Делегати Першої Всесоюзної конференції Асоціації пролетарських письменників СРСР, представники України та Білорусі. Зліва-направо, сидять: Микола Хвильовий, Сергій Пилипенко, Цішка Гартний, Адам Бабарека. Стоять: Григорій Епік, Міхась Чарот, Анатоль Вольний, Микола Христовий. Москва

Всі страчені до 1937, Хвильовий - покінчив життя самогубством.

День української писемності та мови.

#poetry

Війна впритул. Сонце вмирає.
Вмирають боги знов і знов.
І там, де слово забувають,
Постане знову Сандармох.

Як холодно у братських похованнях...
І як спекотно на вістрях атак.
Та там, де мінить гонор покаяння,
Постане знов гулаг.*

*ПРОКЛЯТІ РОКИ

Якась смутна і невесела осінь
зійшла, мов помаранча золота,
над Києвом, і олив’яні оси
дзижчали і співали з-за моста,
де вітер заплітав березам коси
і цілував в розтулені вуста
(о спогади терпкі і непотрібні
про ті роки жорстокі і безхлібні).

О златоглавий мій! Не раз голота
татарська пила твою чисту кров,
не раз знущалася з втоєї плоті,
та духу твого варвар не зборов.
Невже ж навік зчорніла позолота
тепер ніким не пещених церков,
що викохані мудрістю варяга,
і висушила горло вовча спрага?

Та чи ж не кращими були ті дні
без дров, і без електирики, й без хліба,
коли ввижались марева ясні,
аніж тепер, коли душа в нас ніби
тріпоче й б’ється на безводнім дні!
Так піймана гачком нехитрим риба
на мотузку, протягнутім між жабр,
танцює те, що зветься danse macabre.*

Юрій Клен (Освальд-Бургардт), 1937

Спогади сотника артилерії Григорія Рогозного про останній бій Білинського з яничарами Котовського в ході Другого Зимового Походу. Так пішов творець морської піхоти УНР:

"Настало пекло. Це вже не був бій маневрової війни. Це була різня. Пощади не було. Повстанці, опинившись у цьому колі смерті, билися по-геройськи… Поранений лейтенант Білінський, колишній міністр морських справ України, з воза розстрілявши з браунінга кількох червоноармійців, останню кулю пускає собі."

Коли над вільхами засвітиться Вечірній місяць — і на бе‌резі Запахне водяною м'ятою, І стане тихо на млині; Коли замовкне в місті музика, І над вершинами дубовими Шугне дрімлюга, блискавицею Ламаючи свавільний лет, — Тоді з долин, зарослих тернами, Із лісових…

Коли над вільхами засвітиться
Вечірній місяць — і на бе‌резі
Запахне водяною м'ятою,
І стане тихо на млині;

Коли замовкне в місті музика,
І над вершинами дубовими
Шугне дрімлюга, блискавицею
Ламаючи свавільний лет, —

Тоді з долин, зарослих тернами,
Із лісових яруг, де урвища
Спредвіку тяжко захаращені
Уламками камінних брил,

Виходять звірі, дивні постаттю,
Нахмурені і настовбурчені,
І походою величавою
До берега поволі йдуть,

І там на скелях розлягаються,
І, перед себе лапи витягши,
Кладуть на них гривасті голови
І чола, повні темних дум.

І цілу ніч лежать, зітхаючи,
На дальнє місто видивляючись,
І на хребтах їм, проти місяця,
Вилискує зловісно шерсть.

Володимир Свідзінський

І так буде лонгрід, мені в телеграмі почали закидувати що я своєю агітацією за Гетьмана Скоропадського не шаную Героїв сучасної війни Я не думав що доведеться розжовувати це питання, але так як це не одна людина пише, а одна з них на мою думку мала бути…