❗️ Київрада передала частину будівлі Українського інституту науково-технічної експертизи та інформації, яка відома як «Літаюча тарілка» під будівництво ТРЦ.

Згідно з проєктом реставрації пам'ятка має бути повністю збережена без зміни головного фасаду.

Про це повідомив пам’яткоохоронець та активіст Дмитро Перов.

Цілий тиждень дивлюся частини цього інтерв’ю та обговорюю з усіма. Настільки воно мене зачепило. Щодо кожного фрагмента можна дискутувати.

Бачу, що у мережі залетів шматок про те, де Павло Маков каже, чому розписувати понівечені броніки - це не ок і не є мистецтвом. Нарешті про це вголос хтось сказав.

Та мене найглибше зачепив фрагмент про Батьківщину-мати, на щиті якої замість серпа-молота повісили герб рік тому. Павло Маков зміг найкраще мабуть з усіх підібрати слова, щоб пояснити, чому так не можна було робити. Пояснюючи, він не міг стримати сліз. Впевнена, якщо вам важить наша культура та є базове розуміння того, що зараз відбувається, то і ви не зможете стриматися.

Та й загалом Павло багато й емоційно розмірковує про культуру та її інструменти. Шкода, що такі інтерв’ю набирають мінімум переглядів.

https://www.youtube.com/watch?v=yQ2jPTqj12w&t=7329s

Спостереження. На одній зі сторінок Мінкульта вийшов пост про Соню Делоне. У ньому допущено фактичну помилку. Про те, що батько Соні рано помер, тому її на виховання взяв заможний дядько в Петербурзі.

Але це не так, батько Соні ще багато років жив, навіть дав життя ще двом дітям.

Така маленька деталь, але за нею ж ціла історія. Як раз днями писала. Адже Соня уже робила свої перші виставки в Парижі, а її батьки голодували в Одесі. Соні фактично пощастило. Є цілі стоси листів батьків до неї в Париж, зокрема, від батька.

Цього немає у вікіпедії, тільки кілька окремих статтей дослідника, який отримав архів Соні, опрацював і оприлюднив інформацію. Це було десь 5 років тому.

Це довгий спіч про те, що якщо в Мінкульті про це ще не знають, то скільки часу має пройти, щоб відкриття дослідників опинялися на сторінках шкільних підручників? І це лише один мікро-приклад.

Боюся подумати, що буде, якщо піти в історію України.

Софійська площа, 1917 рік.

Нарешті! Інтерв’юер, якому вдалося зробити перше за багато років публічне інтерв’ю Ліни Костенко 🔥 Чекаємо.