Історія викрадення футбольного клубу або як утворилося одне з найзапекліших дербі Англії.

ІІ "Вибір жертви"

​​Насправді Вімблдон не був першим клубом, який намагалися перетягнути до Мілтон-Кінса. На початку 80-х були тривалі перемовини між Лутон Тауном та містом стосовно переїзду. Обидві сторони були зацікавлені в угоді, тому що клуб потребував більшого стадіону, а місто дуже хотіло мати успішний футбольний клуб. Переїзд мав бути не дуже болючим, бо міста розділяє лише 20 міль. Але до справи так і не дійшло.

Вболівальники Лутона були максимально агресивно налаштовані стосовно переїзду. І хоча фінансово це був вигідний крок, врешті тиск вболівальників спрацював. Згодом місто пропонувало базування та стадіон Барнету, Крістал Пелас та Квінс Парк Рейнджерс. Але жодні з тих переговорів не були успішними. Влада МК та Вінкельман продовжували шукати.

Цікаво, що й МК не було першим містом, яке намагалося перевезти до себе Вімблдон. Подібні розмови почалися після "Тейлор Репорт". Це був звіт лорда судді Тейлора щодо причин катастрофи на стадіоні Гіллсборо. Згідно з ним всім клубам королівства наполегливо рекомендували перейти на повністю сидячі стадіони. Стадіон Вімблдону "Плаг Лейн", як і більшість, мав значну частку стоячих місць. Реконструкцію проводити було дуже дорого й проблематично. Тому керівництво клуба прийняло рішення переїхати до заклятих ворогів на "Селгерст Парк" за 6 міль від Вімблдону.

Це рішення не було бажаним ні вболівальниками, ні керівництвом. Ось, що треба знати про ставлення у Вімблдоні до злиття із кимось. Коли з'явилися чутки, що співіснування на одному стадіоні може привести до злиття клубів, власник Сем Гаммам навіть сказав:

"Я краще помру, давши грифам з'їсти мої нутрощі, ніж дам своєму клубові об'єднатися із Крістал Пелас".
І він стримав своє слово. Вімблдон цілих 12 років проводив домашні матчі на арені Крістал Пелас, але залишився самим собою. Пізніше Сем казав, що за роки без рідного стадіону він відмовив 7 (!) різним містам, які намагалися перетягнути клуб. За переїзд до Белфасту впрягся навіть тодішній прем'єр Великої Британії Тоні Блейр. Він наполегливо рекомендував керівництву переїзд до столиці Північної Ірландії, але Сем рішуче відмовив.

Втім, в 1997-му році Гаммам продав клуб. Нові норвезькі власники не мали ні спортивних, ні фінансових успіхів. Саме тому після вильоту з АПЛ в 2001-му році вони все ж погодилися на умовляння Вінкельмана та переїхали до Мілтон-Кінса. Потім було ще багато протестів; відмова від ФА; апеляція від клуба; призначення незалежної комісії, яка мала б все це розсудити. Але початок кінця було покладено.

Спочатку розмова була лише про переїзд — про повний ребрендинг навіть не йшлося. Також переїзд відкладався через підготовку стадіону. Весь цей час протести не вщухали. Вперше Вімблдон зіграв на новому стадіоні лише в сезоні 03/04. Але це не вирішило фінансових проблем, певною мірою навіть погіршило ситуацію.

Старі вболівальники активно протестували: робили мітинги, бойкотували домашні матчі тощо. Мешканці ж самого Мілтон-Кінсу не дуже квапилися ставати новою активною фан-базою, яка куплятиме абонементи клубу з іншого міста. Як підсумок, через фінансові проблеми керівництво втратило контроль над клубом. І тоді Вінкельман із групою бізнесменів люб'язно надав клубу гроші, необхідні для виживання. А потім його консорціум так само люб'язно викупив всі акції клуба.

