СПИШ?

Нам було років по десять. Я ходила до сусіднього будинку до секції шахів, бігала сама, бо батьки працювали. А мою подружку, з п’ятого поверху, Аллу бабуся возила у центр міста до ізостудії.

Як я їй заздрила.

Справжні пензлики, дерев’яний мольберт, подорож у метро – мені подобалось все.

Я заливалась щирими сльозами, вмовляючи батьків, віддати мене в ту омріяну ізостудію. І одного разу батько здався.

Наступного дня я сиділа у яскравій приймальні з чудовими натюрмортами і пейзажами на стінах.

Якийсь дядько поклав на стіл аркуш і олівці.

– Намалюй ножиці, – звернувся він до мене.

Я завмерла. В моїх мріях про метро і мольберт взагалі не було думки, що доведеться малювати. То був крах. Ножиці я малювати не вміла.

Ще через пів години з’ясувалося, що навіть з зображенням яблука я не впоралась.

Мене не взяли. Сором, біль, трагедія. Досі згадую ту історію, кожного разу, коли беру до рук ножиці.

Котику, приводь своїх малих до нашої «Творчої Кухні».
Ця сучасна артстудія – вільний мистецький простір, який працює під девізом «Ніяких сліз, всі діти – талановиті»!

СПИШ?

У дитсадочку була виставка малюнків на тему «Моя родина».

Серед купи кострубатих та усміхнених чоловічків із підписами «Мама й тато» Юля побачила малюнок зеленого дракона. З першого погляду важко було зрозуміти, що воно таке — роги, товстий чи то хобот, чи то хвіст із шипами, жовті ікла та вогонь із очей — але серце матері відчуває небезпеку за версту. Знизу на аркуші був напис «Мамусік, Даня Іваненко».

Це було її прізвище. А на малюнку вочевидь була вона.

На тлі інших робіт із будиночками та матусями з пирогами дракон був на вигляд як «Ґодзілла» в парку «Наталка» в неділю. Юля відчула гірку грудку в горлі. Усю дорогу додому в автівці вона змушувала себе не питати сина, чого він бачить її саме так. До чого тут він? Це ж вона дракон, а він лише — спостерігач. Але не витримала.

— Синку, — м’яко сказала вона, — а чому ти намалював мене драконом у садочку? Я іноді буваю агресивною та злою? Іноді ображаю тебе чимось? Скажи мені відверто, будь ласка. Скажи.

Даня підвів очі.

— Бо ти, неначе дракон, завжди накриєш мене своїми крилами й захистиш! Як ППО, мам…

У DREAM berry встановлено скульптурну композицію з переробленого пластику «Родина Драконів» Анни Надуди. Для створення композиції було використано понад 12 000 пластикових іграшок. Вона присвячується всім діткам України, що постраждали від війни.

Хай над кожною українською дитиною стоятиме свій дракон із широкими крилами.

Детальніше про скульптуру читайте тут.

СПИШ?

Рets friendly — модний маркер багатьох закладів сьогодення. Особливо для просунутої столиці. Людяне відношення до домашніх тварин — це класно, це сучасно, це взагалі притаманно для розвиненої цивілізації. Я голосую «За»!

Але, на жаль, як собачниця, дуже часто стикаюся з тим, що напис «рets friendly» на дверях закладу, чи в оголошенні — не завжди про реальне ставлення до людини з твариною. Іноді це просто гасло, щоб бути в тренді.

Справа в тому, що в мене — доберман. Ось де реальний маркер петсфредлінності.

Минулого році я шукала дачу на літо, ставила «галочки» в об’явах тільки там, де «з тваринами можна». І не один, підкреслюю, жоден власник мені дачу не здав.

Одна дівчина каже: «Тварина повинна бути не більше кролика». Я так на око прикинула і питаю: «Чи можу я заїхати з чотирнадцятьма кроликами»? А вона слухавку кинула.

Якщо у тебе є такий «кінь», як у мене, і навіть більше, знай, ти можеш зайти в DREAM без перешкод, бо DREAM по-справжньому pets friendly 🫶🏽

Без усіляких обмовок та виключень, але доберману або іншому твоєму великому улюбленцю знадобиться намордничок та повідок.

СПИШ?

Додавати техніці душі — у ДНК нашої нації.

Ажурна серветка на телевізорі, магнітики на холодильнику, вазочка розписана на мікрохвильовці та звичайно яскраві наліпки на ноутбуці. Ну, не подобається нам, коли воно невиразне та сіре. Хочеться додати фарби, трохи близької серцю еклектики. Такий наш дух. Ненудний.

