наївне

спочатку до мого ока
впала маленька пилинка
потім мені до штанів
прилип круглий репях
згодом звідкись в руці
опинилась твоя рука
а блискітки з тіней для повік
відбились тобі на щоках
накрохмалений комір сорочки
замастився блиском для губ
зникли усі хвилювання й страхи
застудився здоровий глузд
захотілось малювати сердечка
в усіх можливих блокнотах
зранку встається так легко,
ніби щодня субота

нічого не проходить безслідно
тим паче, таке велике
йтиме супроти усього
обличчям до зустрічного вітру
топчись по мені, любове
хай лишатимуться сліди
бо коли ти, як кажуть, справжня
то від них і не болить

у цього хліба
хрустка скоринка
в яблука
кругле тіло
а вино
бордового кольору
звечора не скінчилось

молоко це
ще трохи тепле
в кукурудзи
парна кількість зернят
полуниця
пускає пагони
картопля висаджена
в рівномірно прокопаний ряд

кава ця
з плямами бензину
цукор
розсипався на столі
печиво
крихтами вʼїлось у вуса
дим
щільно й затхло стоїть

щоки ці
зсередини пошматовані
губи
покусані і сухі
підборіддя
із саднами знизу
під очима
синьо-зеленуваті синці

плечі ці
згорблені серпом
руки
вільно висять
долоні
шорсткі і зморщені
пальці
не зігнути в кулак

вікна ці
поплямовані скотчем
сонце
світить рівно в анфас
кухня
з напівтонами радости
ранок —
римований кіно-пейзаж

🥱🛌☀️

🌊раджу читати під suspirium🌊

яким крижаним не було би море
на суші завжди холодніше
вода поглинає всі звуки
допоки не лишиться тиша
вода поглинає все світло
допоки не дзвенітиме темрява
вода поглинає усе
і викидає до найближчого берега

треба дуже старатися
щоб потонути у морі
бо хто ж його так розізлить
аби зробитись вдосталь суворим
і підняти штормові хвилі
чи потягнути до дна
де не було ще ніколи людей
навіть на підводних човнах

там живуть чудернацькі створіння
з ліхтариками на чолі
вони бачать зовсім погано
але знають, куди плисти
вони ніколи не бачили світла
бо в частини взагалі немає очей
ці істоти не губили ключі
і не створювали табличку в ексель

там кришталева тиша
і непролазна пітьма
коли заплющити очі
картинка така ж, як була

але сьогодні море ніхто не дратує
і на березі вітру нема
тому ставши на пальці ніг
можна дістати до дна
хвилі лагідно оминули
кожну скелю і маяк

скоро на шкірі білявим мереживом
висохне солона вода

рано чи пізно
усі митці почнуть продавати туфлі
треба ж за щось друкувати вірші
які так усім шкрябають душу
треба за щось купити гітару
виявляється, вона коштує грошей
а пісню твою збережуть в телеграмі
вона ж бо така хороша
мистецтво для всіх
і мистецтво для кожного
ви усі молодці
але це нічого не коштує
ти ж бо митець
така в тебе доля
дай частину себе
усі візьмуть, на здоровʼя!
ти корова на фермі
експлуатований раб
хоча в тебе кредит
вдома крапає дах
а ти співаєш пісні
і пишеш свої римовані тексти
якщо обираєш бути артистом
готуйся продати останні мешти

якщо одного дня всі помруть
і лишаться хіба кістки
ними відбиватимуть ритм
найбільш живучі
тобто — митці:)

любові моєї
стане на всіх
беріть
ріжте її
наче хліб
трісніть скоринку
відламайте окраєць
зробіть бутерброд
посмажте зі смальцем
я випечу ще
не соромтесь
куштуйте
я не вмію зробити
ні пиріг і ні штрудель
хліб цей
простий і трохи прісний
його без нічого
не захочеться їсти

