song.link | via

Іякось ми зі шкільною подружкою посварилися
і на ранок наступного дня вона
сказала мені
“я плакала. і лице моє було вологе від сліз”

ми більше не спілкувалися, бо
мої аргументи були вагоміші
а у неї не було аргументів, окрім

мені знадобилося одинадцять років
щоб зрозуміти
що це найпростіша і більш ніж достатня теза
яка показує небайдужість
адже люди так дуже приховують свої сльози
сиріч не зізнаються в них

ІІя плакала за тобою
і лице моє було
яке

може у когось можна пожити з тиждень-півтора? за невелику плату або буду смачно-смачно готувати

@Matvii_Dariichuk, лишаю це тут окремо на згадку про те, що цього разу нам вдалося щось дійсно дуже круте

І
на моїй стелі риби -
щуки і соми.
я бачу їх зуби й ніздрі.
у мене немає плану.
вересень трощить воронячі гнізда,
питає "що ми,
збираємось в вільне плавання?
човен зопсутий,
облущились кольори".

ІІ
хто з нас побачив першим настельних риб,
той нехай їх ловить, пече і їсть.
впала каблучка із безіменного на поріг.
я - твій усезсобоюпринесла гість:
юшка-бо щойнозварена на порі,
маю до неї благословенний книш.
спробуй, істото, їсти із моїх рук.
знала б ти як ти дуже мені щемиш,
осінню покалічений змоклий крук.

ІІІ
а як було любились -
брала горнятко,
набирала з-під крану,
вихлюпувала назад.
дай же мені, істото, промити рани,
крила твої обняти, випустити у сад,
змити із тебе цю вересневу печаль.
щуки і соми думають: тіло твоє - причал.
дивні озерні тварі:
хочуть втекти, а не знають від кого, чому й куди.
стеля.
підлога.
стіни -
акваріум.
гострі кути.