🧸 Інформаційне повідомлення: Джеф Паркер анонсував альбом імпровізаційної музики, запланований на 22 листопада.

На платівці буде чотири треки, один із яких вже можна послухати. Це гарна медитативна музика, де "першу скрипку" грає ніжна гітара Джефа 🍃

Вітаннячка усім 🙌🏼

У мене була тривала пауза від прослуховування музики протягом липня-серпня, і оце нещодавно я нарешті повернувся до музичного дайвінгу. На честь цього публікую для вас добірку з чотирьох свіжих навколоджазових альбомів, які мені сподобались.

🪐 ØKSE – S/T
Сенсація – знайдено послідовників старого звучання Шабаки Хатчінґса! Масштабний саксофон, ритм-секція і цікаві фішечки в стилі хіп-хопу та ексід-джазу 1990-х років. Це дебютний альбом, і деякі треки звучать просто "задовільно", а деякі – розмашисто і вільно. Сподобається тим, хто любить мішанку жанрів, але так само може викликати емоцію "я це вже чув/ла". Choose your side.

🌉 Miguel Zenón – Golden City
А це інша екстрема мого музичного смаку – дуже простий, але такий приємний і свіжий пост-боп, що на перших піснях ледь не застрибує в топ-5 релізів року. Потім стають чутними більш стандартні прийоми для цього жанру, але загальне враження залишається чудовим. Світла музика попри те, що в назвах композицій є сумні референси.

🤍 Oded Tzur – My Prophet
Кілька разів на рік і на ECM щось цікаве виходить! Цього разу це альбом ізраїльсько-американського саксофоніста, в якому, до слова, не так багато саксофона. Натомість багато довгих і плавних композицій із чарівним фортепіано, до яких саксофон доєднується, щоб вплести мотиви близькосхідної музики в традиційне для цього лейблу звучання. Як і у випадку з попереднім артистом, хочу більше дослідити його дискографію.

🎺 Ibrahim Maalouf – Trumpets of Michel-Ange
Ви можете знати Ібрагіма за 10-хвилинною композицією "Бейрут", написаною на початку 2010-х. Втім, мені завжди було важко виділити у його альбом, який був би твором, з якого варто розпочати знаймоство. Тепер же є "Труби архангела Михаїла", на обкладинці якого зображено біг-бенд дідуся Ібрагіма, що грав у 1920-х. Віддаючи йому шану, музикант грає досить "попсовий" арабік-джаз, але після трьох-чотирьох треків ти втягуєшся у нього, і ці ритми засідають у голові. Гарна і тонка робота без претензії на новаторство, але з класним вайбом народного музикування.

Відкритий до ваших рекомендацій в коментарях ✨

Якщо ж нонфікшн книжки — не для вас, то ось дві короткі музичні рекомендації.

? Арудж Афтаб ще 31 травня випустила свій найкращий сольний альбом. Він досить близький до джазової музики, але при цьому співачка ніби контролює, щоб кожен інструмент звучав саме так і стільки, скільки потрібно для реалізації її задуму. Усі пісні витримані в тягучій стилістиці персидської музики, але є також кілька пісень англійською. Аруй створила дуже цілісну роботу, що закріплює за нею статус однієї з найцікавіших виконавиць на перетині фольку і ворлд м'юзік.

❤️‍? А ще цієї п'ятниці вийшли дебютні авторські треки Євгена Пугачова, який я особисто дуже чекав. Це інструментальні композиції, назвами яких (Геноцид відбувається знову, Невідворотні втрати) музикант натякає, що вони створені під впливом війни. Через це у ній багато "(пост)рокових" шматків. Загалом, це якісна робота, що трохи не відповідає моїм очікуванням красивої і затишної музики, якою я уявляв творчість Євгена. Тим не менш, найбільш джазову частину другого треку вчора переслухав багато разів.

? Одним словом, якоюсь мірою Chief Xian aTunde Adjuah робить на своїй минулорічній роботі щось концептуально схоже на те, що зробив Shabaka на цьогорічній: максимально заглиблюється в корінну традицію, відмовляючись від служіння західній музиці. Результат у обох випадках виходить пречудовим!

Тож, сміливо рекомендую цю роботу до прослуховування, якщо минулоріч ви з нею розминулись. Особливо рекомендую композиції Blood calls Blood та однойменну з альбомом Bark Out Thunder Roar Out Lightning.

Кирило написав гарну нотатку про те, чому варто послухати або переслухати два альбоми Джоні Мітчелл середини 70-х років.

А оскільки коментувати дописи на його каналі не можна, хочу висловити йому респект цим репостом ??

Telegram

one bedroom apartment

Дуже люблю музику Джоні Мітчелл і написав декілька слів про неї. https://telegra.ph/A-prisoner-of-the-white-lines-on-the-freeway-05-24

? Дуже хотів написати красивий особистісний пост про те, чому я люблю музику Ігоря Хоркавого aka Монтеск'є. І, звичайно, закликати вас послухати його альбом.

