ЯК ВІЙНА З ЛЮДЬМИ ПРАЦІ «СПРИЯЄ» РУХУ ДО ЄС

⛔️ Безпорадні інспекції, дірява охорона праці, недо-соціалка...

Тепер це не просто ганебні факти нашої дійсності, а ключові перешкоди на шляху до євроінтеграції.

🇪🇺 Не соромлячись різких виразів, Єврокомісія украй скептично оцінила «прогрес» у наближенні нашої правової системи до вимог ЄС. Зокрема, на сторінках 75-77 звіту від 30.10.24 європейці видали нищівну критику стану соціальної політики та зайнятості в Україні.

⛔️ Систематична війна адептів ринкових реформ проти простого люду «удостоїлася» найвищого визнання! Результат в 1⃣ бал у даній сфері є найгіршим серед усіх країн-кандидатів до ЄС.

Чому ж так?

У звіті описано такі проблеми:

▪️органи Держпраці не можуть ефективно виконувати повноваження через законодавчі перешкоди, у т.ч. введені під час воєнного стану (буквально днями акцентував на цьому увагу в розмові з колегами з ЄС). Як наслідок, успіхи у боротьбі з неформальною зайнятістю відсутні;

▪️законодавство про гігієну праці та безпеку на виробництві не відповідає європейським стандартам і не захищає здоров'я працюючих;

▪️безробіття порахувати важко, але воно точно вимірюється десятками відсотків;

▪️соціальний діалог на найвищому рівні заморожено: НТСЕР не функціонує і владу це схоже влаштовує;

▪️для протидії дискримінації на роботі не вживається жодних дій, а гендерна рівність (попри декларації) не є пріоритетом останні роки.

Які висновки?

😱 Соціальна сфера віддана на відкуп людям (Мінекономіки, Мінсоцполітики + Г. Третьякова), що неспроможні наблизити Україну до кращих європейських зразків захисту людини праці. Ба більше, своїми дерегуляційними диверсіями вони руйнують ті механізми підтримки, які діяли. Отже, отримавши у період дії воєнного стану карт-бланш на реформи, неоліберали довели, що їх ідеал нічого спільного з соціальним поступом, рівністю та добробутом не має. Хоча в умовах, коли замайорів шанс на прискорений вступ до ЄС, еліти мали діяти інакше.

Трудові гарантії потрібні не ЄС, а Україні з точки зору її виживання і довгострокових інтересів. Нахабно намагаючись прогнути систему під інтереси купки капіталістів, нагорі забули, чиїми руками було збережено державу!

🛟 Вкотре наголошую: у період воєнного стану трудові права треба захищати ще більше, ніж зазвичай. Бо задекларована праця - це про наповнення бюджету і стійке зростання. Бо захист від нещасних випадків, свавільних звільнень і дискримінації - це про комфорт мільйонів працюючих на критичній інфраструктурі. Бо гарантії профспілок - це про згуртованість нашого суспільства!

✅ Держпраці має працювати по відношенню до недобросовісних роботодавців так системно як зараз ТЦК стосовно випадкових людей на вулицях, а прості трудящі повинні захищатися державою так затято, як народ України боронив державу від російських загарбників... Зараз же парламент навіть не ухвалює розробленого правлячою партією Закону про розблокування перевірок Держпраці стосовно фактів мобінгу.

🛟 Щоб врятувати і працюючих, і справу євроінтеграції, слід відсторонити всіх тих людей, що займалися реформуванням соціально-трудової сфери останні 5 років. Замість них повинні прийти люди, що реально розуміють проблеми на робочих місцях. Інакше ми застрягнемо надовго

Всім по 1000 грн - це ще не соціалізм, але крок у вірному напрямку.

📌 У такий спосіб відбудеться хоч часткове повернення вкраденого у народу і внесок в пожвавлення внутрішнього попиту, бо гроші ці витратять усередині країни. Це гарна новина для малозабезпечених, пенсіонерів, бюджетників та інших людей, які ледь зводять кінці з кінцями й затиснуті в жорсткі рамки нужденності. Разом з тим, 1000 грн - це не така вже й велика сума, щоб наш народ змусив себе полюбити цю владу.

