906 лютого. Як нас змінила війна? і яка вона – "нова нормальність"?

Повномасштабне російське вторгнення до України для більшості українців стало шоком. Третій рік поспіль ми намагаємось відрефлексувати свій досвід і оцінити його потенційний вплив на наше майбутнє. “Як це взагалі можливо?” спершу змінилось на “Коли це скінчиться?”, а тоді на “Як з цим жити?”. Питань у таких рефлексіях завжди більше, ніж відповідей.

Мені дуже хочеться думати, що антропологічні знання можуть допомогти осмислити оце наше “як з цим жити” і запропонувати баланс між реальним контекстом України сьогодні та універсальними для всіх людських культур патернами поведінки.

?Як війна зруйнувала нашу повсякденну циклічність?
?Як ми конструюємо нову етику в соціальних взаємодіях?
?Як різні досвіди війни позначаються на суспільстві?
?На чому тримається наша солідарність?
?Чи справді наш світ ніколи не буде колишнім?

Повний текст статті за посиланням?
https://www.pravda.com.ua/articles/2024/07/25/7467293/

#anthropologicalwriting

Українська правда

906 лютого. Як нас змінила війна і яка вона – “нова нормальність”

Чому важливо створювати нові ритуали повсякденності на місці зруйнованих? Як на руїнах довоєнного світу народжується нова етика? Чи справді після війни наш світ ніколи не буде колишнім?

Антропологи у Другій світовій: успіхи і провали прикладних досліджень (частина 2)

Початок ось тут

Головний розрив в уявленнях про Японію полягав у тому, що серед американського політичного істеблішменту було поширене переконання, що японці “культурно неспроможні капітулювати”, а тому битимуться до останнього живого солдата. Чим довше тривали бойові дії, тим важливішою для Тейлора ставала не так сама війна з японцями, як війна з упередженнями політиків і військових щодо японців. Щоб подолати вкорінені стереотипи, ученим потрібні були аргументи. Тоді антропологам УВІ доручили дослідити значення імператора в японському суспільстві.

Однією з тих, хто отримав це завдання, стала тодішня топова американська антропологиня Рут Бенедикт. Не маючи можливості проводити класичні польові виїзди на територію ворога, вона здійснила ретельне дослідження патернів японської повсякденної культури, вивчаючи історію, мистецтво та спілкуючись з тими японцями, котрі емігрували до США. Згодом після війни на цих матеріалах вона випустить культову книгу “Хризантема і меч”, яка стане бестселлером і розійдеться величезними тиражами і в США, і в Японії.

У результаті дослідження уявлень про імператора серед японців було отримано звіт, з яким УВІ прийшло до Рузвельта і переконало його не включати до умов капітуляції конкретні вимоги щодо особи імператора в разі неминучого закінчення війни. Причому переконали настільки вдало, що потім це не довелось вдруге доводити його наступнику Трумену.

Утім результати роботи антропологів УВІ виявились суперечливими. З одного боку, їм вдалось принести суттєві зміни в майдсет військових і політичної еліти, з іншого − більшість їхніх рекомендацій так і не було взято до уваги. Навесні 1945 року Тейлор повідомляв Трумена, що на думку антропологічної команди УВІ японці вже готові капулювати, адже тиск з боку СРСР та Азійського фронту переконали їх в неможливості продовжувати війну. Проте навіть маючи цю інформацію від фахівців американські військові та політичні лідери продовжили розробку плану щодо використання ядерної зброї проти цивільних цілей у Японії. Хоча на той момент це вже не було ні політичною, ні військовою необхідністю.

Це тільки один невеликий епізод роботи антропологів під час Другої світової війни, насправді ж про співпрацю вчених і урядів можна розповісти значно більше, що я і робитиму поступово в наступних постах.

Telegram

Антропологинька

Антропологи у Другій світовій: успіхи і провали прикладних досліджень (частина 1) На 1942 рік у США склалася велика комунікаційна проблема: американські солдати не завжди усвідомлювали, чому вони мають воювати у цій війні, тоді як американське суспільство…

Антропологи у Другій світовій: успіхи і провали прикладних досліджень (частина 1)

На 1942 рік у США склалася велика комунікаційна проблема: американські солдати не завжди усвідомлювали, чому вони мають воювати у цій війні, тоді як американське суспільство взагалі мало досить поверхневе розуміння про те, що відбувалось поза межами країни.

