...Що цікаво: чинна українська влада до того, як стала владою, своєю аудіовізуальною копродукцією роками створювала враження, що українцем бути неприкольно.

Тобто прикольно - та лише у сенсі обхитрити. Окей, наїбати. Через кума на хуторі порішати. Посунути кордони. Перестати пострілювати. Прийняти з усіх боків. Потерти ебонітові палички. Застосувати інші кінцівки, коли руки зайняті. І так далі.

Ну, можна зауважити: хто не хотів - у того й не створювали=) І таки так.

Але тих, хто свідомо не хотів, було не так вже й багато. Хоча пручатись було легко, достатньо було не дивитись ті псевдогумористичні екзерсизи.

Набагато більше було тих, хто дивився. І засвоїв.

І тепер купує футболки з варіаціями напису "Ухилянт" на всю родину і робить в них селфі. І пишається, що зміг стати написом на власній футболці. І глузує з тих, хто не зміг, а ще більше - з тих, хто не захотів.

Обхитрив. Наїбав. Порішав. Тису профорсував. Приймає з усіх боків. Не пострілює. Робить ноґоточкі в обхід податкової, тре ебонітові палички та застосовує інші кінцівки, коли треба показати соціальним службам Євросоюзу, що відбувається якась інтеграція. І не є тим, ким бути неприкольно.

Це ж і є результат довладної діяльності чинної влади.

Але влада дивується: як же так, куди ж вони всі поділись, чому ж їм начхати, чи залишиться, як Портников казав, Україна на політичній мапі світу?.. Як же їх повернути?

Може, треба їм паспорти скасувати? Може. Після того, як ви у дешевій серіальній разлюлі-маліні показали, що цим паспортом можна мангал підігріти для дорогих "сватів" з Росії, саме час скасувати паспорт.

Після того, як ви показали, як все можна порішати, саме час обурюватись, що хтось порішав.

Після того, як ви показали, що достатньо лише перестати пострілювати і посунути кордони, саме час дивуватись, що ніхто не хоче пострілювати, а хоче сувати кордони.

Після того, як ви насміялись над "Путін нападе", саме час волати, що Путін напав.

Після того, як ви методично і цілеспрямовано проїбали всі полімери, от буквально всі, у кожній сфері, по кожному пункту, саме час робити те, що ви робите, - "Велике робівництво".

Не забудьте потерти ебонітові палички.

Припиніть, будь ласка, думати, що, якщо ваш Сарданапал розгриз на шматочки вуличного Шарика чи Барсика, - це, ну, нічого такого, аби діти не бачили і не постраждали. Ваш Сарданапал - ваша відповідальність. Як він йобнутий і на вулиці безконтрольний - це ви винні. А йобнутий вуличний Шарик, який вас покусав, - відповідальність когось з ваших сусідів. Того, хто Шарика або його батька чи мати виставив з дому на стадії плюшевого цуценяти. А можливо, Шарика йому колись подарували, хотіли зробити сюрприз.

Відчуваєте, як ентропія зростає, так?

Припиніть, будь ласка, думати, що все це - лівацькі забаганки. Візьміть, курва, відповідальність. Відповідальність - це те, що у ліваків атрофоване.

...Ми маємо тепер на руках дорослу лагідну ввічливу кішку. Вона спить на подушці, вона чемно підкріпляється сухим кормом, нікого не об'їдає, вона лише дає відповідь, якщо хтось її зачіпає.

Вона взагалі не мала опинитись сама у чужому під'їзді, але опинилась. Ніхто не хоче її забрати. Ми сподіваємось, що вона не вагітна. Ми нікуди її не виженем, навіть якщо вона вагітна, але так не має бути, розумієте?

Не може так бути, що хтось завів кошеня, а як воно стало велике і статево дозріле, просто викинув без всяких наслідків для себе.

Це, курва, жива істота. Вона сумує. Вона щось таке відчуває, що їй не може замінити ані м'яке ліжко, ані "смачні сухарики", ані сусідство з чотирма дорослими котами, які ще не дуже до неї приязні, ані наші людські дурні пестощі.

Спить собі на подушці. Хтось скаже: "Пощастило". Ні, це не щастя. За чимось вона сумує. Ми їй цього не дамо. А хтось, хто її вигнав, вже про неї не думає.

І от цього не повинно бути.

Я знов про своє. Вибачте, якщо це "своє" вам здається недоречним. Я впевнена, що велике відтворює себе в малому і що побудову цілого прекрасного світу варто почати з того, що тебе оточує.

Нам треба подорослішати в плані тварин. Всім.

