Є одна з обітниць подарована Богом для нас,
А для мене ще й скарб, що з роками ціни не втрачає:
«Не покину..., вблагаю Отця, Він Втішителя дасть,
Він навчить вас всьому і усе, що Я вчив, нагадає».

Дивний нарис буття: ще ні міст, ані сіл, ні ланів,
Ані грудки землі, іще контури суші розмиті,
Ми ще поза початком, а Він уже нас полюбив.
Ще до створення світу побачив з нас кожного в світі.

Первозданних небес не черкнув іще перший болід,
Ще в зачатку планета: прекрасна, безгрішна, невинна,
Він ім'я моє знав, Він вже чув те скорботне: «Болить!»
І призначив зійти на вівтар Свого власного Сина.

Обійду, не зриваючи, довгі листки лепехи, —
Хай потішиться зілля до осені вітром долинним,
Мені Трійця — є Той, Хто за мене сплативши борги,
Всиновив і сказав: «Я ніколи тебе не покину».

В час душевної смути, в запеклім, нерівнім бою,
В лікарняній палаті, де відчай сочиться крізь стіни,
У щоденних турботах, в самотності, руку мою
Він тримає та знову нагадує: «Я не покину».

А коли у незнану дорогу покличе сурма,
Упізнаю Того, Хто дав людству молитву: «Авіну...»
«Авва» — значить Отець. З Ним не страшно. І смерті — нема,
Є лише перехід та слова: «Я тебе не покину».

Домініка Дем

https://bogpoet.com.ua/autor/dem-dominika/e-odna-z-obitnycz.html

bogpoet.com.ua

Є одна з обітниць подарована Богом

«Усе на світі створене з любові»

Усе на світі створене з любові:
І травина, квітка, колосок,
І метелик, бабочка, мураха,
Й солов'їний ніжний голосок.

Червонястий мак, синій дзвіночок,
Що росте на грядці у рядочок,
І верба розлога, і тополя
Появилися з Небесної Любові.

Усмішка дитини, погляд мами —
Це любов, що зрощена віками.
Море світла, сяєво сердечне —
То любов безмежна, безконечна...

І тому усе живе — навічно,
Бо ясніє там Любов одвічна...

Марія Дем'янюк

https://bogpoet.com.ua/autor/demyanyuk-mariya/use-na-svit.html

bogpoet.com.ua

Усе на світі створене з любові

Від серця людини до Бога півкроку,
Півпомаху крил у польоті високім,
Рішучого, сильного, а чи недужого,
Та не байдужого.

Від болю людського до неба – півслова
Тремтливого, тихого чи гомінкого,
Благального, гнівного, слізного, впертого,
Та ж бо відвертого.

Півслова, півкроку, але не піввіри,
І, хоч спотикаючись, та не в півсили
Дорогу пройти в півсльози довжиною,
Щоб прірву здолати між Богом й собою,

Півкроком надії та вірності битвою –
Серця молитвою.

Ольга Міцевська

https://is.gd/rnJ7yi

bogpoet.com.ua

Від серця людини до Бога півкроку

Схиляюсь, Господи, до Тебе,
Я йду до Твого вівтаря,
До зір незайманого неба,
Де світиш Ти — моя Зоря.

Іду… Надламана й розбита,
Не подолати біг життя,
Життя, що ще не пережито,
Неперековані літа.

Нехай в Тобі потішу душу!
Нехай забудеться біда!
Тобі, мій Боже, не байдуже —
Про біль мій, Господи, згадай…

Візьми мене, прошу, на крила
Й до Себе тихо пригорни,
І в серце стомлене, безсиле,
Надію на життя вдихни!

Олеся Білоус

https://bogpoet.com.ua/autor/bilous-olesya/shylyayus-gospody-do-tebe/

bogpoet.com.ua

Схиляюсь, Господи, до Тебе

Бути небесним чудом

Бути промінчиком сонця навіть у темряві сивій
Радість нести усюди, де б не лягав твій шлях.
В темних життя віконцях світла вмикати диво.
Бути небесним чудом, яке впізнають здаля.

Не опускати крила, навіть як стріне ворог
Хвилями буревію та крижаним дощем.
В Бозі джерела сили — тільки дивитись вгору
І опирати надію лиш на Його плече.

Скрізь по собі залишати усмішок слід чудовий.
Благословенням бути кожному в цім житті.
Змучених утішати та підіймати Словом,
Щоб впізнавали люди завжди в нас лист Христів!