Але сумна історія в тому, що всередині платівки Ігор запакував три кумедні пісеньки (ratio/emotio 2005, човниковий біг, агреже), які максимально вибиваються з усього настрою пісень, що він опублікував до того.

?Тому в цій роботі лише три нові пісні, які приємно доповнюють його доробок, представлений раніше синглами (з кумедною піснею про Татові жигулі включно). А після пісні про читання класиків інтелектуальної думки в туалеті (вона ок, але її не мало бути на цій платівці) мені перехотілось слухати неймовірно проникливий і красивий Паліатив.

Тому, якщо ви ще не слухали нового Монтеск'є, зацініть принаймні перші дві пісні альбому з доволі цікавими аранжуваннями. Але не очікуйте, що Ігор зробив довершений мистецький твір, що беззастережно причарує вас.

Отже, короткі підсумки тижня

? Yuvi – Спомина Любову. Найкраща платівка тижня: ламані біти й прихована шепотом оповідь про любов. Нагадало за вокалом окремі треки Portishead (8 / 10).

? Стас Корольов – Цифровий утікач.Частковий успіх у досягненні мети зробити більш музичний альбом, аніж дебютник. Водночас малоймовірно, що цей реліз увійде в історію й вплине на сучукрмуз тут і тепер (7 / 10).

? Blooms Corda – Дощ іде, але сонце світить. Гурт завершив трансформацію, змінивши навколофанкове звучання на камерно-акустичне музику в стилі першої половини 20 століття. Ця зміна вийшла доволі цілісною, але мені не полюбилась (оцінка відсутня).

Також у випуску балачки було про те, чому Макс Чухліб усіх обманув, і альбом Solar Blooms — не зовсім класичний прог-рок, а платівка Polyvoda – якісна, але не викликає ніяких емоцій. І ще були уточнення про Re-read, думки про яких довго не давали спокою.

На цьому все. Беру перерву в музико-критичній справі до виходу альбому Монтеск'є ✨**

На жаль, телеграм не зберіг трансляцію( тому постараюся до кінця дня текстово оформити свої думки

? Саме наслідком цих пошуків і стала його платівка Perceive Its Beauty, Acknowledge Its Grace. Навіть назва, як пояснює Шабака, – символічна, до є ніби "другим рядком" до його вірша, початого African Culture.

І в тому, як Шабака пише цей вірш, також закладено певний сенс. Флейта стала для нього способом пересотворити свою музику, в тому числі – зробити її менш "західною" і більш африканською.

На першому LP оновленого Шабаки є багато запрошених музикантів, але всі вони грають так, "ніби ніколи не знали, як грати по нотах". Водночас, слухаючи цей нью-ейдж / спірітуал джаз альбом, важко помітити в ньому якісь дисонанси.

?Це дуже гармонійна музика, в якій, через специфічний метод роботи Шабаки, витворюється абсолютно новий музичний ландшафт. Таку музику дуже важко описувати у звичних категоріях, але особисто для мене ця платівка – це велика творча перемога Шабаки як артиста.

Тому дуже раджу цей альбом, а також – інтерв'ю музиканта для Stereogum, де Шабака розповідає про цей альбом і свій новий етап у кар'єрі краще, ніж це зміг би зробити будь-хто інший. Особливо щемкою є історія про його тата, який теж взяв участь у цьому записі ?

? Привіт! Щоб моя відсутність не була надто довгою, вирішив поділитися кількома знахідками – не феноменальними, але достатньо якісними, щоб подарувати цікавий досвід.

Ralph Towner – Diary (1974)

Простий, але гарний ECM Jazz, особливо в тих треках, де Ральф грає і на 12-струнній гітарі, і на клавішних. Це альбом, записаний однією людиною, і час від часу її "заносить", але більшіть треків ідеально підійдуть під задумано-медитативний вайб або гуляння околицями міста.

Fred Frith – Step across the Border (1990)

Відлуння давно не пропонували прог-року! І от довелось послухати дуже незвичну й експериментальну річ. Справа в тому, що пан Фріс лише про людське око дотримується "правил гри" у якомусь музичному жанрі, а насправді – руйнує геть усе, до чого може дотягнутися. Тут гра на гітарі перемішується зі звуками міста чи будильника, а "пісень" – від сили три штуки. Зате музинкант повсякчас дивує тим, наскільки вдалими у нього виходять кавалочки музики, які він з показною старанністю відшуковує. А довершує всю цю конструкцію те, що ці кавалочки музики насправді є саундтреками до документалки про самого Фріса ?

Ariel Kalma, Jeremiah Chiu & Marta Sofia Honer – The Closest Thing to Silence (2024)

Нью-ейдж альбом з відповідною назвою, але і з легкими, ледь помітними джазовими патернамм. Пічфорк поставив йому 8/10, і мені сподобалась обкладинка альбом; тож я його включив, і в цілому – не пошкодував. Мало слухаю такої музики, але мені щиро здається, що це хороша робота.

Сподіваюсь, що із вами все добре ? Нехай поруч завжди буде гарна музика, віднайдена у потрібний момент