Припиніть, будь ласка, дарувати тварин. У сенсі "влаштовувати сюрприз". Це не "подарунок-враження" на кшталт сеансу bungee jumping, це не "подарунковий сертифікат". Це жива істота. Не має значення, скільки вона живе. Коти й 30 років можуть жити (а деякі люди, особливо рок-музиканти, живуть менше). Вона живе. Вона відчуває, вона реагує, вона має справу з поведінковими патернами. Вона створена з плоті і крові, стан яких залежить від умов життя.

Можливо, серед ваших фантазій є така, у якій вас "дарують" або у якій "дарують" вам. Але ви точно знаєте, чим і як це регламентовано. Якщо регламент порушується, ви можете не вірити у закон або соромитись зізнатись у своїх фантазіях, та принаймні ви знаєте вихід.

Тварини не знають. Сеча у черевиках - дуже дієва штука (мабуть), та це не хитрий правозахисний план, а реакція і поведінковий патерн.

Я б могла написати "припиніть купувати тварин в розплідниках", але не напишу, бо це не має сенсу. Нема нічого поганого у бажанні мати тварину певної породи з розкидистим родовідним деревом. І нема нічого поганого у бажанні зекономити на придбанні такої тварини (sic). Але, див. вище, ви купуєте не банджі-джампінг, а живу істоту. Ви ж щонайменше вивчаєте родовідне дерево і дивитесь на батьків, принаймні на одного з них. Якщо мати вашого Пупсика чи Сарданапала ледь тримається на кривих від нестачі кальцію ногах, а Пупсик чи Сарданапал при цьому коштує кілька тисяч гривень, - це привід замислитись.

І це привід, після ухвалення закону про захист тварин від жорстокого поводження, звернутись до правоохоронних органів.

Припиніть, будь ласка, вимірювати тварин людськими категоріями у питанні розмноження.

24 березня цього року ми забрали з поїзда маленьку кішечку з Рівненської області. Там, де вона була, вона була на території підприємства, їла що дадуть і мала захищатись від собак.

Їй зараз максимум чотири місяці, вона ще худенька, вона мала проблеми з травленням, вона навряд чи важить більше 2 кг. Вона минулого тижня просилась гуляти. Кота вона просила, так.

Ви правда думаєте, що вона вже готова пізнати радість материнства? Якщо думаєте, то я вас розчарую - не готова. Не те щоб я знала, що коїться в її вухатій голові, але її кошенята, якби вони були, були б ненабагато менші за неї саму. Ви ж любите говорити, як мудра природа сама все знає, так от - мудра природа точно не передбачає кошенят, кожен з яких займає 70% від площі мами.

Припиніть, будь ласка, розбрат у питанні тварин у місті. Це не так важко, як здається.

Новина від 2017 року: бездомних котів визнали частиною екосистеми Києва. Цьому рішенню міської влади передувала петиція про те, щоб дозволити вуличним котам жити у підвалах, на горищах etc.

Вірю, що вам не подобається визнання бездомних котів частиною екосистеми. Але це рішення вже прийняте, розумієте? Так було зроблено не для того, щоб дошкулити вам. Так було зроблено, бо це нагальне питання.

Коли ви закриваєте входи-виходи до підвалів, руйнуєте куточки та "халабуди", влаштовані "старими дівами-кошатницями", підсипаєте товчене скло чи розкидаєте щурячу отруту на відкритих ділянках, ви не хоробрий борець із системою, не Гімеєр і не герой "Roadwork" Кінґа. Ви - просто людина, яка не може ніяк інакше постулювати свою волю, тільки на безхатніх тваринах. Оце межа вашої влади - і межа вашої значущості. Неприємно? Але це та сама мудра природа, яка все знає. Ніцше непогано це розклав.

UPD. Ніхто з сусідів кішкою так і не зацікавився. Я забрала її до нас.

Шерсть у неї без всяких фестонів, але припилена - таке відчуття навпомацки. З цього та з попереднього пункту - ніхто з сусідів не здійняв ґвалт і не кискискав у під'їзді, - я роблю висновок, що кішка таки вулична.

Пані сусідка вивісила на першому поверсі і на дверях під'їзду з вулиці оголошення про неї.

Пушишка пошипіла та поричала у вітальні на наших котів, звідти попрямувала на кухню і сидить там на підвіконні, вже задрімала. Бажання кудись сховатись чи втекти з квартири не виявляє. Ніхто її не зачіпає.

Як пройде ніч - не знаю. Якщо коти будуть битись, я буду змушена виставити її назад у під'їзд. У нас нема місць, де можна ізолювати когось із котів, кліточки наразі теж нема.

Пушишка спокійна, вона не намагалась подряпати чи вкусити мене, коли я несла її до квартири. Вона дуже гарна, пухнаста, не худенька (сподіваюсь, що не вагітна).

Так, ну шо, Клаус готується зустріти свою першу Walpurgisnacht.

Via Neo Noir

Якщо ви колись задавались питанням, що таке хороша фотографія, ось маєте.