Ju Lia

https://bogpoet.com.ua/autor/ju-lia/butinebesnim-chudom.html

bogpoet.com.ua

Бути небесним чудом

Коли благословляється на день,
Й троянда сходу пишно рожевіє,
Даруй мені довір’я і надії, —
Коли благословляється на день…

Коли спадає вранішня роса,
В зеніті сонце, безліч барв і звуків,
Тримай же, Господи, мене за руку, —
Коли спадає вранішня роса…

Як надвечір’я завітає в сад,
І образ ясний в темряві потоне,
Дозволь Твого торкнутися хітону, —
Як надвечір’я завітає в сад…

Коли засяють міріади зір,
Та ніч небавом гострий серп свій вийме,
Візьми мене у Батьківські обійми, —
Коли засяють міріади зір…

Домініка Дем

https://bogpoet.com.ua/autor/dem-dominika/koly-blagoslovlyaetsya.html

bogpoet.com.ua

Коли благословляється на день

Благословляю

(І Петра 3:9)

Благословляю новий день,
Благословляю ближніх,
Мелодії святих пісень
І материнську ніжність

Благословляю доброту,
Благословляю щирість,
Одвічну в небесах мету
І лебедину вірність.

Благословляю Божий дім,
Благословлю й зібрання,
Весняні квіти запашні,
Сріблясті роси ранні.

Благословляю вечори,
Благословляю друзів
І спілкування до зорі
В солодкім дружнім крузі.

Благословляю небеса,
Ісусове терпіння
І тінь Голгофського хреста
В Спасителя промінні.

Благословлю душі вівтар,
Та проповідь натхненну,
Благословляючі уста,
І армію спасенних!

Благословляю всіх дітей
І християнську молодь —
Хай благодать на них зійде
І ощасливить долю!

Любов, любов благословлю,
Утіху у тривогах,
Але стократ благословлю
Небесну Трійцю — Бога!

Петро Боско

https://bogpoet.com.ua/autor/bosko-petro/blagoslovlyayu.html

bogpoet.com.ua

Благословляю

Всі потоки до моря пливуть
Екклезіяст 1:7

Всі ріки течуть до моря,
Всі квіти ростуть до сонця.
І місяць пливе між зорі,
Промінчик — в моє віконце.

Спішать до гнізда лелеки —
З чужої землі — до себе.
У гавань — моряк здалека...
Душа ж моя прагне —
неба!

Душа — до Творця в обійми,
З далеких доріг — додому.
Її, мандрівницю, прийме
Той край, де немає втоми.

Всі діти біжать до мами,
Дощі всі ідуть на квіти...
А серцю в життєвій драмі
Намарно не дай згоріти.

Бо ріки несуть вологу,
І щастя — лелечі крила.
Людина ж живе — для Бога,
Без неба вона безсила.

Без неба вона — без мрії,
Мов човен пливе без весел.
Як сонце в мороз — не гріє,
Як вічні сніги без весен.

Всі ріки течуть до моря,
Всі мрії, Господь, — до Тебе.
В дорозі тривог і горя
Душі так потрібне небо.

Юрій Вавринюк

https://bogpoet.com.ua/autor/vavrynyuk-yurij/vsi-riki-techut-do-morya.html

bogpoet.com.ua

Всі ріки течуть до моря

Ранок

І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І був вечір, і був ранок, день перший. (Буття 1:5)
І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули... (Марка 16:2)

Над Всесвітом стояла ніч.
Густа, тиха, спокійна.
Бо не було нічого,
що могло б порушити її одвічне мовчання.
Та й Всесвіту, власне, не було.
Була лише безодня.
І Дух Того,
Хто не має ані початку, ані кінця,
ширяв над нею.
І одного разу Він промовив Слово.
Перше слово серед ночі.
І ніч, зіщулившись,
відійшла далеко в глибини Космосу.

Творець із гордістю та задоволенням
дивився на плід Своїх рук.
І назвав це небом та землею.
І ночі вже не було.
Був ранок — день перший...

А потім ще були ранки.
Вони народжували нове та прекрасне.
Вони насамкінець народили
останній шедевр Творця —
того, кого Єгова поставив господарем
на Своїй землі.

І знову був на цій землі вечір,
коли Людина посягнула на власність Творця.
І знову настала ніч.
Ще більш густа та темна.
Вона міцно взяла в обійми Людину
і повела геть з Едему...
І більше не було ранків...

Ніч єхидно сміялася в лице обманутому, розгубленому Адамові.

