Доброї ночі, Друзі!

Нерідко вікінги йшли у бій, закликаючи на допомогу Тора, бо він також був богом-войовником. Озброєний своїм молотом, М'єлніром, він бився з велетнями і чудовиськами, захищаючи від них Мідгард - світ людей. Норвезькі і за ними ірландські конунги вважали себе його нащадками, вікінгів іноді називали «народом Тора».

Одін

Головний бог вікінгів Одін не потребував жодної їжі, сили йому давав божественний медовий нектар. Його спис — Гюнгнір — завжди наздоганяв свою жертву; будь-яка клятва, принесена на цьому списі, не могла бути порушена. У бога була чарівна золота каблучка Драупнір; кожну дев'яту ніч з нього з'являлося вісім таких кілець. У його коня Слейпніра, сина Локі, вісім ніг; цей кінь міг розвивати колосальну швидкість, стрибаючи по всіх дев'яти світах.

Покої Одіна називаються Гладсхейм, Валаск'ялф та Вальхалла. У Вальхаллу приносили ейнхеріїв, воїнів, що загинули в бою, де ті могли насолоджуватися славним життям після загибелі. Щоранку воїни воскресали, їхні смертельні рани затягувалися. За трапезою вони поглинали варене м'ясо величезного вепря Сехрімніра, це м'ясо ніколи не закінчувалося, бо кухар Вальхалли-Андхрімнір заколював вепря, а другого дня він знову відроджувався. Мед стікав з вимені кози Одіна - Хейдрун. Його вистачало всім ейнхеріям, пили вони нектар із чаш, зроблених із черепів повалених ворогів. Прислуговували воїнам валькірії, прекрасні діви, які благоволили до сміливців.

Сокири вікінгів

Старовинні бойові сокири вікінгів були страшною зброєю тієї епохи та асоціювалися саме з морськими розбійниками. Одноручні сокири мали безліч форм, що не сильно відрізняються одна від одної, але дворучна сокира бродекс надовго запам'яталася ворогам вікінгів. Головна відмінність бродекса – це широке лезо. З такою шириною важко говорити про універсальність сокири, але кінцівки він відрубував з одного удару. У ту епоху обладунки були шкіряні або кольчужні, і широке лезо чудово прорубувало їх.

Існували і одноручні бродекси, але так звана «датська сокира» була саме дворучною і якнайкраще підходила пішим і високим піратам-скандинавам. Чому саме сокира стала символом вікінгів? У «вікінги» за здобиччю скандинави ходили зовсім не через неймовірну крутість, їх змушували до того суворі природні умови та неродючі землі. Звідки у бідних хліборобів кошти на мечі? А ось сокира була у господарстві у кожного. Після перековування леза потрібно було лише насадити сокиру на довгу міцну ручку, і страшний вікінг був готовий до походу. Після вдалих походів воїни обзаводилися гарною бронею та зброєю (у тому числі мечами), але сокира залишалася улюбленою зброєю багатьох бійців, тим більше, що вони володіли ним віртуозно.

Нехай Богі не допустять катастрофи! Доброї та спокійної ночі!

Фрейя

Фрейя походить з роду ванів. Вона — дочка вана Ньйорда.

У Асгарді Фрейя - перша після Фрігг. Рівних їй за красою не було і немає в усьому світі ні серед богів, ні серед людей, а її серце таке м'яке і ніжне, що співчуває стражданню кожної істоти. У Фрейі є чарівне соколине оперення, одягнувши яке, можна літати в образі сокола, і золоте намисто Брісінгамен, яке вона отримала, провівши ніч з чотирма гномами. Коли Фрейя плаче, з її очей капають золоті сльози. Крім того, Фрейя - ватажок валькірій. Їздить Фрейя в колісниці, запряженій двома котами; як домашня тварина у неї — вепрь Хільдісвіні. Живе Фрейя у чудовому палаці Фолькванге (Folkvang — «Поле людей», «Народне поле»), головний зал якого називається Сессрумнір (Sessrumnir).

Крім кохання, Фрейя керує родючістю, урожаєм і жнивами. Вона також забирає собі половину воїнів (другу половину забирає собі Один). Не означає, що вона забирає собі гірших воїнів, ніж Один; вони ділять загиблих воїнів між собою.

Найяскравішим символом краси і могутності Фрейі є її золоте намисто - Брісінгамен, створене чотирма ковалями-гномами, братами Брисінгами. Фрейя не могла пройти повз його красу і пропонувала за нього дворфам різні речі, що становлять цінність, але ті встановили ціну в одну ніч, проведену кожним з них.

Є думка, що після цієї угоди Одін покинув дружину, і та шукала його, проливаючи сльози: коли вони торкалися землі, вони перетворювалися на золото, падаючи в море, вони ставали бурштином.

Фрейя навчила асів мистецтву чаклунства і чарівництва (сейд), яке було відоме ванам.

Стародавні скандинави, які вважали війну найблагороднішим із усіх занять і шанували хоробрість як найбільшу чесноту, поклонялися Одинові як богові війни та перемоги.

Вони вважали, що кожного разу, коли насувалась війна, він відсилав на поле своїх помічниць: дів зі щитами, дів-войовниць, прозваних валькіріями (вибирають мертвих), для того, щоб, вибравши гідних з полеглих, на швидких конях тремтячим мостом - Біврест доставити їх до Вальхалли. Герої, що супроводжувалися синами Одіна, Хермодом і Браги, підходили до підніжжя престолу Одіна, де отримували похвалу за свою доблесть.

Часом, коли одного з обранців приносили в Асгард, Вальфедр (батько вбитих), так називали Одіна, в його іпостасі покровителя воїнів, піднімався зі свого трону і вітав того, стоячи біля великих воріт.

Glugstafir - Стародавній гальдрастав, використовується для розкриття здібностей до віщування майбутнього. Можна накреслити його на дерев'яній дошці та використовувати як амулет.

Фолькванг (Поле людей або Поле армії; др.-сканд. Fólkvangr) — луг або поле, яким править богиня Фрейя, куди відправляється половина загиблих у бою, в той час, як інша половина вирушає до Вальхаллу до Одіна. Фолькванг був згаданий у «Старшій Едді» та «Молодшій Едді», які були складені у XIII столітті. Згідно з «Молодшою Едде», там знаходився головний зал Фрей Сессрумнір (Sessrúmnir).