Ентоні Мак-Картен "Занулення"

Класна книга для того, щоб державна тисяча виглядала не тільки дивно, а ще й страшно.

Приватна компанія WorldShare (вважайте соц. мережа) обʼєдналась з ЦРУ, щоб розробити систему, яка допоможе передбачати тероризм, знизити рівень злочинності й робити багато іншого суспільного добра, аналізуючи цифрові сліди, поведінкові паттерни, історію хвороб, взаємовідносин тощо.
Система тестується на 10 людях, чия основна задача «занулитися» - сховатися і не дати себе знайти за 2 місяці. Дуже цікаво й динамічно, такий собі шпигунський роман.

Але найголовніше те, що за будь-якою високою метою завжди стоять приватні інтереси. Класно, якщо вони між собою не в конфлікті. Але ж буває по-різному.

«У дивному двадцять першому столітті всі ці розмови про особисті кордони — лише порожній фоновий шум: права на приватність більше немає, воно вже давно втрачене чи принаймні так скомпрометоване, що насправді нікчемне»

#художня

Послухала подкаст з Тімом Куком.

Тім Кук — СЕО Apple понад 13 років, але все ще не вийшов з тіні свого свого славетного попередника.
Я так сподівалась, що він розкаже щось цікаве, а він зробив як всі: за все хороше, проти всього поганого. І ще «я встаю о 5-й ранку»

Ми хочемо вчитися у цих розумних й успішних людей, але в нас не вийде, тому що всі їх інтерв’ю побудовані за одним принципом: соціально прийнятні відповіді на очікувані питання
Чекаю, поки хтось скаже: ми прийняли таке рішення, тому що хотіли заробити побільше грошей і впливу. І от чим для цього треба жертвувати.

Зате я зрозуміла чому останнім часом не можу читати бізнес-літературу - через перенасичення "високими цілями”, "занепокоєннями" та напущенною праведністю.
Можливо, це чисто українська модель сприйняття дійсності, пов’язана з усякими арєшнікамі, хто зна, важко відрізнити.

P.S. Поки думала чи ділитися цим постом, знайшла інтерв’ю CEO Phillip Morris (Parliament, Marlboro,IQOS і т.д.), який каже, що людям треба кидати палити))

Прочитала «Лабіринт Фавна»

Спокусилась коментарем Єгора, що вона не гірша за «Форму води», яка мені також сподобалась.

Дуже важка і дуже глибока книга. Вона ніби поєднує дитячу казку, античну міфологію, Алісу в країні чудес та повстанців Ернеста Хемінгвея.
Тут світ вигаданий так тісно переплітається з реальним, що неможливо вибрати в який насправді варто вірити.
Єдине, що розумієш напевно: наша реальність дуже темна, несправедлива й жорстока.
Хоча в цілому, нічого нового.

Якщо раптом вам захочеться поплакати, то це ваш вибір.

«Плач і постріли - звуки цього світу»

#художня

Щось мені останнім часом читається тільки художня література. І поки я думаю як з цим боротися і чи варто:

Тейлор Дженкінс Рід “7 чоловіків Евелін Г’юґо”

Від цієї книги я відмовлялась тричі.
Спочатку — через її назву,
потім — через обкладинку,
і втретє — в книжковому магазині, де вона намагалася проникнути на мою полицю через ідею «сліпої покупки» (ти не бачиш ані назви, ані обкладинки й маєш вибрати виключно по одній цитаті). Тепер я вже зрозуміла, що саме її в той день тримала в руках.))

Але ця книга таки дібралась до мене.

У головної героїні вайб Скарлетт ОʼХари: «Бачу ціль, не бачу перешкод. Ні про що не шкодую, нічого не боюсь»
І хоч книга художня, вона підіймає купу тем: карʼєра, вибір та ціна, яку ти платиш, краса, старіння, заздрість, дружба, любов.
А любов буває дуже різною ❤️

Книга класна
Даремно уникала
Але ж усьому свій час, правда?)

#художня

Нобелівська премія з літератури дається не за якийсь конкретний твір, як це прийнято з іншими преміями, а за виняткову творчість в цілому. Власне, це і стало для мене поштовхом почитати Хан Ган. Я вибрала новелу, яка взяла ще й Букер.

“Вегетаріанка” - історія про жінку, яка після нічного кошмару відмовляється їсти м’ясо, а з часом відмовляється їсти зовсім.

Оповідання ведеться від чоловіка героїні, чоловіка її сестри та сестри, але ніколи від неї самої. Їй відведено кілька реплік, ніби не вона сама в центрі свого життя, а скоріше - незручності, проблеми та бажання, які вона створює.

“Вегетаріанка” не стане книжкою, з якою ви зможете приємно провести вечір суботи, але якраз цим вона і чіпляє.

#художня

У вересні порушила традицію привозити з подорожей місцевих авторів заради нового роману Саллі Руні.

Intermezzo - 4й і найбільший роман Руні. У центрі історії — два брати та їх партнерки. Усі вони намагаються впоратися з втратами, навчитися любити, прощати й жити поза стереотипами.

Читаючи Саллі Руні, виникає відчуття, що всі ці люди насправді існують й авторка просто записує за ними історії - настільки реалістично вона пише. Ніби якщо приїхати в Дублін, можна когось з них зустріти. Люблю таке❤️

А ще діалоги героїв в тексті не розділяються звичним способом, з винесенням реплік в окремі абзаци, тут все йде суцільним текстом: питання-роздуми-відповіді. Іноді це перевантажує, враховуючи ще й деяку зарозумілість формулювань, але з іншого боку - відбувається “все й одразу”, як в житті))

Одним словом, я отримала масу задоволення як від самої книги, так і від того, що купила її через день після публікації)

Але якщо ви не читали Саллі Руні, я радила би починати з “Де ж ти дівся світе мій прекрасний”