"Коли зло ховається" / "Cuando acecha la maldad" (2023)

Досить цікавий американо-аргентинський хорор-концепт, який являє собою своєрідний гібрид зомбі-апокаліпсісу та класичної одержимості.

Впевнена акторська гра, цікавий сценарій та натуралістичні сцени жорстокості дисонують із якоюсь неприродньою, майже штучною тупістю персонажів, яка розвалює всю стрічку.

Головні та другорядні герої весь час роблять якусь хуйню, яку їм кажуть не робити, бо стане тільки гірше, але вони її все одно роблять, і це неймовірно дратує, залишаючи глядача без емпатії до їбанатів.

Фільм, який нажаль, не розкрив свій потанцевал, хоча б міг.

Обмежено рекомендовано для перегляду поціновувачам жанру.

"Knox Goes Away" / "Нокс йде" (2023)

Неймовірно зворушлива стрічка режисера Майкла Кітона, в якій неймовірно зворушливо зіграв головну роль Майкл Кітон.

Я б навіть сказав, що дуже крута гра всіх акторів перших планів - це якась окрема фішка цієї чудової картини.

Хочеться щиро подякувати пану Кітону за ці емоції, за цей тонкий баланс між гумором, драмою та детективом.

Дуже рекомендую переглядати цю стрічку з оригінальним аудіо-треком, якщо важко з англійською - включіть саби, але не втрачайте задоволення від мастерського володіння голосами Аль Пачіно та Майкла Кітона.

Однозначно рекомендовано!

«Пропала грамота» (1972)

Зараз нам з вами важко уявити, що далекого 1972-го року в УРСР можна було зняти не просто Українофільске, а навіть антиімперське кіно.

Але то дійсно було можливо, і стрічку таки зняли, а от показати зняте глядачу - то вже інша справа.

Коли керівницство студії Довженка подивилось фільм - воно трохи посивіло і від гріха подалі вирішило сховати плівки з фільмом куди подалі.

Де подалі «Пропала грамота» пролежала 11 років, після чого її трохи дозволили, випустивши в обмежений прокат в Києві.

На телебачення стрічка потрапила вже після розпаду СССР.

Що ж не так в цьому фільмі з точки зору радянського кінофункціонера?

Якщо коротко - все.

Ця стрічка просто випромінює із себе Укаїну.

Натура, костюми, музика, пісні, кастинг та персонажі - пронизані української культурою, побутом і духом.
І все це без лєніна, партії і туги селянина по колгоспу.

В цій містично-фолькльорній феєрії можна знаходити нові і нові антиімперські наративи, які немов шари в оселедці під шубою, відкриваються гладачеві із кожним новим просмотром.

До речі, в оригінальному сценарії козаки давали ляпаса не Потьомкіну, а самій імператриці, але совкове керівництво студії трошки обісралось від того, що з блактиного екрану рускіє люді побачать, як український козак б'є по єбалу російську царицю, і замінили її на фаворита.

Як ми з вами розумієм, ці кат-аути нічого принципово не вирішили, і фільм все одно заборонили, залишивши в ньому куда більш радянофобсьский та антиімперський контент.

Чого варта лише кінцівка, в якій на питання жінки "А як же зі службою (в реєстровому козацтві) для хлопця", козак Василь дає йому шапку, коня та наказ "ЛЮДЯМ СЛУЖИ"... бо шо..?

...бо москалі були не люді ще 1972-го радянського року.  

Чудове українське кіно, зняти попре все чудовими українськими митцями в чудовій Україні в страшні часи, які все не скінчились.

Обов'язково передивіться цю картину про наступність поколінь та нескінченність української незламності, за яку українці розплачуються своїми життями вже кілька сотен років.

Друзі, в нашій з вами киногрупі є чат, додавайтесь
https://t.me/KinoGubaChat

Холодне літо п'ятдесят третього (1987)

В радянському кінематографі був лише один яскравий та продуктивний період, який подарував нам кілька дійсно чудових картин.

