Бачив зранку відео з Саратова, нагадав цікаві факти про це місто:

Це спочатку було ординське місто, про шо нагадує назва "Сари тау" – жовта гора.

Там в околицях є половецькі кургани, в одному з них був знайдений музичний інструмент 14 століття кобуз.

В кінці 16 століття Саратов палили башкири з каракалпаками.

В твіторі було питання – в кого прізвище було русифіковане. Моя українська родина – це все були селяни з східного Поділля. Того хоч прізвища і не русифіковані, без імперії не обійшлось.

Коротко про прізвища на прикладі моєї родини.

Шляхті треба мати стабільне прізвище, шоб доводити права і свободи, шо дістались предкам, і перейшли у спадок.

Селяни таких прав не мали, і їм треба було просто відрізняти одну родину від другої. Того прізвища не були дуже стабільні.

Наприклад, є голова сім'ї – старий Ткач. Його сини – Ткаченки. Потім вони самі стануть Ткачами, якшо продовжать професію. Або будуть мати своє прізвисько. Мій предок Ткаченко в якийсь момент від чогось зарікся і став зватись Зарічливий.

Так було до приходу Російської імперії. В 1793 році Другий поділ Польщі, росіяни анексували Поділля. В 1795 році провели ревізію – перепис населення. Імперія розбудовувала бюрократію і хотіла мати точні відомості в паперах. Цілком як і інші імперії того часу.

Наступних 30 років все ше продовжувалась традиція, коли шляхта має постійні прізвища, а в селян прізвища час від часу мінялись. Але десь з 1830х в усіх вертаються саме ті прізвища, які були в ревізії 1795 року. Стабільне прізвище = краща точність в документах.

Відповідно, в моїх дідів і бабів прізвища на початку 20 століття були ті самі, які мали їхні прямі предки в 1795 році. Бо так було зручно бюрократії.

В інших частинах України процес був точно такий самий. Відрізняється тільки час, коли прізвища закріпили.

В ранньомодерній Україні тюркське слово "байрам" знали в формі "баєран", "байран". Якшо я правильно пам'ятаю, то і татарське прізвище Барановичі – від імені Байрам.

Несподіваний мовний факт: в литовській мові цибуля називається словом тюркського походження svogūnas (порівняйте з кримськотатарським soğan). Це в той час, коли в каракалпацькій мові ми маєм перську назву piyaz.

Дуже гарна мечеть, на старих фотографіях вона була ше в набагато кращому стані. Вона десь +- ровесниця поета Саїф-і Сараї, про якого я недавно писав, і рукопису Codex Cumanicus, про який я часто згадую – в мене на ютубі є лекція про музичні терміни звідти, може хтось ше не дивився.

п.с. поясненням назви Джолман мені здається трохи мимо.

Кримську музику до початку 20 століття тяжко досліджувати, бо майже не збереглось джерел того часу. Приходиться звертатись в тому числі до турецьких джерел, які зберегли частину робіт кримських композиторів серед класичної османської музики. Так ми знаємо…

Цікаві факти про місто Орськ в Росії, де зараз повінню прорвало греблю:
1. В Орській фортеці півтора роки відбував ув'язнення Тарас Шевченко, з забороною писати і малювати. Заборону вдавалось часом порушувати.
2. Фортецю росіяни побудували на землях казахів, для дальшої експансії в Центральну Азію.
3. Назва походить від річки Ор, шо перекладається з казаської як Рів. На півночі Криму теж було місто з назвою Ор – по-українськи воно називалось Перекоп.