У відповідь на інформаційні виклики президент США Франклін Делано Рузвельт у 1942 році створив організацію “Управління військової інформації” (УВІ), метою якої були інформаційні кампанії як всередині країни, так і за кордоном. Завдання організації полягало в тому, щоб за допомогою преси, радіо, кіно та інших засобів реалізовувати інформаційні кампанії, спрямовані на розуміння американцями ходу війни, її цілей та діяльності уряду США. Крім того, УВІ мало відділення, що спеціалізувалося на територіях за межами США, де розгорнуло масштабну інформаційно-пропагандистську кампанію.

Чим активнішими ставали бойові дії, тим більше заступник директора відділу Далекого Сходу УВІ, британський спеціаліст з історії Китаю, Джордж Тейлор розумів, що організації потрібне розширення штату спеціалістів. Джордж Тейлор вірив, що саме розуміння культури противника є необхідною умовою для перемоги. Так, УВІ найняло більше десятка антропологів для досліджень Японії та роботи над пропагандистськими кампаніями.

Закордонна філія УВІ стала місцем роботи для кращих з кращих американських антропологів, які застосовували свої навички з розуміння інших культур для того, щоб пояснювати культурну специфіку ворогів військовому і політичному керівництву країни. Зокрема, антропологи отримали від Джорджа Тейлора завдання проаналізувати особливості японського національного характеру і потенційний вплив на японське суспільство застосування різних військових стратегій проти Японії.

Однак розрив між уявленням про Японію, що його мало УВІ, і уявленням про Японію тих, хто приймав рішення в армії та Білому домі, виявився драматичним. Джордж Тейлор вбачав в цьому величезну небезпеку. Для того, щоб ефективніше доносити знання про японську культуру і суспільство, Тейлор перемістив своїх підопічних прямо до Пентагону, де його працівники могли безпосередньо контактувати з військовими.

Продовження тут

Telegram

Антропологинька

Антропологи у Другій світовій: успіхи і провали прикладних досліджень (частина 2) Початок ось тут Головний розрив в уявленнях про Японію полягав у тому, що серед американського політичного істеблішменту було поширене переконання, що японці “культурно неспроможні…

"Комунікація – це слабка ланка і системи охорони здоров'я, і армії". Полек про підтримку військових після поранень

Разом з Тетяною Трощинською говорили про дослідження ГО "Принцип" “За лаштунками турботи: близькі ветеранів та доглядова праця”:

?Чому чоловікам важко говорити про доглядову працю?
?Що не так з комунікацією із ветеранами та їхніми родинами на всіх рівнях?
?Доглядова праця: міжнародний досвід підтримки піклувальників
?Волонтери і турбота
?Чому потрібен аудит родин поранених і хворих ветеранів?
?Якої інформації бракує родинам ветеранів?

Текстовий і аудіозапис розмови за посиланням ? https://ukr.radio/prog-presenter.html?id=413

Родини українських ветеранів ❤️‍? Як підтримати

Нещодавно ми з ГО принцип провели дослідження про піклувальників(иць) українських ветеранів. Більше про це читайте у попередньому пості. За посиланням коротко розповідаю про основні проблеми ветеранських родин та досвід їхнього вирішення в інших країнах:

https://www.youtube.com/watch?v=LKbw42grpKw

Telegram

Антропологинька

За лаштунками турботи: близькі ветеранів та доглядова праця Сьогодні відбулася презентація дуже важливої аналітичної записки від ГО “Принцип”, у якій проаналізовано, з чим стикаються піклувальники ветеранів, і які системи підтримки для таких людей існують…

Як ми їмо: кухня воєнного повсякдення

Без сумніву війна впливає на те, що ми їмо, і на те, як ми їмо. Різний досвід війни по-різному позначається на нашому повсякденні сьогодні і матиме вплив на наші харчові звички у майбутньому.

Команда Суспільного вирішила заглибитись у цю тему і створила чудовий Радіодокументальний проект "Як ми їмо: кухня воєнного повсякдення". У ньому можна почути справжні історії людей про харчування під час війни, зокрема, про їжу в окупації, а також поміркувати разом з експертами про наші нові харчові звички і практики.

Запис доступний за посиланням ?
https://ukr.radio/schedule/play-archive.html?periodItemID=3767590&fbclid=IwAR3w8SYlpEvIg9lWbVwjOSyMjkIbbuwJ7dYobj1ub44jHRN6stQmSTGlYCU_aem_AT4YX3_26oHX_SVbjbhwSJ335VFAsfnlNSWVZSlPM40Ue9O-7XTBnU8PBQS29PiZkQY

За лаштунками турботи: близькі ветеранів та доглядова праця

Сьогодні відбулася презентація дуже важливої аналітичної записки від ГО “Принцип”, у якій проаналізовано, з чим стикаються піклувальники ветеранів, і які системи підтримки для таких людей існують в Україні та за кордоном.

