«Уважне вивчення російської літератури, російської церкви, адміністрації та незгідних течій її думки повинно скінчитися вердиктом, що нинішня Росія не має права подавати свій голос у жодному питанні, що стосується майбутнього людства, бо від самого початку її буття імперативною умовою її існування стало брутальне знищення гідності, істини, чесності — всього правдивого, що властиве людській натурі» (Джозеф Конрад. Самодержавство і війна (1905), пер. Петра Таращука).

В автобіографічній «Особовій справі» Джозеф Конрад пише, що вперше побачив море підлітком, у Венеції, мандруючи зі своїм учителем. Та насправді це мало би статися раніше: 1867 року в Одесі, яку дев’ятирічний Конрад відвідав з дядьком Тадеушем Бобровським. Певно, для Джозефа Конрада це таки був рік зустрічі з доленосною для нього стихією. Бо 1867-го він також вперше знайомиться з мариністикою в літературі, читаючи «Трудівників моря» Гюґо в перекладі свого батька.
Його морська кар’єра розпочнеться за сім років у Марселі.