Твоя історія буде написана
якось
і завершиться гідно
згідно з усіма канонами жанру
і жили вони не довго, але щасливо
і померли з різницею в кілька десятиліть
але їхня історія була того варта
написана незграбно
буденно
зате без ґострайтера
Ми макаємо штамп у чорнильницю кожен день
коли прокидаємось
і ставимо наш відбиток на часі
кожен раз майже однаковий
але в тому і є уся наполегливість життя
Ну постав іще один
тільки чіткий
ніби перший крок на тротуар
після шестирядової траси
яку ти перебігав
у не призначеному для того місці
сильно натисни
щоб я бачила

Листя липи восени на окремих гілках
стає кольору абрикоси
білої
як сивіють гілки волосин на твоїй голові
Тільки на цьому мосту видно
як від апельсинового сонця відкусюють шматки димні труби і крани
а Парус перехиляє залпом річку
і заїдає шматком неба
Тільки в цьому місті цегла крихка як хліб
а люди тверді як насуплені брови

Я люблю цей жовтий Богдан
з облупленими вогнегасниками під сидінням водія
з порожнім санітайзером, примотаним скотчем до поручнів
з червоним килимом з узорами на двигуні
з теплим інтимним освітленням і вікнами, відчиненими навіть взимку
з водієм, який не вмикає поворотнік і не пропускає швидку

сидиш ніби в череві кита
і слухаєш, як він співає

Важко сказати про смерть інакше ніж словами
якими її вже називали
тому я знову кажу собі банальні речі
каштани зеленіють навесні й іржавіють восени
і ніяк по-іншому
якою б високою ти не була
завжди є вищі
є речі, які розуміють краще
є речі, які розуміють гірше
Атлант колись згорбив плечі
тримаючи великий палець найбільшого у світі міста
він щовечора витримує погляд його очиць
і щовероча вони йому кажуть всілякі очевидності
усе відносне
тебе не виберуть якщо ти не обереш себе
ти посередність, і в цьому твоя унікальність
коли тобі не відчиняють, ти не стукаєш далі, а йдеш в інше місце
Ніхто не сказав, коли закінчується його зміна
тому він розслабив плечі
великий палець найбільшого у світі міста його розчавив
і він був вільний

кожен раз коли знаходжу щось справжнє
пісню про втрачений степ
або вірш про лося збитого потягом
або людину якій сумно через те ж
через що і мені сумно
я уявляю собі його на велосипеді
вільного
і заздрю йому бо це один з тих видів транспорту (для одного) якими я не користуюся бо боюся впасти
уявляю як справжні люди яких я знаю
задовольняються лише
словами і речами
і дзвоном гавкоту
і теплотою шерсті
м'язи близькості гіпертрофовані
і вони відчувають її там де я не відчуваю
скажіть там на тому березі де всі прийняли що людина самотня
там легше?
а поки зустрічі з друзями тіліпаються на мені як обірвані рожеві стрічки плаття які забули опалити щоб вони не розлазились
і щоб не скочуватись в риторичні запитання
сама відповім що до кінця не розв'яжеться тільки власний пуп
але від того не варто відмовлятися їздити плацкартом чи обійматися

Привіти, мої любі підпищики. Вашій увазі пропоную нашу з @pipihva роботу, створену в рамках резиденції "Уявне місто" від Центру сучасної культури у Дніпрі (https://www.instagram.com/dniproccc/)

Анімація: Настя Піхва
Аудіотекст: мій (але більше ваш)

Це все фрази, вирвані з контексту реальних розмов з моїми друзями, знайомими й малознайомими.

Запрошую ділитися своїми враженнями в коментарях!

Йти на ризик заради того щоб тебе втримали
Перевірити
Чи висять мартини на телефонах
Чекаючи відповіді
Чи кричать самі собі коли ловлять рибу
Ми всі покинуті
Чи тримається на твоїй шиї бог
Чи тримає тебе за шию
Тче з людських доль кордуру
А потім дірявить шилом
Чи тримається пам'ять
усіх важливих
Близькість іноді збирається брижами
А іноді точить каміння
Якщо пірнеш
Воно втримає

тіло як тіло
не дуже-то і хотілося
бути
жаліюся
валідуюся
ми не навчені бути мудрими
сусіди займаються жорстким сексом
вже вчетверте за добу
може тому мені й сняться
голі друзі
і перегони на самокаті
з минулим
кому що
а мені
він сьогодні майже не потрібен
тільки й всього
що його прізвище міряла
і думала
чи впаде стіл
якщо одну ніжку спилять

Чи я маю день?
Ні
Дні
Більше не продаєм
Тільки різні звуки секунд
Найпопулярніші зараз
Бабах
Віііууу-віііууу-віііууу
Бі-біп
Вуууууууауп
Вуууууууауп
Піу-піу-піу
...
Ні, тишу маєм тільки тривожну
Проста закінчилась

Смерть не торкається чола на одрі
Смерть зачіпає плечем на перехрестях
Якими ти сьогодні ходив
І не вибачається
Здається ще трохи
І в мене буде повне право на ці рядки
Кожен колись потримає в руках пальці
Що тремтять
Бо вони завтра будуть відповідальні
За повідомлення
Міша вчора загинув
Головне — не стискати сильно
Минуле — живе і мертве — руйнується
Скільки іще
Інстаграм-сторінок пам'яті
Скільки ще віршів і демок
Залишаться без власників
І сидітимуть на прив'язі забуті під супермаркетом
І кровоточитимуть звуками й знаками
Які не знатимуть
Яким має бути настрій
Ярітимуть недоречно радісно
безглуздо буденно награно
Скільки ще за течією буде пущено
Зафіксувати те
Що зникає швидше
Ніж вилами по воді писане
По них житиме
~~Пам'ять~~
Кілька сотень рядків без пунктуаційних знаків
Кілька тисяч секунд різних тональностей
Кілька десятків метрів квадратних
Застиглого
Застряглого в часі грифеля
Засохлих
Заплутаних у тканині фарб
І все чомусь після їхньої смерті
Не нарікається вічним
А стає іще більш крихким
І зляканим

Хвилі нашими тривогами плямкають
А мартини шукають у них лише хліба
й видовищ
Тобі було б легше, якби ти бухав горілкою на набережній удень?
Сьогодні ми всі жбурнули у воду по каменю
І не зізнались нікому
Дзвінкий цвіркіт птахів
І це безтурботне небо
Свідки — тобі є що ховати
Від центральних вулиць цього міста
А їм є над чим посміятись
Хрест на церкві пліткує з Христом
Сьогодні я вивернула кишені на площі
І всі камені на бруківку посипались