Горбачьовська перестройка відкрила шлях для справжнього дисидентського кіно, який досить швидко зачинився, але ті кілька картин варті того, щоб їх передивлятися і постійно пам'ятати про те, як швидко будь яка відлига може змінитися новим тоталітарним піздєцом.

Холодне літо п'ятдесят третього - напевно мій улюблений фільм того періоду.

Це просто дивовижно, що лише за два роки правління Горбачова стало можливим зняти таке кіно.

Кіно із чудовим кастінгом, сеттінгом, сценарієм та музикою.

Я не знаю іншого радянського фільма, в якому б так хірургічно точно було зображено злочинців тієї епохи, а те, як зіграв Барона Володимир Головін - це предмет для окремої розмови.

Навіть сучасна російська ліберальна інтелігенція знайшла відображення в неймовірних фінальних хвилинах цієї стрічки.

Сумне та зворушливо кіно про те, як гуртом катував людей совєтскій союз.

Кіно, якого більше не зняли в пострадянській росії, і вже не знімуть.

Один із моїх улюблених фільмів взагалі, який в ці дні особливо актуальний.

Просто неймовірно, як 150 мільйонний народ за якихось 30 років просрав свій шанс на свободу і гідність, неймовірно як з того часу деградували російське кіно і вся росія в цілому.

Якщо ви дивились цей фільм 20 років тому - передивіться зараз. Він буде зовсім іншим.

І ця музика...

Герой наших снів / Dream Scenario (2023)

А ми продовжуємо наш фестиваль гостросоціальної сатири цією фантастичною стрічкою із Николасом Кейджем.

Абсолютно чудове кіно про канцелинг калчер, психологію мас, крінж та багато чого іншого модного та актуального.

Людина, якій на думку спало запросити на цю роль Кейджа - геніальна людина, якій ми бажаємо всього самого кращого, бо в процесі перегляду до глядача приходить розуміння того, що Ніколас Кейдж просто народився для цієї ролі.

Все знято з гумором, переважно чорним, розумно, дотепно і дуже смішно.

Класне незвичайне кіно із абсолютно розкішним Николасом Кейджем.

Свято для думаючого глядача.

Догмен / Dogman (2018)

Так, є ще один "Догман".

Сценарії, актори, режисер - інші, це різні, не пов'язані між собою фільми.

І це чудово, бо "Догмана" Маттео Ґарроне можна вважати в якомусь сенсі фільмом-антиподом "Догмана" Бесона.

Замість простих, швидких до засвоєння емоцій та співчуття швидкого приготування Бесона тут на вас чекають біль, глибина та страждання.

Важкий, чудовий і проникливий фільм.

22 перемоги, включно з призом за найкращу чоловічу роль Канського кінофестивалю 2018.
Її отримав Марчелло Фонте, виконавець головної ролі фільму.

Просто чудове кіно.

Американське чтиво / American Fiction (2023)

Не знаю як ви, кітани, а я просто обожнюю сатиру, зі всіма її перебільшеннями та абсурдизмами.

І якщо гіперболізовану сатиру, на кшталт Don't Look Up, за моєю думкою зробити не просто, то цілком або майже реалістичну
сатиру зробити взагалі вкрай важко.

Але вони змогли, і вийшло абсолютно круто.

Фільм дарує глядачу позамежний левел саркастичного стьобу з блексплойтейшену, тонко препаруючи сучасне суспільство, як написав би якийсь пиздоватий графоман.

Я ж просто напишу, шо фільм дарує глядачу позамежний левел саркастичного стьобу з блексплойтейшену, тонко препаруючи сучасне суспільство.

Абсолютно розкішне розумне кіно, яке буде просто святом для глядача з інтелектом.

І скоріш за все не раз.

Беззаперечно рекомендовано для перегляду.