Це я тут вічно анонсую, що щось подивлюся, а потім рік не дивлюся. Документалка, на яку йду – ця. Данила Мокрика, від Київ Індепендент. Там же лінк на реєстрацію

Один з висновків цієї війни: не нравиться щось – починай говорити. Даже твітом зі стома хештегами. Говори, наче хочеш розʼїбати, а не ссаний тєрпіла з установкою "ок, я поняв/ла, у вас такі трансляційні правила". Нам пох. Нам треба все, що можна дістати. Від аммо до медіакавереджу.

Розклади сеансів 20 днів в Маріуполі в муніципальних кінотеатрах Києва. Дивіться, може вам підійде час. Далі обіцяють викласти ще й в онлайн доступ, тому без негативу в коментах, будь ласка

https://kinokiev.com/cinemas/?day=2024-03-14&fbclid=PAAab8puoc0Z7gR3VDEy3i332_H6rvR2V1BctzmuBQAVHK0RRPjUoVGWBTCO8_aem_Aae3F7LB3tmdtwRzYbuoKEsERb1WKEIsqa8kZYo5Y64M01XXXqo0KGLv4901lN70nBc

Kinokiev

Список кінотеатрів

Кіноафіша культурних кластерів і кінотеатрів Флоренція, Лейпциг, Ліра, Старт, Краків, Ім. Шевченка, розклад сеансів, вартість квитків

20 днів у Маріуполі отримали номінацію на Оскар.

Нарешті Megogo зробило підписку на hbo без руской прокладки, там є український дубляж і субтитри, а для мене головне – є оригінальні озвучка і субтитри.

Першим ділом глянула перший епізод True detective. Лишилася дуже задоволена. Всім і всіма. Це те, що мені треба було для всіх ендорфінів і дофамінів, і ще б чай з млинцями до того, але не додумалася. Бруталіті, кровяка, зима на Алясці, грубі персонажі. Вкуснотіща.

Далі я продивилася весь the last of us одним махом. Шикарно. Тут написано, що я амбасадорка нетфлікс, але я вже втомилася від того нетфлікса, який клепає серіали, як якісь кліпи для кеті перрі. Бо серіали на hbo – це глибина, це відпрацьований в глибину сюжет, з деревом персонажів, автентичність яких уваразнюється, незалежно від першо- чи другорядності. І що серіал по грі – так і не скажеш. Слава богу, зовсім мало цієї зомбі-хуєти. Більше спирання на психологізм і розгортання образів персонажів.

Ну і почала по десятому колу Сопранос, бо почала вже забувати для цитування.

Так-с, зараз дам 4 серіали на Netflix для binge watching

Веселе/драмедичне/сентиментальне

Love
Я б ніколи не почала дивитися що-небудь з такою назвою, але воно вийшло хорошим, а мильним стало тільки під (щасливий) кінець. Персонажі – пара дуже різних людей, які натрапляють одне на одного в ЛА, мають дивні захоплення, друзів, і в цьому сприятливому середовищі ми спостерігаємо за розвитком їхніх стосунків. Якщо описувати сюжет, то якось банально. Тож просто дивіться, бо воно смішно, а герої дуже людські та не вилизані під ідеал, і всіх в різний час хочеться то довбанути сковорідкою за тупляж, то похвалити за мудрі рішення.

Boy swallows universe

Просто вау. На основі книжки, яка на основі реальних подій. Австралійська сімʼя з мамою-наркозалежною, двома підлітками і вітчимом-наркодилером. І нянькою-колишнім зеком. Звучить як щось мрачнякове. Але ні.

Взагалі цікаво дивитися щось не про Америку, Європу, щоб побачити нібито і західну цивілізацію, але в зовсім не західному кутку світу. З усіма тамтешніми особливостями, з їхньому автентикою, мігрантським колоритом і тд.

Ну є оцього весандерсенівського вайбу, так. Не тому що все вилизано один в один, а тому що доволі серйозні проблеми поміщаються у будинки, посуд, побут, як ми то уявляємо в наших затишних мріях та снах.

Це дуже реквізитоупоротий фільм, і я люблю таке. Речі скуповувалися по інтернету Це створює повну соковиту (вибачте за це слово) атмосферу.

Страшне, детективне, про французькі села з таємничим лісомЗагалом оцим всім і можна описати ці детективні історії – The Forest (La Forêt), 2018 і Black Spot (в оригіналі іронічно шо Zone blanche), 2017. Всі звикли, що французьке має бути про любов, вино і революцію, а це про те, як ведеться розслідування в глухій провінції. Але це, звісно, і близько не таке наворочене і круте як Dark

Не знаю, чи я вам казала, але нетфліксівський Fauda один з моїх найулюбленіших сіріків, де в кожній серії ізраїльські військові мочать хамас, хезболлу і ISIS. І герої постійно говорять, що скоро власне і настане та Fauda (хаос з арабської).

Таки настала.

Згадала я за нього через новину, що одного з головних акторів було серйозно поранено під час бою у Газа. Ідан Амеді, який грає солдата в серіалі, солдатом виявився і в реальному житті. Поранений він був через підрив вартажівки з вибухівкою.