можна
змочити його водою
посипати цукром —
й хоч десерт не до столу
можна зробити з нього сухарик
подавати із пивом
з дешевих броварень
а можна
намастити маслом вершковим
з шинкою
й сиром —
бутерброди у школу

це все дуже прісно
і зрозуміло
беріть-но цей хліб
беріть-но це тіло
беріть цю любов
беріть
що хотіли

я випечу ще
невелике це діло

Якщо ви запитаєте мене, чи люблю я поезію, то я відповім «так»

Але якщо вам буде цікаво in deeper level, то вбийте мене, перемеліть на шматочки, закопайте, посадіть туди дерево, хай воно виросте велике-велике — от тоді зрубайте, зробіть з нього папір і надрукуйте на ньому якусь хорошу збірку віршів

Не витирай ноги, коли йтимеш до мене додому
Цей бруд не дарма до тебе прилип
Ми його змішаємо навпіл з картоном
Поставимо стіни,
поміж — гулятиме свист

І сміття не лишай на звалищі
Набʼємо ним ортопедичний матрац
Підемо шукати піддони
Для ліжка потрібен каркас

З наших листів я зроблю найдорожчі фіранки
З них з часом можуть вигоріти слова
Ніхто не прокидатиметься о восьмій чи сьомій ранку
Бо сонце не вийде — вікон нема

На стелі павуків і пилюку поглинув грибок
Світло вимкнули, нема ні опалення, ні води
Але в нас шафа сьогодні тріснула від книжок
І зранку приходили в гості сусідські коти

ЗАПОВІДЬ 11 // не зроби випадкової рими у тексті прозовому
пророцтво збулось
«не зроби випадкової рими»
не вбий, не вкради, не зрадь
не зроби випадкової рими
не відбери у дитини мʼяч
не образь друга свого
не проходь повз розпачливий плач
не наступи на котячів хвіст
не влаштовуй в кімнаті срач
не проїдься в автобусі зайцем
не забудь, як грати у квач
не топчи бабусину клумбу
проти ближнього не діяч
не вкради чужу запальничку
не одвернись, отримавши лящ
не бігай по церкві в неділю
не клацни поличкою хрящ
не зроби кумира собі
не ховайся з обличчям у плащ

не створи випадкової рими
риму випадкову пробач

?Оля Духота, Микита Солоід, Кирило Черкаський

діти ростуть
і ти зустрічаєш своїх перших учнів на кирилівській

ти теж ростеш
і заколюєш першу зморшку ботоксом

діти ростуть
«вибачте, а у вас часом не буде запальнички»

ти теж ростеш
«ні, даруйте, я не палю, запитайте в мого товариша»

діти ростуть
вони пишуть свої перші серцеворозтрощені вірші

ти теж ростеш
шукаєш, чим би розбити серце, аби написати новий текст

діти ростуть
вони набивають у підвалах свої перші тату

ти теж ростеш
у твоїх перших тату вже почав плисти контур

діти ростуть
знають, ким будуть, коли стануть дорослими

я теж росту
ніяк не дочекаюсь, коли виросту

вірш в маршрутці о 8:15 в пт за 10 хв (майже)

в мене забагато дурнуватих думок
я не думаю за себе
я думаю за двох
а іноді за трьох і за десятьох
я в кожному слові шукаю підвох

я бачила більше ніж варто бачити
бо кожна дрібничка має своє значення
кожне слово має синонім
кожна пряма врешті решт промінь
кожен промінь врешті решт відрізок
як ми з каменя зробили телевізор

чому я постійно настільки весела
чи не порізався той, хто біжить по лезу
чи доживу я до літа чи можливо до осені
чи не забагато займаю я простору

я маю трильйони думок на секунду
ловлю їх за хвости, закручую в мотузку
вʼяжу з них вузли — міцні й довговічні
і все одно не згадаю, що було в січні
не знаю що в липні і тим паче у вересні
я просто наглухо загублений телепень
я трохи направду загрюканий дверями
я тихо насупився злякавшись темряви
я просто наглухо загублений телепень