📌 Слова про те, що це нашкодить військовим, є популізмом, адже у руках чиновників ці кошти із ще меншою вірогідністю підуть на благо. Не сумніваюсь, що маючи змогу пожертвувати ці 1000 грн прямо на ЗСУ, люди переважно так і зроблять. Враховуючи, що 1 млн служать, то у разі поширення виплат і на них захисники стануть одними з головних бенефіціарів.

👌 Ця історія ще раз свідчить, що лише на неолібералізмі й урізаннях війну не виграти. Громадянам потрібні позитивні стимули для того, щоб підтримувати державу. Нагадаю, що найвища єдність народу спостерігалась у перші місяці вторгнення, коли діяли чимало соцгарантій (зокрема, для військовослужбовців), а держава виплачувала по 6500 грн тим, хто втратили роботу.

✅ Можливо це один з небагатьох прогресивних кроків, які можуть бути реалізовані в рамках даної системи напівпериферійного олігархічного капіталізму. Забезпечити прорив у забезпеченні оборонних і соціальних потреб може лише соціалізація економіки й політики

Підвищені виплати для зайнятих у критичній інфраструктурі, які підпали під обстріли (Закон № 2980), мають нарешті здійснюватися.

✅ 3. Вивести з тіні мільйони чоловіків. Через страх уваги з боку ТЦК левова частка чоловічого населення офіційно не працює і не числиться безробітного. Зважаючи на традиційну бездіяльність Держпраці, практики неформальної зайнятості ще довго процвітатимуть. Тому для утвердження законності слід запровадити правило: перші 6 місяців після 1-річного перебування у статусі економічної неактивності особу не можуть призвати, а наступні 6 місяців має існувати можливість поєднувати цивільну роботу з навчанням військовій професії.

✅ 4. Усунути гендерні диспропорції. Необхідно розивати соціальну інфраструктуру (включаючи підземні школи й дитсадки), щоб якомога більше жінок поверталися в Україну. Для того, щоб розсилка повісток не призводила до зупинення виробництва, роботодавці повинні навчати нові кадри пепедусім із числа жінок на заміну вибуваючим на службу. Це потребуватиме компенсацій від держави та більшої інтеграції виробничої сфери з державною політикою, але це дозволить мінімізувати ризик втрати виробничих ланцюжків.

✅ 5. Залучити безробітних до оборонної економіки. Державна служба зайнятості зараз навіть теоретично не може забезпечити повну зайнятість, адже працює лише з мізерною часткою офіційно безробітних. Сюди не входять ті, з ким призупинили трудові договори за Законом № 2136, а більшість застрахованих осіб навіть не звертається до ЦЗ через низькі виплати. Однак нестача оборонних фортифікацій та потреба у подоланні наслідків російських атак створюють запит на управління трудовими ресурсами! Держава повинна залучати безробітних до корисних для оборони робіт. Неприпустимо, щоб задіяних до таких ризикованих робіт працівників насильно мобілізовували – вони повинні володіти бронюванням ще щонайменше 3 місяці після припинення роботи на відповідних об’єктах.

Усі ці кроки піднімають питання про новий суспільний договір між державою і суспільством, де держава не лише примушує, а й активно регулює економічні процеси та забезпечує реалізацію прав. Збереження дисфункціональних мантр про саморегулівну силу ринку шкодить згуртованості соціуму. Якщо політика стане більш людиноорієнтованою, то в таких ганебних практиках, як відловлювання людей на вулицях не буде потреби. Для збільшення війська є менш болісні методи: конфіскація майна олігархів, перспектива демобілізації, повернення збереження заробітку мобілізованим працівникам

Мобілізація по-новому = криза ліберальної моделі зайнятості?