Тому одразу після покупки нового телефона ми йдемо по чохольчик. По-перше, захистити від асфальту та ключів у кишені дорогий товар. А по-друге, підвищити собі настрій: дивитися на нього й радіти, бо позаду собачка або червоні зірочки. Чи треба тобі казати, де чудовий вибір аксесуарів для мобільних телефонів? Звичайно — «туть», у DREAM. У нас аж 7 магазинів, які турбуються про твої смартфони та перевдягають їх у приємні для руки та ока чохли.

Заходь у DREAM yellow та DREAM berry— побавимось.

СПИШ?

DREAM — ну дуже, pets friendly, ТРЦ. Раді всім улюбленцям наших відвідувачів.

Ілля хотів собачку 30 років.

Спочатку не дозволяли батьки. Собака потребувала відповідальності, любові та щеплення від сказу, і з усього переліку Ілля пропонував тільки любов із перервами на дитячі табори та підлітковий бунт. На сімейній нараді пропозиція купити Жужу була відхилена — кіт видихнув. У студентські роки в гуртожитку домашнього улюбленця Іллі замінював сусід, який постійно курив травку та просив підгодувати його чимось солоденьким. Після — наш герой з’їхав у орендоване житло, власниця якого не дозволяла навіть хом’ячка: «У мене на кухні нова плитка з мушлі рідкісного молюска абалона. Жодна тварина не має нею ходити. Вам теж не бажано». Потім жив із дівчиною з алергією на собак і — тепер уже зрозуміло — на всі ідеї Іллі.

І ось йому «вдарило» 30. Відкладати мрію було нікуди, тому Ілля поїхав до притулку й узяв на руки Жору. Відчув миттєво, що це не він собаку з клітки забирає — це Жорік його з неї витягує. Життя почалося тієї ж секунди.

Тепер вони всюди вдвох. На побаченнях, у крамничках, «за кавою», на шопінгу. Нещодавно підійшли до "Дріму".

— А можна до вас із песиком? — спитав Ілля охоронця.
— Треба!

Ваші улюбленці — наші любі гості. Приводьте всіх, топчіть нашу плитку, покажіть Жоріку чергу в Зару — ми знаємо, як вам важлива ця дружба, тож вона важлива й нам.

Чекаємо у ну дуже, pets friendly, DREAM.

СПИШ?

Синоптики кажуть, що такого спекотного квітня давно не було. Все так стрімко розтануло, розквітло, зазеленіло, що ми з тобою навіть не встигли і пуховики на антресоль сховати.

І якщо ти плануєш зайнятись цим у найближчі вихідні (ото перекласти светри вище на полицю, а шорти нижче) – не чіпай речі для ковзанки!

Так-так, ковзанка у DREAM не розтанула, і не планує. Це ж особливий кайф – мати трошки зими у спеку.

Скоро у всіх куточках Києва можна буде дивитись класичну картину: «+ 35, морозиво тане, каштани в’януть, люди-дракони пишуть жаром».

А у нас – зимно!

Свіже повітря, рівненький лід, гострі ковзани.

Ми ще в минулому році помітили, що людей в червні каталося більше ніж у січні. Навіть спитали одну дівчину, яка часто приходила, чому ми не бачили її взимку. І знаєш, що вона відповіла?

– Дякую, мені морозів і навкруги вистачало.

Так що не ховай свій улюблений шарф, він тобі точно знадобиться.
Котику, чекаємо тебе на ковзанці у DREAM в саму спеку – DREAM yellow, атріум Китай, 3 поверх.

CПИШ?

Сьогодні День Землі.
Власне, день, коли ми нагадуємо собі, що Земля потребує нашої турботи й свідомого ставлення до всього, що вона нам дає: воду, дерева, «плейстейшн» та перший ковточок смачного пива весною на терасі. Крім того, Вікіпедія каже, у День Землі в різних країнах, за традицією, лунає Дзвін миру — «символ спокою, мирного життя та дружби, вічного братерства й солідарності народів». Передбачаємо, що ти хочеш сказати.

— Сука, не чутно вашого Дзвону миру через повітряну тривогу й ракети! Дайте послухати, гади, мелодію вічного братерства!

Погоджуємося. Тому пропонуємо це свято перейменувати в День української землі — тої, що ми боронимо понад десять років й нікому ніколи не віддамо. Цілуємо кожен клаптик, кожну дірку на дорогах, кожен сантиметр паркану, який побудуємо, аби «символ солідарності народів» більше ніколи не пропхав носа в ці святі простори.

