Матеріаліст - це людина, яка обрала бути звіром. І знову від Гольбаха, Ламетрі і Тюрго до квадроберів - один крок.

Наша мова — це одна із фундаменталій нашого існування у життєсвіті та світі як таких. Як говорив Гейдар Джемаль, відбери у нас мову — все навколо обернеться тьмяними плямами. Людина опиниться посеред пустелі, тому як нічого не зможе явити їй своєї суті,…

https://telegra.ph/Son--ce-teatral%D1%96zovana-rozmova-z-soboyu-samim-09-16

У російськомовному перекладі твору «Історія ока» Ж. Батая зустрічається словосполучення «дрочить себя»

Коли ти дрочиш свої геніталії, то дрочиш усього себе. Це так, якщо тілесне задоволення ми отримуємо усією плоттю одночасно. Адже якщо ти дрочиш член, то ти не концентруєшся на ньому безпосередньо, не він мета, він лише засіб, а ліпше інструмент для того, аби втамувати хіть розуму, а отже й тіла, частиною цілісності якого і є розум. Розум заключений в наше тіло, а не тіло поставлене на службу розуму. І цей розум, вважається, заключений у мозок, що сидить у моїй черепній кабіні та керує цією машиною з плоті й крові, що постійно жадає, жадає чогось. Жадання приводить механізм тіла до руху, до руху в напрямку до холодильника, до параші, до кавʼярні, в казино, до церкви, на роботу, до друга, до коханки, на блядки, в інше місто, в гори, в подорож, кудись.

Людське тіло просякнуте електронами бажань. Кожна думка — розряд. Кожна дія — обернення гвинтів людино-машини, машини для існування, що заряджає її новими хотіннями.

Розум поставлений на службу тілу. Тіло поставлене на службу бажанню. Бажання поставлене на службу людині. Людина поставлена на службу смерті.

"Основними засадами суспільного життя сучасних ліберальних демократій є, з одного боку, всеохоплюючий дух споживацтва (конс’юмеризм), а з іншого — постійне прагнення до утвердження статусу привілейованої «жертви» реальних або уявних несправедливостей історичного чи природного походження. Самозакоханість сучасної людини можна порівняти тільки з її переконаністю в тому, що все суспільство в чомусь «завинило» перед нею. Останнє переконання стало, по факту, лейтмотивом взаємовідносин індивіда та суспільства."

Кіт Престон

20.03. 2024 приніс свою найбільшу жертву в ім'я великих ідей Олександр «Олекса» Сердюков.

Людина неосяжної широти душі та глибини натури. Незламна воля, твердий характер та нестримний самурайський дух воїна поєднувались у Ньому із теплою усмішкою, добрим батьківським поглядом та щирістю.

Дурно стає від думки, що людина такого масштабу особистості, віддала найцінніше з того, що мала -- життя, за тих, хто цього життя недостойний.

До очей тиснуться сльози, але не ллються. Розум нагло саботує усвідомлення. Серце наливається чорним смутком.

Але як би там не було, усе що стається -- відбувається з необхідністю. Сашка забрала героїчна смерть. Така, якою Він хотів її зустріти. Хвала, честь і пам'ять воїну, борцю та просто хорошій Людині.

Він чітко усвідомлював той факт, що рано чи пізно війна обірве для Нього час. Просив не рюмсати коли це станеться, а краще згадати щось хороше, якийсь жарт або приємний момент пов'язаний із Ним.

власне:

Деколи здається, що всі найважливіші дні вже позаду. Усе вже сталось. Далі — сама інерція

Чужа суб'єктність завжди прихована для мене
Коли я звертаюсь до людини "на ти" — я ніби здійснюю стрибок віри до її суб'єктності.

Адже перш за все для мене вона існує як "інший", як "чужий".
Не маючи змоги глянути на світ чужими очима, аби пересвідчитись, що навпроти мене стоїть дійсно людина, а не фікція, не робот і не філософський зомбі, цього "іншого" олюднює моя віра у те, що він людський суб'єкт.

Усі предмети навколо опредмечує моя віра в їх предметність.

Усі розриви, що ними рясніє раціонально упорядкований світ, зшиває ніщо інше як віра.

Віра робить світ реальним, долаючи ті границі, за які розуму не сила зайти, аби й там "навести порядок".

За таких умов, підозрюю, що "на ти" можна звертатися лише до Бога.

така моя інтуїція

Японський буддолог та популяризатор дзен-буддизму Дайсецу Судзукі Тейтаро наводив порівняння західного європейського поета з поетом східним, японським.

Перший, бажаючи описати квітку, зірве її, розгляне, відчує аромат і відтворить збуджені враження у поезії. Для нього квітка — це річ. Такий підхід виражає всю раціональність європейського підходу до роботи зі світом.

Поет східної традиції, японець, при бажанні описати квітку, сам стане нею. Він впустить її у своє нутро, намагаючись не деформувати образ квітки власними проекціями. Адже поет — це порожнє місце світу — нічим не зайнята точка, яку заповнюють речі такі, якими вони є.

З цією думкою міг би погодитись і Гайдеггер, який у пізній період своєї творчості займався суто поезією, вважаючи, що людина, як носій мови, — це порожнє місце для всього світу. Адже увесь світ постає перед нами таким, яким виражали його поети у словах. Мова розширює границі світу — вона дає місце бути тому, що є.

Людина — це порожнє місце світу.
Поезія — це порожнє місце для речей, з яких складається світ