Якщо ж нонфікшн книжки — не для вас, то ось дві короткі музичні рекомендації.

? Арудж Афтаб ще 31 травня випустила свій найкращий сольний альбом. Він досить близький до джазової музики, але при цьому співачка ніби контролює, щоб кожен інструмент звучав саме так і стільки, скільки потрібно для реалізації її задуму. Усі пісні витримані в тягучій стилістиці персидської музики, але є також кілька пісень англійською. Аруй створила дуже цілісну роботу, що закріплює за нею статус однієї з найцікавіших виконавиць на перетині фольку і ворлд м'юзік.

❤️‍? А ще цієї п'ятниці вийшли дебютні авторські треки Євгена Пугачова, який я особисто дуже чекав. Це інструментальні композиції, назвами яких (Геноцид відбувається знову, Невідворотні втрати) музикант натякає, що вони створені під впливом війни. Через це у ній багато "(пост)рокових" шматків. Загалом, це якісна робота, що трохи не відповідає моїм очікуванням красивої і затишної музики, якою я уявляв творчість Євгена. Тим не менш, найбільш джазову частину другого треку вчора переслухав багато разів.

? Одним словом, якоюсь мірою Chief Xian aTunde Adjuah робить на своїй минулорічній роботі щось концептуально схоже на те, що зробив Shabaka на цьогорічній: максимально заглиблюється в корінну традицію, відмовляючись від служіння західній музиці. Результат у обох випадках виходить пречудовим!

Тож, сміливо рекомендую цю роботу до прослуховування, якщо минулоріч ви з нею розминулись. Особливо рекомендую композиції Blood calls Blood та однойменну з альбомом Bark Out Thunder Roar Out Lightning.

Кирило написав гарну нотатку про те, чому варто послухати або переслухати два альбоми Джоні Мітчелл середини 70-х років.

А оскільки коментувати дописи на його каналі не можна, хочу висловити йому респект цим репостом ??

Telegram

one bedroom apartment

Дуже люблю музику Джоні Мітчелл і написав декілька слів про неї. https://telegra.ph/A-prisoner-of-the-white-lines-on-the-freeway-05-24

Отже, короткі підсумки тижня

? Yuvi – Спомина Любову. Найкраща платівка тижня: ламані біти й прихована шепотом оповідь про любов. Нагадало за вокалом окремі треки Portishead (8 / 10).

? Стас Корольов – Цифровий утікач.Частковий успіх у досягненні мети зробити більш музичний альбом, аніж дебютник. Водночас малоймовірно, що цей реліз увійде в історію й вплине на сучукрмуз тут і тепер (7 / 10).

? Blooms Corda – Дощ іде, але сонце світить. Гурт завершив трансформацію, змінивши навколофанкове звучання на камерно-акустичне музику в стилі першої половини 20 століття. Ця зміна вийшла доволі цілісною, але мені не полюбилась (оцінка відсутня).

Також у випуску балачки було про те, чому Макс Чухліб усіх обманув, і альбом Solar Blooms — не зовсім класичний прог-рок, а платівка Polyvoda – якісна, але не викликає ніяких емоцій. І ще були уточнення про Re-read, думки про яких довго не давали спокою.

На цьому все. Беру перерву в музико-критичній справі до виходу альбому Монтеск'є ✨**

На жаль, телеграм не зберіг трансляцію( тому постараюся до кінця дня текстово оформити свої думки

? Саме наслідком цих пошуків і стала його платівка Perceive Its Beauty, Acknowledge Its Grace. Навіть назва, як пояснює Шабака, – символічна, до є ніби "другим рядком" до його вірша, початого African Culture.

І в тому, як Шабака пише цей вірш, також закладено певний сенс. Флейта стала для нього способом пересотворити свою музику, в тому числі – зробити її менш "західною" і більш африканською.

На першому LP оновленого Шабаки є багато запрошених музикантів, але всі вони грають так, "ніби ніколи не знали, як грати по нотах". Водночас, слухаючи цей нью-ейдж / спірітуал джаз альбом, важко помітити в ньому якісь дисонанси.

?Це дуже гармонійна музика, в якій, через специфічний метод роботи Шабаки, витворюється абсолютно новий музичний ландшафт. Таку музику дуже важко описувати у звичних категоріях, але особисто для мене ця платівка – це велика творча перемога Шабаки як артиста.

Тому дуже раджу цей альбом, а також – інтерв'ю музиканта для Stereogum, де Шабака розповідає про цей альбом і свій новий етап у кар'єрі краще, ніж це зміг би зробити будь-хто інший. Особливо щемкою є історія про його тата, який теж взяв участь у цьому записі ?

? Привіт! Щоб моя відсутність не була надто довгою, вирішив поділитися кількома знахідками – не феноменальними, але достатньо якісними, щоб подарувати цікавий досвід.

Ralph Towner – Diary (1974)

Простий, але гарний ECM Jazz, особливо в тих треках, де Ральф грає і на 12-струнній гітарі, і на клавішних. Це альбом, записаний однією людиною, і час від часу її "заносить", але більшіть треків ідеально підійдуть під задумано-медитативний вайб або гуляння околицями міста.

Fred Frith – Step across the Border (1990)

Відлуння давно не пропонували прог-року! І от довелось послухати дуже незвичну й експериментальну річ. Справа в тому, що пан Фріс лише про людське око дотримується "правил гри" у якомусь музичному жанрі, а насправді – руйнує геть усе, до чого може дотягнутися. Тут гра на гітарі перемішується зі звуками міста чи будильника, а "пісень" – від сили три штуки. Зате музинкант повсякчас дивує тим, наскільки вдалими у нього виходять кавалочки музики, які він з показною старанністю відшуковує. А довершує всю цю конструкцію те, що ці кавалочки музики насправді є саундтреками до документалки про самого Фріса ?

