озеро!ніколи води не бачили
а тут: врешті вмитися і
може усмішка до поверхні
дістане котяче щастя лускате
й з хвостом

поминкрай хмарного щита рівний і
врубав небо –
внизу плачуть голуби їх
процесія: голуба поминають бо
груди не стримали
не вдержали всього
кохання

кашалот (наплавано тонкими кінцівками вздовж вмитої граненої тіні водонапірної башти. вона йржою спадає в подих нахеканий білою парою) небо стається у вечір тяжкими побоями: півсвіту вкрали. півсвіту тисне на йржаві пластини: мала фауна – біле молоко – хмари.…

можна розіп‘ятись
на спині потяга

один хребет на двох
і їхати вже нíкуди

тоді
все ненароком чи навмисне
проходить крізь спину і
крізь порожні очі:
для чарів вони не потрібні
тільки спина
потрібна тільки спина
тільки хребет
потрібно всього трішки
тільки хребет
потрібно всього трішки
не передумай
гострі роги вигину
а потім
електрика

ГРАНУЛЬОВАНИЙ ШУМ
між хвилями німіння вух
у капсулі якоїсь лікарської речовини
у формі гранул намішує
всі очі в одне хитання
в один живіт крізь один
звивистий зубатий шлях.
вимолені хвилини ріжуть
а вибілені лиця з чорними обрисами
не ріжуть: усі вклеєні в одну хвилю
вбік – назад. вбік – назад
кліпай

бо заснеш – впадеш до шлунку травитись

хто здирав шкіру цього кабана
вона пахуча: листя хмиз молоко
листя хмиз молоко діти поряд
листя в чорнильній багнюці
і ратицями написані ми на плоті
криво-вбого як вийшло так вийшли

хто здирав розідрав нас надвоє
навіть не по руках а просто
десь розітнув по стегнах
десь розірвав нам пояс
десь назбирав нутрощів
і не видно звідки саме
і хто ми тепер без себе
й без кабана такі

хіба що то було дерево
а діти писали по ньому нігтями

ПАСТЕЛЬ лізе над схили.
так чудово:
вариться ввечір роса
з-під спашілих облич
сонце мало з них б‘є
небо все ще пастель –
м‘який смак на рецепторах вітру

півпусті глядки
накинулись на згрубілі плечі
і на горби і дивитись спинами
як навпроти такі гарні світлі
лиця під горбом цвітіння цибулі
смачно самотньо поїсти
штаньми на грядці

СОЛЯРІЙ КИПЛЯЧИЙ
(дим сонячний необачний
тут поселився)

ми збираємось в кола
жовтими тілами
б‘ємось в лікті
ми холодного вітру вип‘єм
ми розпеченого туману з‘їмо
шурхотливі між ґрунту
з сухої палітри
головою на руках
як металеві боввани
вони стоять коло нас
і бурхливо киплять
і киплячим диханням
кохають простір
і нам душно
і тісно
сонячного диму більше
хриплого колосся менше
чи вони нам чогось
чи ми їм для чогось
все пливе у свіжій колонії сонця
це хазяїн вернувся
і гарячі ми святкуватимемо з залізом
воно також гаряче