Що було далі, багато хто з вас знає: футбольний клуб Вімблдон перестав існувати. На його місці засяяла нова зірка клубу МК Донс. Принаймні так вважав Піт Вінкельман та локальні бізнесмени.

Але душою Вімблдона були вболівальники, тому невдовзі клуб повернувся "з того світу". Це було не просто повернення — Вімблдон бажав помсти.

Далі буде...

Британська Підземка

​​Історія викрадення футбольного клубу або як утворилося одне з найзапекліших дербі Англії.

І "Кому потрібно красти футбольний клуб?"

Кожен злодій має свою специфіку — певну сферу, в якій він профі. Наприклад, як швидко вкрасти авто розкаже Ніколас Кейдж. Щодо фінансових махінацій вам знадобиться урок від 115 друзів Шейха Мансура. Є навіть фахівець зі знищення футбольних клубів — пан І.В. з Дніпра. За його спиною не один знищений клуб, але наврядчи вам вдасться отримати його коментар. Хіба що запросивши його на каву.

Але чи можливо вкрасти футбольний клуб? Думаєте, неможливо? Піт Вінкельман з Мілтон-Кінса не погодився б. Але почнемо з початку.

Футбольний клуб у Вімблдоні з'явився ще наприкінці 19-го століття. Втім більшу частину свого існування він був цікавий виключно мешканцям однойменного району Лондона. Бо команда виступала в нижчих, навіть напів-професійних дивізіонах Англії. Лише у 80-х роках клуб почав активно прогресувати, піднімаючись пірамідою ліг. Попри прогнози в першому ж своєму сезоні у вищому дивізіоні Вімблдону вдалося посісти 6-е місце. А вже наступного року клуб створив справжнє диво.

Команду Боббі Голда тоді називали "Божевільною бандою". Сказати, що вони грали агресивно та максимально на межі — буде літературним применшенням. Але якимось чином банда дійшла до фіналу Кубку Англії, де змогла перемогти Ліверпуль. Той момент став піковою точкою в історії Вімблдона.

В наступних роках клуб тримав планку "божевільної банди" в питаннях агресії, нахабності та скандалів, але виступав не дуже стабільно. Сподівання вболівальників коливалися від місця в єврокубках до банального збереження прописки в АПЛ. І це могло бути впродовж одного сезону. На жаль, зіграти на євроарені не вдалося. Втім, клуб протримався у вищому дивізіоні 14 років поспіль. І саме виліт клуба вплинув на весь хід подальшої історії.

В наступних двох сезонах Вімблдон був дуже близький до повернення, але обидва рази програв у плей-офф. Це негативно вплинуло на фінанси клуба, тому власники шукали можливості продати його. Саме тут на сцені вперше з'являється Піт Вінкельман.

Піт — англійський бізнесмен, що починав кар'єру в сфері шоу-бізнесу. Пізніше він почав інвестувати в інші локальні бізнеси в місті, де жив — Мілтон-Кінс. Ближче до 2000-го року в нього з'явилася ідея будівництва величезного стадіону на 30 тисяч глядачів.

Такий стадіон мав позитивно вплинути на економіку міста та зробити його привабливішим для інвесторів та туристів. Консорціум, який очолював Вінкельман навіть розпланував побудову біля стадіону торгівельного центру, супермаркету, готелю та конференц-центру. Їхній план мав лише одну маленьку слабкість.

В Мілтон-Кінсі не було жодної гідної футбольної команди. Під словом "гідна" я маю на увазі хоча б напів-професійний клуб з амбіціями. Найкращі представники місцевого футболу — клуб "Мілтон-Кінс Сіті" — відчайдушно змагалися у 8-му дивізіоні Англії. Виправдати будівництво стадіону подібного масштабу для бійців такого рівня було просто неможливо. Саме тому, в голові Піта оселилася настирлива думка:

"Ми маємо вкрасти футбольний клуб".

Далі буде...

Британська Підземка