♻️Трохи про податки і судове рішення в цивільній справі 1) Окрема думка суддів КЦС ВС від 25.01.2023 у справі № 191/1052/18 ?Цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення. ?Відповідно…

??Сьогодні на Форумі з аграрного права трохи поговорили про спори в сфері оренди землі.

♻️Чи можна змусити жити за принципами❓

Постанова КЦС від 14.05.2024 року в справі № 357/13500/18

✅Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

❇️Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

?Добра совість – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див. постанову Верховного Суду у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 [(провадження № 61\-22315сво18),](https://reyestr.court.gov.ua/Review/81263995) постанову Верховного Суду у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

?З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див. постанову Верховного Суду у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 [(провадження № 61\-11609сво23),](https://reyestr.court.gov.ua/Review/115750121) постанову Верховного Суду у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

?В Дигестах, наприклад, вказувалося, що juris praecepta sunt haec: honeste vivĕre, altĕrum non laedĕre, suum cuīque tribuĕre (норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах).

?Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності.

♻️Трохи про публічний обов'язок територіальної громади подати заяву про визнання спадщини відумерлою та спір про право

Окрема думка суддів КЦС від 02.05.2024 в справі № 367/2904/22

?У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою (абзац 1 частини першої статті 1277 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

? Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України).

?Функціональним призначенням права процесуального є «обслуговування» права матеріального. Не виключається, що в кодексі приватного права (зокрема, ЦК України чи СК України) міститимуться норми процесуального права, проте це зумовлено відповідними приватно-правовими наслідками (наприклад, стаття 660 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 619/1908/23 (провадження № 61-8428св23)).

?Обміркувавши викладене, з урахуванням принципу розумності, необхідно зауважити, що:

❗️законодавець не кваліфікує набуття територіальною громадою права власності на відумерлу спадщину як спадкування, а територіальну громаду, в цьому випадку, як спадкоємця;

‼️спадкоємці мають право на спадкування, натомість територіальній громаді належить публічний обовязок**. Тобто, територіальна громада має виконати публічний обовязок, а не здійснити цивільне право чи інтерес, які в неї відсутні**;

?публічний обов`язок територіальної громади виникає за наявності сукупності юридичних фактів (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття; сплив одного року з часу відкриття спадщини);

❇️з моменту відкриття спадщини територіальна громада (відповідний орган місцевого самоврядування) не має та навіть не може мати жодного інтересу щодо спадщини, який міг би зумовити спір про право. «Активування» публічного обов`язку територіальної громади відбувається за сукупності юридичних фактів і також не свідчить про наявність спору про право;

✳️з позиції людини розумної досить складно пояснити, який саме спір про право може існувати між особою, яка звернулася із заявою про встановлення факту проживання однією сімєю, для того щоб спадкувати згідно з четвертою чергою спадкоємців за законом, та територіальною громадою, до спливу одного року з часу відкриття спадщини. Тобто, між особою яка має право на спадкування, та субєктом, який може лише набути публічний обов`язок;

?спір про право, зокрема, може існувати між особами які можуть набути право на спадкування. Тобто у разі коли відбувається «зіткнення» приватно-правових категорій. Натомість, коли право на спадкування «стикається» або може «стикнутися» із публічним обов`язком територіальної громади, то очевидно, що ні про який спір про право йтися не може, оскільки в територіальної громади немає права.

**⚖️****️ 13 травня 2024 року Другий сенат Конституційного Суду України на пленарному засіданні ухвалив Рішення щодо неконституційності окремих приписів Закону України «Про судовий збір» (справа про обов’язковість судового рішення).

**?****У Рішенні, зокрема, вказано, що:

**?**** розгляд апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду за наслідками розгляду скарги, поданої відповідно до статті 447 ЦПК України, пов’язаний із потребою сплати особою судового збору, Конституційний Суд України констатує, що має місце необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов’язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Наведене свідчить про те, що держава не створила належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою (стягувачем у виконавчому провадженні) її права на доступ до суду, що є порушенням конституційних засад судочинства та принципів цивільного процесуального права;

*?***особа, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, намагається насамперед усунути наслідки порушення її прав, спричинені невиконанням судового рішення, Конституційний Суд України зазначає, що законодавець не діяв відповідно до принципів справедливості, розумності, пропорційності, забезпечення балансу між інтересами держави в стягненні судового збору та інтересами особи щодо доступу до суду та виконання судового рішення, а також не забезпечив доконечної мети чинення правосуддя – захисту прав і свобод;

**?****частина друга статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору під час подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України.

