Чуєте, а на Ніч поезії завтра йде хтось? 👉👈 Давайте розвіртуалимося

Не під цим самим деревом, але під таким самісіньким, не на цьому ж місці, та десь геть поруч, дві з половиною тисячі років тому з довгої дороги відпочивав у затінку розписаний шрамами скіф 一 он, бачиш, трава прим’ята. Злови за плече вітер і, коли той обернеться…

Не під цим самим деревом, але під таким самісіньким,
не на цьому ж місці, та десь геть поруч,
дві з половиною тисячі років тому
з довгої дороги відпочивав у затінку
розписаний шрамами скіф 一
он, бачиш, трава прим’ята.
Злови за плече вітер і, коли той обернеться,
запитай: він пам’ятає смак поту
з порубцьованого лиця.

Покоління мине, як мина запах погару
й чорнота з шорсткої долоні степу.
Не встидайся сліз, побачивши
як обвуглену шкіру просвічує нове зело.

Ніколи степ не перестає 一
коли він, досконалий, настав,
зупинилося те, що частинне.
Степ не величається, не надимається,
усього себе розстелив аж ген 一
чи ж існує щедрість більша?

Побач себе оком орла, елементарна частинко,
і обери свій заряд 一
тебе приймуть ці переплутані трави,
чи ти крихточка свіжого хліба,
а чи реп’ях.
Привітай свої пазурі,
як вітає тебе фрактально розтріскане небо.

Ти ж давно знаєш, чому прибульці
лишають знаки на полях,
чому метеорити падають у степу;
камінь, що ти носиш на серці 一
уламок астероїда, перші жорна.

Згадай: на дитячих малюнках степ згортався, ніби їжак 一
що дорослим здавалося промінцями усміхненого сонця,
насправді було стернею.

Гуде з-під землі граніт і дзвенить руда,
степові ріки пахнуть правдою,
пахнуть волею.
Мова очерету і мова крові
на планеті Степ звучать однаково 一
ти, головне, слухай.

7.08-20.09

#сама

наплічник ненависті не потребує підсумків
нудота наближення компактна
пристрасть знищення невагома
непримиримість буття не покинеш
і коли лямки різатимуть кістки

гаман гніву
наповнюють срібняками лиш ті кого любиш
в аптечку довіри кладуть китайський турнікет
не тямлячи що і твоя кров скінченна

це зрада чи перемога
коли жоден із дванадцяти
не поцілував
і всі турботливо піднесли оцет

2-6.08

#сама

У Кривому Розі перейменовують площу Визволення —
нащадки великих дідів у коментарях на ФБ
збираються в одного великого діда,
який усіх врятував від фашистів
і від активістів врятує теж.

У Маріуполі не перейменовують площу Визволення.

26.07

#сама

скільки дитиною ти зруйнувала ластівчиних гнізд
аби ті не пускали коріння в дахи
що їх посіче уламками

шрами з пташиних сердець
засвоїло твоє лице
небо з пташиних стежок
очі втягнули твої

доля це пам’ять навспак
тому не обдурить
не оббере
і не залишить нічого

коли на згарище повернеться перша ластівка
не вмивайся
я спробую розшифрувати малюнок

19-23.07

#сама

порожнява всередині — пташина
відв’язаний вітер дме у ганліни кісток
ніякі оденки з міху грудей
не скаламутять співу

порожнява обіч така щільна
ліктем кортить штовхнути
пружну безформну тінь
порослу рубцевою тканиною

порожняву попереду
наздоганяєш ніби веселку
долаючи арку за аркою

і тільки за спиною
не вона
озираючись раз по раз
тампонуєш

#сама

26.04-30.04

багряною плямою
нечутно протікає ранок
відпирається разом із тлом

набряклі хмари
відшаровуючись
опадають згустками туману
на плесо ріки

на березі пахне липкою тривогою
розвиднюється
хутчіш заповзай у воду
прикривайся лататтям
відрощуй хвоста назад
і поки не впала в око
впадай у море

й поки не ковзнеш у гирло
не зупиняйся
бо висушить ріку на порох
зависнувши у зеніті
жовте тіло

#сама

бери мене ятри мене ори
не шкодить борозні метеорит
не шкірить сонць розмокла твердь небесна
передбачаєш риму ніби весну
що вже свої прасує прапори

не шкулить вітру копіт голосів
я лиш носій засій мене усім
буянням різнотрав’я різнокрів’я
та не збирай отавиці окрім як
на корм своїй знеможеній красі

#сама

I am no man (с)

викуй мені слово щоб твердая криця
та не зачіпало мужніх почуттів
я ж така хороша що у свої тридцять
досі не зварила жодної куті

викуй мені персня більш ніхто не візьме
вершницю розлючень до своїх дружин
постбіблійна зрада метамодернізму
у час героїчний вмерти від кринжі

це ще не франшиза лиш робоча назва
кролики в запряжці котики в мішку
з передсмертним виском мій останній назгул
мороком дзеркалить горду посмішку

викуй мені завтра щоб таке як вчора
будемо безсмертні хоч і неживі
нас не врятувати орликам у шорах
але є надія
я не чоловік

#сама

Сміюся: ще не так давно мені пропонували судити конкурс фентезі-поезії, на що я відповіла, що фентезі геть не люблю. Але варто було дати шанс Володарю Перснів — і далі все ніби в тумані.