Ми не знали, які були щасливі.

Про це я часто думаю.
Як тільки згадую.
Коли я психувала і сварилася.
Коли плакала через почуття, про які не говорила.
Коли ображалася, бо замовчувала власні мрії навіть від себе.
Коли не зізнавалася, бо боялася ніколи не мати бажаного.
Це все нормально.
Всі почуття і їх прояви нормальні.
Але не нормально забувати про почуття щастя. Я говорю це вам з розумінням справи. З усвідомленням. Насправді все так просто. Любити. Говорити про біль. Бачитися. Радіти.
Нагадувати собі, що все швидкоплинне.
Такі прості речі.

Коли мені зараз хріново, в цьому всьому пеклі, в якому ми щоденно живем, я постійно нагадую собі про миті щастя. Про людей, які роблять мене щасливою. Навіть сьогодні.
Я примушую себе знати зараз, що я і щаслива також.
Щоб потім не згадувати сьогодення з думкою, що я могла і трохи радіти, але не раділа.

Якийсь такий час…
Час нових звершень і великих змін, в який я раптом дуже сильно втомилася.
Від знецінення. Від потоків негативу. Від образ.
Все це і досі є в моєму житті, не дивуйтеся сильно.
Мені 36. Я доросла, сильна, самодостатня.
Та іноді мені хочеться скрутитися калачиком і плакати.
Не від чогось глобального.
Від сказаних слів. Від того, що я дівчинка. Від того, що є моменти, в які я здаюся собі беззахисною.
Так і зроблю.
Пережити ще пару складних днів і зробити так. Зупинитися. Побути в тиші.
День для себе.
Постійно забуваю про цей день.
Тому і бувають оці недоречні потоки сліз. Бо треба день тиші.
Щось так зараз складно…

Мені пʼять років.
Це 1993й.
Я йду в перший клас.
На мені шкільна форма і неймовірно-красиві фіолетові туфлі. Бабуся купила. Я їх прям дуже хотіла. Може з того часу я і люблю фіолетовий колір?
Довжелезне волосся заплетене в дві коси і підвернуте наверх та завʼязане двома велитенськими бантами.
В руках у мене букет гладіолусів.
Я памʼятаю цей момент по фото, його зробив наш сусід.
Я стою на фоні дороги. Справа від мене - шкільний сад і школа. Зліва - «вчительський будинок», де я живу. Позаду - терикон.

Ще було фото вже з першого класу.
Зачіска - така сама. Банти коричневі.
Червона блуза і червона спідниця-плісе.
В руках у мене іграшка - король-лев, якого я теж дуже хотіла.
Ми стоїмо - семеро дітей - стільки вчилося в класі зі мною і перша вчителька.

Я згадую своє перше вересня і свій перший клас по фото, яких у мене немає.
Тепер ми заздримо навіть таким речам, коли хтось має на фото більше.

Відео спілкування є в профілі Лелеки в Інстаграм https://www.instagram.com/reel/C6Wn_JCNU_7/?igsh=MWUwM3h3MTBqZmNtcQ==

Закликаю всіх небайдужих громадян, не зайнятих фізичним знищення русні на фронті, вступити в інформаційну боротьбу з ганебною поведінкою депутата Тищенка відносно всіх військовополонених.

Так, саме всіх. Бо в особі друга Лелеки він образив всіх нас. Також образив родини тих, хто ще в полоні, розповідаючи, що має безпосередній вплив на обміни і може зробити так, щоб наші побратими повернулися, але чомусь не робить. Він плюнув нам всім в обличчя, сказавши, що народних депутатів ми маємо ЗАПРОШУВАТИ на наші акції по боротьбі за звільнення з полону наших героїв, аби ці наглі морди на них ходили. Він відверто посміявся зі стану захисника Маріуполя, продемонструвавши ставлення до всіх нас.

І в своїй особі він продемонстрував ставлення всіх депутатів до нас, колишніх полонених. Якби це було не так - я вважаю, що була б якась реакція на таку поведінку їх колеги на це.

Журналістів ця тема чомусь досі не зацікавила, та я сподіваюсь - це тимчасове явище і вони виправляться.

Моя категорична думка - Тищенку не місце в парламенті.

Новий випуск «Характеру» вже тут: https://youtu.be/tTIBQSsz4zI?si=0hpHgZae8AI67sbg

YouTube

Як захисники Маріуполя тримали місто? Розмови у бункерах, котлети від цивільних, тіла у дворах.

У ці дні два роки тому тривала активна фаза оборони міста гарнізоном Маріуполя від російських окупантів. У новому відео колишні військовополонені, захисники Маріуполя – Валерія “Нава” Суботіна, Владислав “Вікіпедія” Жайворонок та Ілля “Смурф” Ільяшенко діляться…

Вже завтра презентація в Києві.
Головний меседж - нагадування про Захисників, які досі в полоні.
Сподіваюсь на максимальну підтримку ЗМІ і суспільних діячів.
Сподіваюсь на змістовне спілкування за присутності моїх побратимів.
Сподіваюсь на вашу зацікавленість і боротьбу за тих, хто боровся за вас!

?Коли: 27 березня о 17:00

?Де: Київ, Національна бібіліотека України імені Ярослава Мудрого, вул. Грушевського 1

?Вхід вільний.

Разом в полоні. Тепер разом - на акції в підтримку тих, хто ще там.
Дівчата мої?
#freeazovstaldefenders