♻️Трохи про встановлення юридичного факту проживання на території України

Постанова ОП КЦС ВС від 25.03.2024 у справі № 161/9609/22

?Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

?Законодавець визначив на рівні процесуального закону особливості, пов`язані із розглядом справ окремого провадження. Такі особливості проявляються в тому, що під час розгляду справ не застосовуються положення щодо змагальності (стаття 12 ЦПК України) та меж судового розгляду (статті 13 ЦПК України). Законодавець в справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Тільки в окремих випадках законодавець встановив необхідність подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини (наприклад, у частині другій статті 318 ЦПК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року в справі № 569/4466/23 (провадження № 61?6986св23).

?Якщо метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про громадянство України», предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року.

?У разі коли метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

?Встановлення юридичного факту проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року не має юридичного значення у такому випадку.

?Сама собою наявність у особи громадянства іншої держави не є підставою для відмови в задоволенні заяви про встановлення факту проживання такої особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року.

❇️Лише неподання до суду доказів зобовязання припинити іноземне громадянство (підданство) особою, яка звертається із заявою про встановлення юридичного факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, не є підставою для відмови у задоволенні заяви про встановлення факту, оскільки таке зобовязання подається особою при зверненні до уповноваженого органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (стаття 8 Закону). Суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення.

♻️Трохи про «екологічну» моральну шкоду

Постанова ОП КЦС ВС від 22.04.2024 у справі № 279/1834/22

?Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (частина перша статті 50 Конституції України).

?Немає сумніву, що промислове забруднення може негативно вплинути на здоровя суспільства в цілому і погіршувати якість життя особи, проте часто неможливо визначити у кількісному вираженні його вплив у кожному окремому випадку. Що стосується, наприклад, погіршення здоровя, то важко вирізнити вплив екологічних ризиків від впливу інших відповідних факторів, таких як вік, професія або особистий спосіб життя. «Якість життя», в свою чергу, є суб`єктивною характеристикою, яка тяжко піддається точному визначенню (див. DUBETSKA AND OTHERS v. UKRAINE, № 30499/03, § 106, ЄСПЛ, 10 лютого 2011 року).

?Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.

❇️Обміркувавши викладене та підстави передання справи на розгляд Об`єднаної палати з урахуванням принципу розумності, касаційний суд зауважує, що:

1️⃣за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

2️⃣зобовязання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного звязку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

3️⃣у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

4️⃣завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобовязання з її відшкодування. Покладення обовязку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;

5️⃣гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;

6️⃣по своїй суті зобовязання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобовязанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

♻️Як обов'язковий спадкоємець може прийняти спадщину та чи спадкується право на обов`язкову частку в спадщині⁉️ Ухвала КЦС ВС від 13.03.2024 у справі № 346/2744/21 ❓Ключовими питаннями, які постали перед судами є такі: як може відбуватися прийняття спадщини…

♻️Чи може Міністерства внутрішніх справ України регулювати цивільні відносини❓

Постанова КЦС ВС від 06.03.2024 у справі № 757/5846/23-ц

⛔️26. Для відхилення аргументу позивача про те, що останній міг би використовувати як укриття (за «правилом двох стін») приміщення коридору біля ліфтової шахти будинку, суд апеляційної інстанції вказав на Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 9 липня 2018 року № 579 (далі - Вимоги).

?З цього приводу Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважує, що ієрархія актів цивільного законодавства заснована насамперед на їхній юридичній силі. Вказане стосується, по-перше, співвідношення законів і підзаконних актів, а, по-друге, співвідношення Конституції та законів (як кодексів, так й інших (поточних)). У статті 4 ЦК України встановлений перелік нормативно-правових актів, які можуть регулювати цивільні відносини. Можливість видання підзаконних актів цивільного законодавства для органів державної влади суттєво обмежена (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21).

✂️27.Апеляційний суд безпідставно відхилив аргумент позивача з посиланням на Вимоги.

❗️По-перше, на рівні Конституції України та закону не передбачена можливість Міністерства внутрішніх справ України регулювати цивільні відносини.

‼️По-друге, позивач не стверджував, що частина загального коридору на 8 поверсі будинку, де відповідачка влаштувала комору, є захисною спорудою цивільного захисту. Для вирішення цього спору про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні приміщенням загального користування у багатоквартирному будинку не має значення, з якою метою позивач хотів би використовувати таке приміщення, яке є у спільній сумісній власності співвласників будинку.