Частина цього документу базується на якісному дослідженні повсякденного життя доглядальниць ветеранів, над якою ми працювали разом. Неможливо говорити про ефективність державних сервісів без розуміння тих, для кого вони створюються, тому ми намагалися побачити світ очима близьких поранених та хворих військовослужбовців і зрозуміти, що в реальності означає для них “бути поруч”:

?Чому близьким поранених і хворих треба бути передусім “пробивними”?
?Чию роботу виконують доглядальниці в лікарні?
?Як підтримати рідну людину, якій болить?
?Як перебудувати житло під нові потреби?
?Яких знань бракує доглядальницям?
?За що доглядальниці відчувають найбільшу провину?
?За що живуть родини поранених і хворих ветеранів?
?Що найважче в догляді за рідними?
?Хто потурбується про тих, хто турбується про ветеранів?

Повний текст аналітичної записки можна прочитати ось тут?
https://drive.google.com/file/d/1FTEDctcHNnebRorkXJHGlu2ym58XzjUI/view?fbclid=IwAR216hk9tbK-wtZmM0Qtm6p50F-4J2wpaf2BUOQ1t0ymao8oUY8pllEPFAU

Відео з презентації ось тут ?
https://fb.watch/qn9zzhuzSu/

#anthropologicalwriting
#anthropologicalvideo

Про деколонізацію антропології, війну і вестплейнінг (частина 3)

Остання частина розповіді про статтю Юлії Буйських, перші дві можна прочитати ось тут і ось тут.

Як долати колоніалізм?

Щоб подолати колоніалізм, треба спершу дати чесну відповідь на низку важливих запитань. Як на антропологію впливає російсько-українська війна? Чи відбудеться деколонізація антропології, яка подолає бар’єри між «місцевими вченими» та «глобальними експертами»?

Одним зі способів подолання кордонів, породжених інтелектуальним колоніалізмом в західній академії, є активна емпатія. Це не просто співчуття як вміння бачити чужий біль, а й вміння співвідносити себе з цим болем і відчувати його.

Як зазначив Тім Інголд, «антропологія — це філософія з людьми», сьогодні цей заклик слід прочитати як заклик до антропології зі співчуттям до цих людей.

Посилання на статтю ось тут
https://journals.iaepan.pl/ethp/article/view/3366/3315?fbclid=IwAR2UQ2OXQ6dejkI9D3Pdtoj_xI38Ff4gx4OGVGH4o-YbCnjVuJBTssfXf6k

#anthropologicalreading

Telegram

Антропологинька

Про деколонізацію антропології, війну і вестплейнінг (частина 1) Цю статтю я прочитала на одному диханні, але спершу думала не писати про неї тут, адже вона адресована не нам, а західним антропологам, які висловлюються щодо війни в України. Однак зараз я…

Про деколонізацію антропології, війну і вестплейнінг (частина 2)

Продовжую розповідати про статтю Юлії Буйських з блискучою відповіддю на всі проросійські академічні закиди. Перша частина тут

Ієрархія знань та ієрархічні холівари

Величезною проблемою сучасної антропології є трансляція ідей із “Заходу” на “Схід”. Західні вчені сприймаються авторитетними “світовими експертами”, тоді як східні вважаються “місцевими”, “тубільними”, не достатньо кваліфікованими для теоретичного аналізу.

Майже двадцять років тому польський антрополог Міхал Буховський розпочав епічний холівар щодо «ієрархії знань» з британським антропологом Крісом Ханном.

Буховський дорікав західній антропології колоніальністю, звинувачуючи «західних» вчених у тому, що вважають себе «кращими», ніж колеги зі «сходу». Він критикував західних дослідників за те, що вони використовують науку Центрально-Східної Європи лише як джерело етнографічних даних, а не як місце з гідною теоретичною базою.

У відповідь Кріс Ханн демонстративно наголосив, що ці ієрархії існують через «нижчу» якість роботи «місцевих» вчених, мовляв, їм треба спершу навчитись писати монографії «еквівалентної глибини і витонченості». Тому східні вчені мусять «підтягуватися» до рівня західних колег, інакше вони не мають права претендувати на місце на науковому «ринку». Вчені зі сходу спершу мусять стати справжніми антропологами, тобто вивчитись на заході, і лише після того проводити дослідження в себе вдома.