Ariel Kalma, Jeremiah Chiu & Marta Sofia Honer – The Closest Thing to Silence (2024)

Нью-ейдж альбом з відповідною назвою, але і з легкими, ледь помітними джазовими патернамм. Пічфорк поставив йому 8/10, і мені сподобалась обкладинка альбом; тож я його включив, і в цілому – не пошкодував. Мало слухаю такої музики, але мені щиро здається, що це хороша робота.

Сподіваюсь, що із вами все добре ? Нехай поруч завжди буде гарна музика, віднайдена у потрібний момент

? Arooj Aftab, Vijay Iyer, Shahzad Ismaily — Love in Exile
чарівний мінімалістичний, але водночас і протяжний, мов степ, альбом із сильним впивом суфійської музики. Якщо ви любите "Чорну хмару" Дахабрахи, то тут – цілих 75 хвилин цієї атмосфери від артистки, яка яка дуже добре відчуває культуру, в якій постала ця музика.

? Johnathan Blake – Passage
у мене є непримиренний ворог у джазі – артисти, які грають цю музику за канонами 70-літньої давнини. Але цей альбом – виняток: його зіграно із чудовими вкрапленнями південних мотивів, через що виникає відчуття, ніби це пра-прадідусь когось із музикантів, який грав на губній гармоніці після зміни на виробництві, і вигадав пост-боп.

? Mammal Hands – Gift from the Trees
я не знаю, як правильно описати цей альбом словами. Мені важко його співвіднести з якимись джазовими канонами, але це і не головне. В цьому творі мелодія домінує над структурою, і на перший план виходить відчуття артистами музики. Вони вже давно грають разом, і це дуже добре чути в тому, наскільки гармонійно взаємодіють їхні партії в цих простих, але дуже світлих мелодіях.

Honourable mentions ✍

Le Cri du Caire – s/t
Leo Takami – Next Door (ідеальна різдвяна музика, слухати усім!)
Chris Potter – Got the Keys to the Kingdom (live album)
Trevor Tomkins – For Future Reference (archive)
Alabaster dePlume – Come With Fierce Grace

NB*: раніше згадані альбоми Yussef Dayes, Mette Henriette та Zsófia Boros* також незримо присутні в цьому переліку

Розділ III: Джаз

Варто зізнатися, що пік моєї уваги до джазу припав на першу половину 2023 року. Вже влітку я просто не встигав / не знаходив сил переслуховувати усі рекомендації, які траплялися, а спорадичне відновлення цих спроб так і не ставало системним.

З цієї причини мій перелік суттєво "кульгатиме", тож, навіть пишучи це, в моїй бібліотеці ще лежить із десяток цікавих і непрослуханих речей. Тим не менш, я досі вірю в те, що джаз як такий потребує більшого висвітлення й що ця музика часто є незаслужено обділеною увагою.

? Перед тим, як перейти безпосередньо до переліку, лишаю також лінк на плейліст у ютубчику

Розділ II: Незалежна музика

Категорія комфортної музики, яка охоплює значну частину того, що я ціную в цьому мистецтві. Багато важливих релізів сюди не потрапили, тому на ваше прохання можу додатково про них відписати в коментарях.

? The Mountain Goats – Jenny From Thebes
в кожному гарному музичному році має бути приємний софт-рок альбом. Цьогоріч його записав гурт, пік популярності якого припав на початок нульових.

У розлогих відгуках можна прочитати, що це вигадлива рок-опера, яка пояснює реалії американського життя через посилання на грецьку культуру і т. д. Але насправді це платівка, яка не прагне революції у музиці, а натомість легко отримує "тверду четвірку" за гарний вайб і приємні мелодії.

? Christine and the Queens – Paranoïa, Angels, True Love
це альбом, заради якого я відмовився від "топу" на користь жанрових підсумків. Його зробив квір-артист, який протягом останніх кількох років життя досліджував свою гендерну ідентичність.

Що підкупає в цьому альбомі: відносна експериметнтальність пісень довго не може розкритися, але десь у другій половині платівки артист дійсно досягає якогось "небесного" відчуття любові, яке він передає слухач(к)ам. Його мова розпадається, і стає ніби голосом Беатріче, що кличе й підказує, куди потрібно прямувати.

? ANOHNI and the Johnsons – My Back Was a Bridge for You to Cross
один із найкращих альбомів року, зроблений за дуже простою формулою: неймовірний вокаліст + розумне, майже голос-країнівське акомпонування. Цього справді вистачило, щоб зробити один із головних альбомів року, і ніяких інших коментарів він не потребує.

? Yussef Dayes – Black Classical Music
формально, це альбом джазового артиста, який мав стояти в розділі "джаз". Але при прослуховуванні мені він дуже сподобався своєю вигадливою і нешаблонною легкістю, яка робить "Чорну класичну музику" ближчою до інді, ніж до традиційних джазових релізів.

Honourable mentions ✍

Titanic – Vidrio / незвичний і цікавий альбом на межі мінімалізму, арт-попу і джазу

Arlo Parks – My Soft Machine / другий альбом чудової артистки з купою чіпких пісень, але без гарної кульмінації

Slowdive & Depeche Mode / переможці номінації "найкращі альбоми старих артистів, що підтвердили свій рівень"