...А потім знову було Слово.
Воно стало плоттю.
Воно жило серед жахної ночі.
Ніч душила Його та ненавиділа.
Вона ховала Його тонкі промінці від Людини,
душила надію, яка спалахувала там,
де ці промінці падали.
Десь далеко над небокраєм сірів ранок.
Погляди усіх живих були повернуті
до ледь жевріючої лінії горизонту.

Але несподівано чорним круком упав вечір.
Криваве тло неба
затулював грубо обтесаний хрест.
На ньому тремтливо згасав
останній промінь Надії.

І коли хижа тінь переможно накрила Череповище,
Той, Хто не міг в ту мить
з висоти Своєї величі дивитися на землю,
покликав Свого Посланця
з найважливіших доручень.
— Іди туди, в ніч,
до гробниці в єрусалимському саду,
до тих, хто зараз плаче,
і скажи Моє Слово.

Біля гробниці був відчай,
страх та розгубленість.
Здивовані обличчя,
які не могли зрозуміти того, що відбувається.
Страшний землетрус
навпіл розірвав чорну скелю з хрестами.
Тріщина обійшла всю планету
і загубилася десь у глибині гробниці
Йосипа Ариматейського.

...Земля здригнулася
і повільно обернулася назустріч Сонцю.
Над Череповищем рум’янилася вранішня зоря.
Перші промінці
ковзнули по голій маківці кривавого пагорба
і несміло заглянули у порожню гробницю.

Ночі більше не було.
Був ранок — день перший...

Перший день тижня.
Перший день нової ери.
Юрій Вавринюк

https://bogpoet.com.ua/autor/vavrynyuk-yurij/ranok.html

bogpoet.com.ua

Ранок

Блага вістка
(На Благовіщення)
Той, хто в мудрості рівних не має,
В притчах мовив — для тих хто жадав,
Добра звістка з далекого краю,
Це на спрагнену душу вода.

Вона також підкріплює кості,
І здоров’я душевне міцнить,
Добра звістка — це бажана гостя,
Дасть надію і мрію здійснить.

Наші долі по різному склались,
Ти обласканий нею живеш,
Мені рідше вона посміхалась,
Але добрі я звістки, мав теж.

Ось почув я, і легко зітхаю,
Що мене обминула біда,
На прибуток ти звістку чекаєш,
Але смуток тебе роз’їда.

Добрі звістки, завжди для нас свято,
Звісна річ — у них різна вага,
За життя, ми їх чули багато,
Але є в нас ще звістка — блага.

Незрівнянна вона, особлива,
Бо радіє їй кожна душа,
Не від когось з людей, але дивом,
У цей день вона з неба зійшла.

Ще коли не був створений всесвіт,
Було в планах у Бога зійти —
Сину Божому, щоби від смерті,
Грішне людство собою спасти.

І спасіння людського початок,
Благодатним цим днем настає,
Діва має від Духа зачати,
Її сином Син Божий стає.

— Бог з тобою, радій — так Марії
Ангел з неба, Господній звіщав, —
Народити ти маєш Месію, —
І до неї, ще так промовляв:

— Даси ймення Ісус, і Великий
Син Господній, одягне вінця,
І Його царюванню повіки,
На землі вже, не буде кінця.

Та призначений був Він на жертву,
За гріхи наші скласти життя,
Його шлях мав привести до смерті,
До ганебного навіть хреста.

Хіба можна благою назвати –
Скажеш ти — таку звістку з небес,
Але міг би ти рацію мати,
Якби в Славі Ісус не воскрес.

Бо таке було Боже воління,
Врятувати нас, грішних людей,
І наш шлях відтепер до спасіння,
Через жертву Ісуса іде.

Як людина в Адамі згрішила,
Смерть і гріх у цей світ принесла,
Блага звістка цю долю змінила,
Це прокляття з людини зняла.

Якщо всі добрі звістки зібрати,
Що отримали ми за життя,
То вони, усі разом не варті,
Оцієї, що з неба зійшла.

Але ти у гріхах і спокусах,
Гинеш — значення їй не надав,
Не впустив в своє серце Ісуса,
І мені тебе дуже шкода.

Знову день цей прийшов, і лунає,
Чуєш, друже, над світом вона,
І нас Божа любов обіймає,
І в душі розквітає весна.

Віктор Рибаков

https://bogpoet.com.ua/tema/inshi-hrystyanski-svyata/blagovishhennya/blaga-vistka.html

bogpoet.com.ua

Блага вістка («Той, хто в мудрості рівних не має»)