Між нами, Соломія Томащук

Давайте почнемо з хорошого. Цей фільм не претендує на нагороди, він просто є звичайним. І коли я це кажу, я маю на увазі те, що це хороша ознака. Тому що мають бути такі от звичайне життєписи, за якими потім будуть відтворювати наші життя, розуміти в якому побуті ми жили. Тому тут вам ось Київ, бізнесюк, який воював в АТО "за нас" (тобто за себе і свою дружину), менти і суди, нам знайомі, приватні клініки, до яких ходять кияни з достатком вище середнього, бари, до яких ходять усі.

Далі буде НЕ про хороше з дуже мінімальними заглибленнями в сюжет, що може бути спойлером, але не більше, ніж в анотації.

Гра акторів. Тут як завжди. Анастасія Пустовіт. Головна героїня, яка мала зіграти дівчину з травматичним минулим, від чого у неї наркозалежність. Мабуть так пояснюється дуже нестримана пластика її рухів. Але якщо вони хотіли відтворити людину не відходняках від кокаїну, то вийшло це занадто істерично. Дивитися незручно через неприродність. Бо більше скидається на якусь карикатуру на гопніка з 90-х. Водночас ця дівчина має показати, що вона крихка й вразлива, а брутальність лише маска. Виходить досить кострубато.

Художні деталі завжди мають працювати на пояснення образу, а не викликати більше запитань. Чомусь ця героїня має стару доглянуту автівку з вайбом американських 80-х на механіці, що досить дивно для дружини бізнесюка, який має хату в "Чикаго". Що саме мені як глядачці має сказати ця машина, – я не зрозуміла. Я завжди буду ганити за непродумані деталі.

Далі гра Ірми Вітовської. Загалом все добре до останнього моменту. Фільм увесь час доволі реалістичний, тримається звичайності. І вона спокійно відіграє, аж поки не фінал. Їм там треба було зробити з неї холоднокровну жінку. І от вона виходить з суду просто фем фаталь, жінка-вамп: курить, ніби якась Моніка Беллуччі. Все це виглядає дуже напоказ і карикатурно, а не реалістично. Фінал від того змазаний і смішний

Якби знімали якийсь кліп на пісню, було би зрозуміло. Бо таких коротких роботах немає часу не розгортання персонажа, треба одразу показати всі характеристики, які треба. Але це фільм. Довгий. Він і створений для того.

Я не можу не оминути тему атошки. Чоловік першої героїні — ветеран. Там є момент, що він влаштовує якесь зібрання, уже не пам'ятаю з якого приводу. На вечірці виступає Антон Слєпаков.

Навіть враховуючи те, що цей чоловік у цивільному житті звичайний бізнесмен, в його образ ветерана дуже важко віриться. Якась аж наче накрохмалена форма. Яка взагалі не асоціюється, не зливається з його тілом, якщо ви розумієте, про що я. Ну тобто видно, що її вдягли вперше, що людина не звикла таке носити, простіше кажучи — це простий реквізит, костюм. А він – актор.

Ще й звати Захар. Якось так стереотипно.

Між ним і головної героїнею – свій конфлікт. Природа якого стає зрозумілою занадто пізно, щоби весь час не відчувати дискомфорт від того, що не знаєш, чому вона з таким лагідним чоловіком поводиться як лайно. А причина ця в тому, що він вирішив свого часу піти воювати, лишивши її саму. А вона після своїх всіх сімейних травм не любить почуватися покинутою. Ще один стереотипний механізм пояснення поведінки героя/їні.

Що у неї там таке трапилося у дитинстві, до речі, ми так і не дізнаємося. Нам лише натякають, що "мати з нею робила таке", від чого та ховається в шафі.

Загалом якщо брати ширший контекст, доволі прохідний фільм. Не провал, але можна було і не витрачати свій час на нього.

YouTube

Між нами | Офіційний трейлер | У кіно з 2 листопада

Представляємо офіційний трейлер гостросюжетного трилеру Соломії Томащук «Між нами». Напружений сюжет покаже аб’юзивні стосунки двох жінок, заручниць випадкового вбивства, що радикально змінює їх життя. У центрі подій — дівчина Саша з травматичним минулим…

Завтра буду дивитися. Порекомендували. Українського кіна боюся. Хто вже?

Шттл, Аді Волтер, 2022, французько-український фільм. Поки не забула, що дивилася – рекомендую.

Це дуже хороший фільм. Із незвичайним хронотопом, досі незнаним мною (єврейське поселення на Львівщині напередодні вторгнення нацистів на окуповану радянською державою територію).

В ньому є кілька моментів, що заворожують мене навіть після перегляду (і це не лише завдяки ефекту довгих планів без склейок). Наприклад, спів у синагозі, на який накладається шаром інший трек, що сповнює чорно-білу картину магічним в душузападальним звуком. Взагалі робота зі звуком тут просто відмінна.

Після перегляду я думала про те, без яких багатьох автентичностей ми тут живем, хоча могли би жити з. Про це думала також, дивлячись колись на картини Криму 19 століття з традиційно східними базарами в оточенні традиційної східної архітектури, і всю цю ідентичність так ніколи не трапилося побачити мені і сучасникам.

Одного з акторів ви точно бачили, наприклад у Баладі про Бастера Скраггса братів Коенів.