? Набуття чинності резонансним Законом про мобілізацію очевидно додасть суворості у відносини між державою та громадянами. Але наївними я вважаю прогнози, що він суттєво посилить спроможність держави боротися проти загарбників, якщо це не буде поєднуватися з мобілізацією фінансів приватних корпорацій та переведенням економіки на обслуговування потреб оборони. Однак вже зараз постало питання про те, що мобілізація може добити навіть існуючу економіку через брак кадрів. Насправді, проблеми у галузі зайнятості значно глибші й вони можуть викликати масштабну кризу.

? Для таких побоювань дійсно є підстави, якщо все лишити як є. Одночасне ведення мобілізації та збереження дії антисоціальних (неоліберальних) законів у сфері трудових відносин може дестабілізувати ринок праці. Адже з одного боку чоловіків масово призиватимуть, тоді як бажаючих працювати чоловіків і жінок буде менше. Враховуючи загострення на фронті, обійтися без нової хвилі мобілізації Україна не зможе, але постає питання, як узгодити її цілі з економічною стійкістю та забезпеченням загального добробуту.

? У сфері праці склалася дійсно парадоксальна ситуація. Тотальний дефіцит кадрів не призвів до всезагального підвищення зарплат (хоча це було б справедливо по відношенню до працюючих і корисно для бюджету через сплату податків). При цьому несподівано критичну по відношенню до мобілізації позицію зайняли українські роботодавці, побоюючись зупинки бізнесів через масовий призов. Однак їх інтерес є доволі егоїстичним – вони хочуть сповна скористатися правом експлуатувати робочу силу, яка опинилася в умовах небаченої вразливості. Законодавчі новели типу Закону № 2136 послабили профспілки й зруйнували фундамент соціального діалогу – колективні переговори. Роботодавці хотіли б нівелювати ще й ризик мобілізації через економічне бронювання (наприклад, сплачуючи 20 тис. грн за працівника). Але надання їм права визначати, яких працівників вони готові відправити на війну, призведе до ще більшої класової нерівності.

? Станом на зараз процес бронювання є украй непрозорим. Можливо для когось це буде новина, але розраховувати на бронюваня можуть не усі працівники визначених постановою №1109 секторів критичної інфраструктури, а лише тих компаній, що визнані критично важливими для економіки у розумінні постанови №76. А вона допускає значний суб’єктивізм. Чого варті лише такі критерії, як перебування у реєстрі Дія.Сіті або розмір середньої зарплати, що має становити не менше середнього розміру станом на кінець 2021 року! Скандал з компанією #Glovo засвідчив, що відстежити процес бронювання неможливо, а посади заброньованих утаємничуються. Роботодавці мають повну свободу визначати, кого бронювати, якщо компанія відповідає критеріям. Тобто якщо власник вирішить забронювати управлінську еліту, то це буде законно.

ПРОПОЗИЦІЇ

✅ 1. Бронювати тих, хто приносить користь. Передусім, робітників, які виконують основні виробничі функції на стратегічних підприємствах. Підпадати під бронювання повинні усі працівники підприємств, які відносяться до галузі критичної інфраструктури (постанова № 1109) та які відносяться до ТОП-10 найзатребуваніших професій за даними служби зайнятості. Їх мізерний розмір зарплат ніяк не співвідноситься з цінністю виконуваної роботи. Такий підхід поверне престиж робітничим професіям і спонукатиме їх опановувати. Без кваліфікованих робітників підприємства можуть зупинитися, тоді як менеджери зможуть вносити цінні управлінські ідеї й дистанційно в лавах ЗСУ. І, звісно, профспілки повинні мати голос при вирішенні питання, кого бронювати.

✅ 2. Повернути вкрадені пільги = подолати кадрову кризу. Звужуючий основні трудові права Закон № 2136 має бути скасовано, щоб заохотити якомога більше чоловіків та жінок працювати. Він застарів майже одразу після ухвалення, оскільки проблема нестачі робочих рук проявилася ще у 2022 р. Без цього бажаючих заповнювати вакансії буде недостаньо, а значну частину чоловіків ще й мобілізуватимуть.