Забув порадити вам випуск дружнього подкасту Пороблено. Крім історії про місцевий досвід декомунізації є ше й трохи неймовірна історія про те, як коло Вінниці найшли надмогильний камінь турецьких полонених вояків з 19 століття.

П.с. ви певно бачите, шо цей блог не такий активний. Він і не буде активний якийсь час – автор мобілізувався і зараз вчиться, готується до служби.

Приїхав в Одесу, зайшов в кафе вечеряти. Кафе арабське, відвідувачі тільки чоловіки, крім мене всі по-арабськи говорять і курять кальян.

Працівниця слухає стару російську попсу. В відвідувачів звучить азан.

Дуже гарна новина, вітаю Олексія і музей. Дуже хочу тепер цього каталога собі.

Бачив зранку відео з Саратова, нагадав цікаві факти про це місто:

Це спочатку було ординське місто, про шо нагадує назва "Сари тау" – жовта гора.

Там в околицях є половецькі кургани, в одному з них був знайдений музичний інструмент 14 століття кобуз.

В кінці 16 століття Саратов палили башкири з каракалпаками.

В твіторі було питання – в кого прізвище було русифіковане. Моя українська родина – це все були селяни з східного Поділля. Того хоч прізвища і не русифіковані, без імперії не обійшлось.

Коротко про прізвища на прикладі моєї родини.

Шляхті треба мати стабільне прізвище, шоб доводити права і свободи, шо дістались предкам, і перейшли у спадок.

Селяни таких прав не мали, і їм треба було просто відрізняти одну родину від другої. Того прізвища не були дуже стабільні.

Наприклад, є голова сім'ї – старий Ткач. Його сини – Ткаченки. Потім вони самі стануть Ткачами, якшо продовжать професію. Або будуть мати своє прізвисько. Мій предок Ткаченко в якийсь момент від чогось зарікся і став зватись Зарічливий.

Так було до приходу Російської імперії. В 1793 році Другий поділ Польщі, росіяни анексували Поділля. В 1795 році провели ревізію – перепис населення. Імперія розбудовувала бюрократію і хотіла мати точні відомості в паперах. Цілком як і інші імперії того часу.

Наступних 30 років все ше продовжувалась традиція, коли шляхта має постійні прізвища, а в селян прізвища час від часу мінялись. Але десь з 1830х в усіх вертаються саме ті прізвища, які були в ревізії 1795 року. Стабільне прізвище = краща точність в документах.

Відповідно, в моїх дідів і бабів прізвища на початку 20 століття були ті самі, які мали їхні прямі предки в 1795 році. Бо так було зручно бюрократії.

В інших частинах України процес був точно такий самий. Відрізняється тільки час, коли прізвища закріпили.

В ранньомодерній Україні тюркське слово "байрам" знали в формі "баєран", "байран". Якшо я правильно пам'ятаю, то і татарське прізвище Барановичі – від імені Байрам.

Несподіваний мовний факт: в литовській мові цибуля називається словом тюркського походження svogūnas (порівняйте з кримськотатарським soğan). Це в той час, коли в каракалпацькій мові ми маєм перську назву piyaz.