а одна жінка ще на збирається.

— Как всєгда послєдняя.
— Та ж не проблема, я нікуди не спішу сьогодні.
— Мєня муж називал «тормоз комунізма». Я вообщє-то бистая, но нікуда нє спєшу.

Думаю, що от треба десь так навчитись: швидко, але нікуди не спішити…

😉😄

#враження

Стою біля магазину, чекаю молодь. Сьогодні маємо йти відвідувати поранених захисників. Оглядаюся й бачу Сергія і його друга. Вони мене ще раніш помітили. Підходжу. Вітаємось. Бачу повʼязку на лівому оці Сергія.
— Щось робили з оком?
— Ага, сьогодні операція. Виймали імплант і ставили пластину, щоб підняти око, коли загоїться знову поставлять імплант.
До початку повномасштабки Сергій був патрульним поліцейським у Харкові. Коли почалось повномасштабне вторгнення пішов із своєю табельною зброєю у військкомат. Спочатку не хотіли брати, потім таки мобілізували. Майже рік у війську. У жовтні 23 отримав поранення. Перший тиждень без свідомості. Харківські лікарі не давали жодних шансів. Але диво таки сталось. І вже рік він лікується у одному із шпиталів Києва. Попереду ще багато операцій і курс реабілітації.
Показує своє фото до поранення.
— Ого — кажу, — не впізнав би вас. Скільки у вазі втратили?
— Близько 30 кілограм. Організм досі не може повноцінно відновитись.
Розповідає про чудеса на фронті. Друг Сергія з Франика. 120 міна прилетіла за 80 см. до нього, а він живий, хоча тяжко поранений. Розказують інші схожі випадки. Плавно переходимо до новин.
— Я майже не читаю новин, — сумно посміхається Сергій. — Я погано бачу, прочитую кілька новин в телеграмі і все пливе перед очима. Не можу більше. Ходив сьогодні до лікарки, щоб дала мені рецепт на окуляри, бо у мене до війни були для читання. Але каже, що треба тиждень-другий зачекати, щоб після операції стабілізувалось око.
Відкриває «YouVesion». Там послання до Ефесян…великим шрифтом.
— Вау. Вже до Ефесян? Ще минулої середи був 8 розділ Дій.
— Так — вже задоволено посміхається.
Сергій почав читати Біблію нещодавно. Після того, як його зневіреного відвідала християнська молодь. Після побаченого, після довгих місяців складного лікування та й розуміння не менш простого майбутнього було одне запитання: «А де Бог під час війни?». Поспілкувались. Після того почав читати. Багато читати. І це якщо не брати до уваги його зір.
Хлопцям треба йти. Прощаємось. Спостерігаю, як вони поволі йдуть із третім товаришем у візочку. Скільки бачив їх останнім часом, то Сергій постійно із своїм другом. У обох щелепно-лицева травма. Мені вони стають метафорою поствоєнної Украіни: зранені, але не здолані Схід та Захід разом. Думаю й про те, що часто ми, здорові християни не маємо жаги до Слова Божого, а чоловік читає не завдяки а всупереч, він хоче більше дізнатись про Христа. Ще також про мій народ — нам потрібен Ісус.

#враження #війна

Формула, яка вичерпно описує досвід травм XX ст.:

«Мовчання жертв, сором свідків і страх катів».

З інтервʼю Оксани Забужко#цитати#історія