Графіку я тримаю на випадок, коли потенційний клієнт моєї мрії перестає пропонувати мені зробити обкладинку моєї мрії (тру сторі, все захоплення зображеннями з моїх сторінок та пропозиція співпраці були припинені після того як я сказала, шо це зробила «бездушна машина»). Або як у випадку з коміксом для Дії, малювання руцями було частиною великої ідеї про ментальне здоровʼя підлітків та в цьому випадку, ілюстратора також.

Я лікувалася цим малюванням від руки. Більше 500 ілюстрацій за два місяці. Але. Мені шоб тримати такий темп та форму знадобився помічник, асистент та тренер. В моєму випадку Мідджорні. В моменти, коли я відчувала, що рухаюсь по метафорам, персонажам та композиції звичними завченими рухами я відкривала віконце для промпту, щоб спробувати роздивись шось нове. Я натренувала ШІ на свій стиль і вдивлялась в реальності у всі можливі варіації наступної панелі в коміксі. Фінальне рішення та відмальовка залишалася та залишається завжди за мною. В мене, а не в машині є воля для творчого або концептуального рішення.

В мене нема антагонізму щодо людини проти машини, я бачу себе людиною-В-машині. І це дуже розширяє той вибір, що можуть навʼязувати ззовні (голосуй за олівець або програєш). Я лишаю собі і те, і те. І здається це працює. Пробуйте.🤗

Люди, які користуються генеративними ШІ або роблять будь що нове, будь ласка не
впадайте у відчай. В мене для вас підтримуюче простирадло тексту про ШІ, нейромережі, творчість та гуманізм. 🤙

20 років свого не завжди творчого, але професійного життя, я чую одне й те саме, але про різні інструменти: «автокад це ганьба архітектора, три де макс для безталанних дегенератів, фотошопом користуються бездарі, прокрієйт це деградація, епл пенсіл це корпоративна ганьба для справжнього митця!!!” Тепер настав час ШІ. Тепер ви або крадій, або деградант, або мікс обох. Я б не вірила і в цей раз.

Це не секта та не партія, не потрібно обирати куди вступати — до пуристів чи до датаістів. Це хибний вибір, химерна дихотомія. Ти хто? Мама чи художниця, ти інженер чи митець? Мистецтво та креативність настільки всеохопні, що місця хватить всім. Ще й залишиться. Продуктивно використовувати такі перехідні періоди технологій для калібрування про те хто я та шо хочу розповісти своєму читачу, глядачу або самій собі.

Для архітектора я була занадто ірраціональною, для візуального мистецтва я часто занадто раціональна. Я не знайшла свого місця в архітектурному просторі та не почуваюся вільно в ілюстрації. Може тому я так люблю комікси, тому я їх пишу та малюю, тому я веду нейрощоденник — мені потрібна химерізація медіумів. Переключення, міксування, плавання на глибині на самоті, а потім час на бережку у мпілкуванні з собі подібними. Може ви теж така химера, іхтіандр блін.

Може вам теж потрібен креативний воркаут, шоб розганяти свої теми та проекти. Мідджорні/генеративні зображення — це не картиночки. Це тренажер. Це творчий спортзал з побічним ефектом рефлексії та терапії. Кіт Херінг, мій улюблений американський художник, робив свої художні вправи регулярно. Встав зранку — помалював не менше 20 хвилин та не більше трьох годин. Так він робив це руками, на папері. Але коли він був в Римі та прочитав книжку свого кумира Тімоті Лірі він «тренувався» і на компʼютері, в paintbox’і (дідусь Пейнта). В своїх щоденникам він писав:

«Ілюзія — це все. Ця коробка з фарбами (примітивний графічний редактор на компі), якою я користувався в Римі, могла змішувати кольори, як палітра, а також підбирати кольори з фотографій і дублювати їх. Це було так само, як змішування фарби, тільки ніякого безладу. Це тільки електрони і світло.
Я також зробив кілька простих анімацій. Справді чудово. Мій стиль малювання дуже адаптований до цієї технології.
Це дійсно примітивний хай-тек. Але він повністю революціонізував поняття мистецтва та зображення — чому ніхто не помітив?»

«Тому шо ти був видатний художник, Кіт», — розмовляла я з ним подумки.

Може ви, як і я, так і не змогли за 20 років домалювати хоч один скєтчбук, але списали стоси блокнотів. Може ваші ідеї і не текст, і не картинка. Може ви теж думаєте та уявляєте химерами, гібридами образів? Тоді вам теж підійде химерні ШІ інструменти, щоб далі тримати в формі свої креативні мʼязи.

Чи думаю я не тільки про можливості ШІ, а й про ризики? Так. Час від часу мені здається, що ШІ практика це така собі мистецька гомеопатія. Плацебо, в яке я сама повірила. Може вербалізація зображень та пошук в цьому цифровому маренні естетики це всього-навсього те що критик Джері Солтц називає беззмістовним «датаїзмом» (від поєднання Data дані дадаізму)? Ймовірність цього всього є. Тому я й підстраховуюсь «людським малюванням». На те є парочка вагомих причин.

По-перше будь-яке early adopters’тво це шлях самотності. Доведеться покластися на удачу та сподіватися, що повезе з підтримуючим комьюніті (мені повезло, мені зустрілись Olexander Tregub, Oleksandr Krakovetskyi, Denys Sudilkovsky, Veronica Tamayo Flores, Ilarion Tomarov, Andrii Burlutskyi). По-друге, використання нового вимагає бути більш наполегливим та переконливим, прикладати набагато більші додаткові зусилля щодо «продажу» себе. Так, може й знову повезти зі сміливим арт-директором мріі (привіт, Макс Maksym Zoloiedov), але це також бонус долі, а не обовʼязкова умова.