Aaaaawkwaaaard

Через пару днів приліз якийсь дебіл, косив під цивільного. Взяли в полон, виявився кацапом. Вже 2 года воює. Каже: я вже заєбався воювать. Робіть зі мної шо хочете. Був бухий в три пизди. Дали пизди і віддали контрікам. Хохма дня - його брат потрапив в полон до нас у бригаду місяцем раніше. Сімейний, ібійогомать, підряд.
Після цих подій росіянці відмовились від спроб штурму нашої посадочки. Нашого Серебрянського лісочку на мінімалках. Руху в посадці майже припинився. Лише вдень по ньому бігають мої логістичні команди, а по ночах котики і собачки жеруть жмурів які все ще противно смердять.

В одного з штурмів на телефоні було відео де він робе блог, пиляє контент і в кінці змученим голосом каже: “Всє равно нас всєх уб’ют”. Так і сталось. Відео мої піхотрони потерли. Ресетнули телефон, бо осколок зі скида пробив телефон одного з моїх бігунів. І той забрав трофея собі.
Я розстроївся, та й хуй з ним. Це лише відео. То лише телефон. А це - лише ліс. Серебрянський ліс на мінімалках. Наша посадочка. Хоча не стільки наша, скільки - їх. Посадка моїх піхотинців.

Піхотинці радісно задерибанили жмурів, хоботнули дві тюнені калахи. Трошки снаряги. Ковбасу.

-Я Вереск. Один кацап - мій.
-Я Мишка - хуя тобі. Мої кацапи.
-Но я єво ж прістрєліл?!
-Ну то йди і сам його лутай.

Потім вже розпитав Мишку. Старший на позиції був Воля. Каже що підари набігли миттєво. Сходу задавили їх стрілкачом. Накидали всередину гранат, штук з 10. Але завдяки норі з поворотом - їх тільки глушануло. Потім пітухи успокоїлись, але довго не могли залізти всередину - вхід, Мишка, закрила мішками від зкидів. Потім один підар майже заліз всередину, але Воля висунувся з нори і уєбав його з калахи. Потім виліз з нори і через двері - добив підарка.
Через те що сусіди підняли гвалт - через це ми вчасно всі зреагували і відбили цей штурм.

Через пару днів в ефірі знову з’явився пітух - Ванюха. Ванька, не дуже бодрим голосом, казав що повів нову групу на штурм. І що з собою вони беруть ТМку. Щоб убити клятих укропів. Але кацап не був би кацапом щоб не спиздів. Дня 3 вони на штурм не йшли. Вони відправляли по 1му дєду з ТМкой з детонатором, шоб той підійшов до Мишки - і кинув їм її на голову. 2х таких дідів захуярили дрони на підході. Одного - заєбашила піхота.
Ванюхіне начальство поняло шо дідами-шахідами нас не проймеш і відправили штурмовічків.

Штурмовіки були чьоткі. Що попередні, що ці. Гарно одягнені, плитоноски, НВМПЕ плити, тюнені калахи, хороші бєрци і якісна форма. Запаковані в кевлар з голови до ніг. Зкиди їх майже не зачіпали. Парочка була з дешевою, але нічною, оптикою. Зайшли тихо, дрони їх не спалили. Виявили вже їх в момент штурму. Троє пітухів набіжало на Мишку. Зав’язався бій. Одін з підарів підбіг до Мишки і кинув їм на дах ТМку. Та уєбала і їх дот розірвало на шмаття. Підари кинулись всередину в нори, але їх засипало. І ховатись штурмовікам було ніде. Всіх розмотали дрони і Вереск який знову виліз з своєї нори і почав воювати в усі сторони.

В цей момент друга група підарів забігала на Вереск, але в лісі є купа ямок і окопчиків недобитих, тому вони проєбались і штурманули порожній окоп. Кинули в нього ТМку, довго по ньому стріляли, поки їх не перебаранили дрони. 6 дохлих підарів в копілку лісу. І невизначена доля 2х чьотких тіпів на Мишці…
Вдень підійти і чекнути що там сталося - пітухи не дали. Верес кожні 10 хвилин передавав шо по ним хуярять то скидом, то мінометом. І бажання вилазити в них пропало наглухо. Вночі погода спортилась і два сумашедших дєда полізли на Мишку. Волю ніде не могли найти, нашли лише його напарніка Санька. Той обгорів, осліп, оглух і не міг рухатись. Хуйова погода допомогла його евакуювати.
Ці довгі хвилини поки його відкопували я переживав дуже болісно. Мені погано дається роль командира. Мені завжди простіше було все робити самому ніж ставити комусь задачу і чекати цих заповітних слів “ми все зробили”.

На Мишку заселились інші солдати. Кацапи більше туди не лізли. Десь через 3 дні дєд з Мишки поліз шукати дрова для накриття СПшки, і знайшов шматок тулуба з вцілілою, але пошматованою головою. Труп був в пікселію. Евак команда забрала його. Через кілька тижнів прийшло підтвердження що то був Воля.
Підарська ТМка коли рвонула і розірвала СПшку - Воля був на СП і стріляв через амбразури. Його тіло викинуло метрів на 20 в сторону. Автомат так і не знайшли.

Я досить довго з ним спілкувався по рації, але так і не зміг побачити його вживу. Він так і залишився голосом в рації. Впевненим і вольовим голосом.

