Світанки, сповнені щастя, найсолодший сон, з ароматом морського бризу, свобода, яку вбираєш з кожним вдихом, все це про рідну моєму серцю Одесу, власне з якої мені надіслали подарунки. У посилці був альманах, у якому надруковані вірші учасників конкурсу "Нова одіссея", серед яких можна побачити й моє ім'я, а також диплом лауреата третього ступеня фестивалю-конкурсу "Нова одіссея". Окрім цього, отримала дуже теплий подаруночок від літературних друзів з м. Любляна - Словенії. Ljubljana, Unescovo mesto literature Тепер моя кава точно буде смачнішою. Дякую, най-найкращі, за те, що вмієте подарувати любов крізь велику-велику відстань! Дякую, мої най-найкращі читачі, за віру в мене та підтримку! Не втомлюсь обіймати, хоч і віртуально, бо обійми - мої найдієвіші ліки.❤️?

#досягнення2024

Любі читачі, рада повідомити, що у міжнародному видавництві Склянка Часу-Zeitglas ?️ вийшла "антологія сучасної новелістики та лірики України-2023"! До 21 випуску видання увійшли твори 47 авторів, серед яких є і мої вірші. Дякую кожному з вас за ваші сяючі серця ❤️, тепло яких зігріває і мене. За віру в мене та підтримку. Обіймаю серцем так, як не змогла б обійняти руками. ?

P.S. примірник можна придбати за ціною 200 грн.

#досягнення2024

Метро

Лається гучно підземне метро,
Рве на шматки запроторену душу...
Тягне енергію біль і нутро —
Вийшла з вагона співочої муки.

Вітер куйовдить волосся мені,
Натовп проходить — вишукую очі.
Чую парфуми знайомі твої:
Знову не те, що побачити хочу.

Тихо — на мить зупинила ходу,
Аркуш паплюжу, лишаючи літери.
У метушні між людей я стою:
Сльози в смарагдах, усіяних квітами.

Дивна, я знаю — дурепа в метро
Вірш захотіла писати, аж смішно.
Холодно, дощ, а мені все одно...
Небо — свобода, між люду так тісно.

Лається гучно підземне метро:
Місце розлучень і дивних побачень.
Пахне тут кавою, щастям, теплом...
Місце любові та щирих пробачень.

©️ Аґнєшка Мокшицька (лютий 2024 р.)

#вірші✍️
#метро?

Сертифікат, який підтверджує мою участь в конкурсі "дотик", організаторами якого є наукове товариство студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених національного університету «Одеська політехніка». Дякую організаторам за конкурс, а усім вам за підтримку та віру в мене. ??

#досягнення2024

О, мово моя...

О, мово моя, життєдайна надіє,
Ти линеш до мене зі співом птахів,
В пітьмі окриляєш, мов світлая мрія,
На дні простягаєш мотузку зі слів.

О, мово моя, ти ж бо радість єдина,
Ти сльози і сила рушійна моя.
Ти матір мені і водночас дитина,
У небі тривожному світла зоря.

О, мово моя, о любове безмірна,
Ковточок води у пустелі сухій,
Кували у рамки, ще й били в катівнях,
Себе не згубила у світі чужім.

О, мово моя, ти душа кришталева,
Тебе не зламають всі люті негоди.
У жилах не кров, а ріка металева,
А тіло твоє зі жаги до свободи.

О, мово моя, живи! Чуєш? Благаю!
На зло ворогам, що бажали розп'яти.
Ти пообіцяй, голос свій зберігати,
А я обіцяю: поля золоті засівати...

©️ Аґнєшка Мокшицька (січень 2024 р.)

#вірші✍️
#омовомоя?️

Не стану

Прийміть, бо іншою не стану!
Такою я вже народилась,
Не зміню принципи місцями,
Не кину те, що полюбилось.

Прийміть, бо іншою не стану!
Я бачу серцем, не очима...
Люблю дощі, обійми, драми —
Я не люблю на половину.

Прийміть, бо іншою не стану!
Не вмію бути не собою,
Я вмію битися словами,
А кажуть, просто, будь німою.

Прийміть, бо іншою не стану!
Я роблю вузлики на серці,
Малюю на обличчі шрами,
Шукаю силу у люстерці...

Прийміть, бо іншою не стану!
Для мене відстань — не табу,
Відверта крізь віконні рами,
Та на одинці — я мовчу...

Тепер я там, де є блакить,
Кричу і я, кричать і шрами...
Прошу про те, що так болить:
Прийміть, бо іншою не стану!

© Аґнєшка Мокшицька (січень 2024 р.)

#вірші✍️
#нестану?

Пекучі обіцянки

В той день прощалась із тобою,
Стиснувши пальці у кулак...
Така беззахисна й без зброї,
А ти сміявся, як хижак.

А я лежала на підлозі,
Вмивалась щирими слізьми
І так тихенько, десь на розі
Переплітались спогади...

В конвульсіях кусала губи
І рвала одяг на собі,
А ти сміявся з тої згуби,
Бо байдуже було тобі.

Я так хотіла все спочатку,
Щоб знов за руки... знов удвох,
Та це ж не щиро, лиш печатка —
Була фіктивна ця любов...

Для тебе фальш — для мене все життя
Ота обітниця у храмі...
Вже досить з мене твого каяття —
Спалив до тла мої душевні грані.

© Аґнєшка Мокшицька (грудень 2023 р.)

#вірші✍️
#пекучіобіцянки?