‎На днях сталася подія, яку ми не можемо оминути поза увагою. Учергове, Святині українського народу сплюндровують вороги України, на цей раз внутрішні.
Сотню років тому знищувала Церкву більшовицька орда, від самого початку свого панування на нашій - не своїй землі, червоні руйнували та паплюжили храми, забороняли вірити українцям у Вищу Силу. У часі визвольного походу Німецького Війська храми зі складів для картоплі й нафтопродуктів знову стали домами Божими, але з поразкою Європи наш народ мав стати рабом "діалектичного матеріалізму" таваріща Сталіна.

І от, ніби з "незалежною" Україною Церква відновлена й безбожний комунізм більше не загрожує Істинній Вірі, утім бачимо, що культові комплекси досі перебувають у власності світської влади, зокрема дві найбільші святині, де проводяться виставки сучасного недомистецтва, лекції адептів лібералізму й різноманітних світських діячів, жидівські шабаші та знімаються дегенеративні передачі для плебса, що й у часі Війни потребує лише хліба й видовищ і ради лакомства нещасного з телячим захопленням вітає захід безбожників.

Подібне вже відбувалося в 1920-ті роки, коли прогресивна "українська" громадськість, інтелігенція, підтримувала всі ініціативи більшовицького експерименту, різноманітні йогансени та інші діячі так званого "Розстріляного відродження" або ж "Червоного ренесансу", як вони себе самі називали. До чого це призвело й чому це відродження розстріляне - всі ми знаємо. Бог жорстоко, але справедливо карає тих, що Ним зневажили.

Уривок зі щоденника розвідника 201-батальйону шуцманшафт, хорунжого ДУН, Теодора Крочака, датований 02.10.1942, Білорусь.
Про те, як за допомогою "малого Колі", перспективного розвідника, шумовці розбили більшовицький десант 🧠

Читати

​​Суд меча – безжальний, небезпечна боротьба оцінює чоловіків згідно із законом солдатської честі. Горе тим, що нехтують його вимогам, бо він є законом цілої Нації. Той, хто ухиляється від його виконання – зрадник. Оберштурмфюрер СС Курт Еггерс. #noster_ignis

Нація - це та воля, яка усвідомлює себе та своє історичне минуле, яка, як ми її формулюємо у нашій свідомості, визначає та окреслює нашу національність, породжуючи мету, яка має бути досягнута, місію, яка має бути реалізована. Заради цієї волі, у разі потреби, ми жертвуємо своїм життям, бо наші життя справжні, гідні і наділені незаперечною цінністю лише тоді, коли вони витрачаються на виконання цієї великої історичної місії.
‌‎
Джовані Джентіле

#noster_ignis

​​​​​​Вже можна з впевненістю ствердити наступне - ця війна, на якій проливає кров краща частина Нації, так і не стала загально-національною. Це війна добровольців, мобілізованих та членів їхніх родин, проте для більшої частини співгромадян вона так і залишилась…