З Днем Землі тебе, з Днем української землі. Пощастило все ж таки мати таку опору.

Хоч День Землі сьогодні, але піклуватись про неї ми повинні кожного дня. Тому запрошуємо тебе доєднатись до нашої «Недільної толоки», або по-простому - суботник.

Зустрічаємось 28 квітня у DREAM, зробимо Оболонь чистішою!

СПИШ?

Шопінг із підлітком нагадує цирковий трюк через три кільця в полум’я під дахом арени над пащею шовкової акули.

Ви йдете купувати дитині футболку. Звичайну базову футболку для тренувань і школи. Що може піти не так? Йде все. Ця недостатньо коротка, а ця — надто довга. Ця — «тупо бейзік», а ця — «ну повний рофл». Тут бренд не такий, а там — колір. Купівля звичайної футболки перетворюється на фестиваль випробовування материнської любові. Іноді здається, що така ж вона сильна: «Залишу його тут, у торговельному центрі, хай бігає. Харчуватиметься в Сільпо, спатиме в JYSK».

І коли здається, що терпець зараз урветься і родинні зв’язки репнуть раз і назавжди через звичайну білу футболку, на горизонті з’являється він — BB CLUB Brands Store. Мультибрендовий магазин одягу та аксесуарів, що презентує купу цікавих брендів — Champion, Geox, Diesel, Puma, Reserved, Arena, Tommy Hilfiger, Umbro, Name It та інші. І нарешті — серед цього аутлет-оазису — дитина обирає футболку, яка їй цілком підходить. Звичайну білу футболку.

Мама знову перестрибнула через кільця, акулу й полум’я. Глядачі їй рукоплещуть.

СПИШ?

На першому курсі нас відправили до колгоспу. Швидко поясню для молоді – це таке сільське господарство, де студенти на шару працювали, вважалось, що це корисно.

Коли курси розподіляли по колгоспам, ми молилися всією групою: «хоч би на щось їстівне». Круто вважалось поїхати збирати яблука, наприклад. Ну, як «круто», в сенсі, не так голодно, як на цибулі.

Але ми взагалі «виграли джекпот». Нас відправили збирати врожай чорноплідної горобини. Не питайте, я не знаю, навіщо.

Це величезний сад із сотнями дерев, на кожному дереві тисячі тих безглуздих ягід, і нам треба все це зібрати за три тижні.

Перший день ми на якомусь куражі ще знімали горобину з гілок. Нагадую, вона – чорна. Відповідно чорним буле все – одяг, обличчя, а руки взагалі не можливо було віддерти.

Ось про що на справді була страшилка «в чорному-чорному лісі жили чорні-чорні діти». То були ми!

Годували студентів у колгоспах погано. На третій день ми намагалися ту горобину варити, на четвертий – смажити. Все одне – гидота.

На п’ятий ми залили до відра з ягодами горілку, щоб отримати хоча б настоянку. Все, більше я колгосп не пам’ятаю. Жартую. Але з того часу горілку я і нюхати не можу, а від горобини нудить, навіть, коли її клюють горобці.

А що не вживаєте ви?

СПИШ?

В ті часи, коли була вкрай популярна загадка «що важче, кілограм пуху чи цвяхів?», замість фітнес-залів у кожній квартирі був турнік в дверному прорізі та холодна вода для загартовування.

На турніку дітям потрібно було висіти 10 хвилин на добу «щоб спина була рівною». Про відро крижаної води зранку («для імунітету корисно») я мовчу, зараз і так багато стресу.

Ще були гантелі. У випадку моєї родини – гантель. Одна. Чавунна, іржава, непідйомна. Вона виконувала роль обмежувача для дверей чи обтяжувача для квашення капусти. Якщо треба було щось придавити, підперти, закріпити – завжди несли гантель.

Це була найважча річ у домі, не зважаючи на напис «6 кг».

Нещодавно знайшла її на балконі. І знаєте, що мене вразило? Сучасну гантель з тією ж вагою я не тільки підіймаю, але й можу робити вправи. А цю стару, чавунну, мені важко відірвати від полу. Як так?

– Справа у вініловій оболонці, – пояснив мені знайомий тренер, – вона приємна на дотик і тому хват легший.

Отакої. Технології перемагають закони фізики. Однакова вага «пуху та цвяхів» застаріла.

У DREAM, до речі, шалений вибір сучасного спортивного інвентаря, одягу, аксесуарів. Є все. Окрім чавунних гантелей. Хоча, якщо дуже треба, знайдемо і їх.