Кацап зробив ще кілька спроб штурму. Принесли ще 4 жмура в нашу посадочку. Сценарій був один і той самий: кацап набігає, дрони їх трьохсотять, піхотинці вилазять з норок і в упор розстрілюють худобу яка перетягується турнікетами\есмархами. Хіба, з цікавого, один раз наш вампір не знав де кацапи, а де свої - і кинув ТМку на голову моїм піхотронам, але не влучив. Пілота вампіра хуєсосили всім штабом. Але добре шо всі живі.

Підарас з'явився майже одразу після ляпки з міномета. Він покружляв над бліндажем, політав над дорогою і видивлявся де я можу шкєритись. Гвинти гуділи не натужно, тому це був простий розвідник. А не якась хуйня з яйцями яка хоче тебе вбити. Це був не скид, що тішило, але в цього пацика на короткій нозі був черговий вогневий засіб що тішило вже менше.

Я покористувався гостинністю, висунув єбач на вулицю і почув що наш "таварісч" почав летіти на перезарядку. Другий його не підмінив, тому в мене було хвилин з 15 щоб зробити пересування.

Я вже досить давно вступив до клюбу старих потиканих ондатр і бігати в мене бажання не було ніякого. Під кінець таких 4х кілометрових мандрів я вже йшов на самій лише залізній волі і бажанні зжерти мівінку в себе на КСП. Я пройшов кілька сот метрів. Там десь поруч є бліндажик ще одних сусідів. Сів біля нього на перекурчик. Від них до моїх пацанів було вже зовсім трошки.

Підарас повернувся.
Я знову зашкєрився під накриття. І слухав як цей скайнет на мінімалках вишукує свою жертву. Пацани і я тянули прикол.

- Заєбав цей підар.
- Але це не скид. Можна йти і не паритись. А арта.... ну, попаде не попаде.
- Нє, вибачте, але я пообіцяв своїй дружині що повернусь додому. Краще я посиджу і перекурю зайвий раз.
- Моя мені теж сказала що якщо я помру на війні, то вона мене додому не пустить.

Підар покружляв ще хвилин з 20 і полетів додому. Я почапав далі. По дорозі з підарком я зустрівся ще раз, він ліниво позиркав в мою сторону, але цікавості до мене не виявив. Ну і добре.

Я прийшов до своїх. Поробив свої чорні камандірські штучки і під ранок вже почапав назад. Прихопив юніта на заміну і пішли на точку вигрузки.

На точці нас знову зустрів підарас. Машину я завернув назад і ми пішли пішки. Краще пройти зайвих 5км, ніж наражати водія на небезпеку. Тим більше цей воділа мені нравиться - він прикольний.

Ми знову зашкєрились в посадки. Я разок йобнув по дрону з помпи, але не влучив. Підар ще покружляв трошки і я запланував помсту. За всі ці неприємні моменти. Але про помсту пізніше напишу.

Ми прочапали добрих 3км. Мавіки вже не долітали до нас. ФПВшки не літали, тому йшли спокійно. Аж раптом чуйка каже що треба перекурити.

Сіли в окопчику. Окопчик був квадратним, хтось колись тут нямкав нямку. Це була кухня. Аєпотім тут все роз'єбало кабами і лишились лише недойобані ямки в яких подорожні могли знайти ненадійний і тимчасовий прихисток.

Я сів на вирвану сідушку з машини і закурив. Поганяли пиздуна і вже час був рухати далі. Аж почули звук ляпухи що насувається.
"Лягай" кажу я.

Мій колега якось смішно почав падати на землю. Запнувся і гепнувся на мене - боляче затисши мій палець на руці. До сих пір болить, курва.

"Бля, шо ти робиш?!"
"Ну ти ж сам сказав "лягай"!
"Так, але я не казав: лягай на мене!!!"

Ми похіхікали в очікуванні другої ляпухи, але її не було. Ми підірвалися. І пішли далі. Чапати було ще 3 кілометра.

Сьогодні буде коротеньке відео про квадрік. Чисто тізер. Контенту ще мало напиляно, якщо чесно. Ніхто не трьохсотиться - тому квадрік чисто возить провізію. І заєбісь що так.

Кілька лайфхаків по квадроциклу:

1) це ніхуя не машина, по тому як він веде себе на дорозі і як керується. Квадроцикл вимагає інших навичок водіння. Тому взять тіпа з ельки, усадить на квадрік і очікувати що він одразу ж покаже "клас" не варто. Треба вчитись, вчитись і ще раз вчитись.

2) сам по собі квадроцикл незручний для перевезення середнього чи важкого 300. Для великих вантажів і трьохсотих потрібен причеп-люлька. З фіксаторами вантажу.

3) квадрік вимагає дообладнання. Резинки/ремені на багажніки, виковиряти запобіжники щоб не світили стопи і денні вогні.

4) якщо ви вночі користуєтечь ІЧ ліхтарем, якщо він потужний - то це унеможливить їзду в окулярах/масці. Оскільки буде відсвічувати від них і засліпить вам ПНБ. Або, принаймні, може це зробити.

5) приборна панель мого квадріка постійно випромінює ІЧ світло. Тому перед тим як перти його на передній край - потестуйте його на полігоні (десь в безпеці хоча б).

П.С.: вже один раз вилетів з дороги))) але встиг загальмувати)