Зараз дивлюся Generation Kill, 2008, hboЦе, мабуть, один з найкращих серіалів в усіх жанрах (8,5 на IMDb). Знятий за книжкою журналіста rolling stone, треба до неї все ж дістатися.

Оповідь про перші дні вторгнення в Ірак. Можна сказати, в дусі catch-22, але не депресивно. Тобто багато про армійські безглуздощі.

Це все через досвід морпіхів, які не мали достатньо мап, оснащення, координації. І це все операція вторгнення, нагадую. Не захисту. Постійний сарказм з приводу обґрунтованості вторгнення і своєї ролі як морпіхів у ній.

Я думаю, що у США цей серіал полюбився за відвертість, відсутність кліше, може навіть, скоріше, це насмішка над кліше.

Герої тут грубі і необтесані. Гомофобія, расизм, буллінг. Але не до ригачки. Якось стримується відчуттям братерства. Все одно.

Я це дивлюсь, і думаю, наскільки мене це все не обходить і не вражає емоційно. Але як гарне кіно, добре вибудувані діалоги, глибина персонажів – ось це мене зачіпає. Я наче дивлюся підручник, як правильно писати книжку/знімати серіал.

Нещодавно дивилася документалку на Нетфліксі Turning Point: The Bomb and the Cold War. І воно починається з кадрів того, як росія обстрілює наші міста.

Спочатку там були коментарі Плохія й Зеленського. Я відчула, що у мене все стискається навіть через ці кадри, які я бачила міляьрд разів. Подумала на повному серйозі, що у дей офф не варто оце все робити, поки можу відволікти мозок.

Емоційно ця частина мене раптово зачепила.

Ось нас використовують як ілюстрацію того, що війна двох світів триває, що ескалація неминуча, що загроза ядерної атаки нікуди не зникає. Це для нас хороша новина, що ми є цим меседжем.

Попри високий рейтинг, далі ця стрічка для мене втратила сенс. Бо далі почалось дуже багато про власне холодну війну. А на моменті, коли нарація пішла у Другу світову, у опис і спогади щодо Хіросіми та Нагасакі, автори зовсім мене втратили.

Ну бо скільки можна одне й те саме. Що там нового можна сказати? І нащо? У мене, звісно, егоїстичний елемент — тримати нашу війну на передовиці.

Проте і як у звичайної глядачки, в мене не виникло ніяких нових знань про той період. Зрозуміло, що мирняку було погано (нових історій про ядерну атаку не зʼявиться, вони всі однакові). Зрозуміло, що вищому керівництву треба було провести ті експерименти, попри все (документальк і художок про це достатньо). Зрозуміло, що укріплення безпеки – це не про демократію і часто про страждання невинних (досвід). Яких, можливо, можна уникнути, якби не безвідповідальність (крім здорового глузду, теж і досвід).

Коли одна з авторок довго розпинається про постраждалих цивілів внаслідок випробування атомки в США –

Я думаю –

чи це я згрубла, чи світ справді, мов жовті каченята, далі продовжуватиме цокотіти про ці нечесності. Та ще й 80-річної давності. Не будьте смішними.

Так, дивлюся на це дещо зверхньо. Можливо, нема на те в мене права.

Уже хочеться більш прямолінійних заяв про те, що світу настає кінець, і демонстрація цього – в Україні зараз.

Розклади сеансів 20 днів в Маріуполі в муніципальних кінотеатрах Києва. Дивіться, може вам підійде час. Далі обіцяють викласти ще й в онлайн доступ, тому без негативу в коментах, будь ласка

https://kinokiev.com/cinemas/?day=2024-03-14&fbclid=PAAab8puoc0Z7gR3VDEy3i332_H6rvR2V1BctzmuBQAVHK0RRPjUoVGWBTCO8_aem_Aae3F7LB3tmdtwRzYbuoKEsERb1WKEIsqa8kZYo5Y64M01XXXqo0KGLv4901lN70nBc

Kinokiev

Список кінотеатрів

Кіноафіша культурних кластерів і кінотеатрів Флоренція, Лейпциг, Ліра, Старт, Краків, Ім. Шевченка, розклад сеансів, вартість квитків