Буховський у відповідь на це розлютився і ткнув Ханна носом у те, що такі неоліберальні терміни, як «ринок», «конкуренція», «суперництво», справді є елементами мислення західних колег, однак вони все ще не вторглися в академічні кола Центрально-Східної Європи. До того ж, навіть вивчаючи Центрально-Східну Європу, західні антропологи посилаються виключно на своїх західних колег, повністю ігноруючи напрацювання місцевих дослідників.

Пізніше Буховський звинуватив вестернів в упередженості, мовляв вони сприймають постсоціалістичних антропологів як пережитки комуністичного минулого: фольклористів, теоретично-відсталих емпіриків і вузьколобих націоналістів.

Кріс Ганн на це задекларував початок «нової академічної холодної війни» між дисциплінарними традиціями академічного Сходу та Заходу. На його думку, антропологія/етнографія в усій Східній Європі нині є полем міжусобних сутичок.

З часу цієї дискусії минуло вже два десятиліття, але всі ці розбіжності досі гострі, як і тоді. У 2014 році польська антропология Аґнєшка Пасєка писала про те, що в західному середовищі одних науковців сприймають як «місцевих вчених» — тих, хто ледь може висвітлити місцеву специфіку, а інших — як «глобальних експертів», здатних пролити світло на універсальні явища та проблеми. «Місцеві» вчені при цьому часто сприймаються виключно як інсайдери або «національні лінзи», які допомагають побачити місцеву специфіку.

Сьогоднішній Саїдівський орієнталізм можна сміливо назвати вестплейнінгом, адже західні інтелектуали зверхньо демонструють свою заступницьку та привілейовану позицію, висловлюючи свої претензії щодо «відсталих» східноєвропейців, які «не здатні» зрозуміти ситуацію у своїх країнах і не мають базових знань про свій регіон.

Посилання на статтю ось тут
https://journals.iaepan.pl/ethp/article/view/3366/3315?fbclid=IwAR2UQ2OXQ6dejkI9D3Pdtoj_xI38Ff4gx4OGVGH4o-YbCnjVuJBTssfXf6k

#anthropologicalreading

Telegram

Антропологинька

Про деколонізацію антропології, війну і вестплейнінг (частина 1) Цю статтю я прочитала на одному диханні, але спершу думала не писати про неї тут, адже вона адресована не нам, а західним антропологам, які висловлюються щодо війни в України. Однак зараз я…

Україна: досвід минулого і сучасного
(Ukraine: Lived experiences of Past and Present)

Скоро цей канал перетвориться на канал імені Юлії Буйських і Кетрін Ваннер, але я правда не можу про них не писати, бо ці дві жінки, як ніхто, багато роблять для української антропології.

Сьогодні трохи розповім про спецвипуск журналу “Етнографія польська” (Ethnografia Polska) за 2023 р. “Україна: досвід минулого і сучасного”. Його гостьовими редакторками стали Юлія Буйських і Тетяна Калениченко, і це дійсно важлива для української антропології академічна подія.

Місія цього випуску - “посилити голос українських науковців, які перебувають у фізичній небезпеці”. У своїй вступній статті Юлія Буйських розмірковує про те, що крім фізичної загрози голоси українських авторів зазнають також символічної загрози, адже їх не чути за масштабною російською пропагандою на Заході. Ще одним чинником, який не дає почути українців є ієрархічний. З одного боку, українці є захисниками власних інтересів, а тому сприймаються суб'єктивними і недостатньо дистанційованими. З іншого боку, західні вчені мають більш привілейований статус і (за Марією Соневицькою) важливо звертати увагу на те, що їхнє знання нерідко експортується навіть на ті теми, в яких вони насправді не є фахівцями. Ганебні коментарі деяких західних антропологів про війну в Україні є яскравим свідченням цього явища.

Юлія наголошує, що Україна надто довго перебувала в лоні двох колоніальних дискурсів: панування Заходу під час холодної війни та відродження російського імперського колоніалізму. Через це навіть після 2014 року вона сприймалася колективним Заходом навіть виключно крізь призму Російської імперії, Радянського Союзу та Росії. Тобто Україна досі не повною мірою видима як окрема національна держава.

Саме тому сьогодні західна академічна спільнота мусить прислухатись до голосів українських науковців, щоб уникнути викривлень, спричинених колоніалізмом та ієрархіями виробництва знань. А спеціальний англомовний випуск журналу має в цьому допомогти.

Посилання на журнал ось тут: https://journals.iaepan.pl/ep/issue/view/193/258?fbclid=IwAR0Jflo50C-LmsJrfZL_yGIdzogOVyHu-xeraYWG6L0gZXxMYjgHuz0lmiM

#anthropologicalreading