Сьогодні чергова страшна дата. Людині важко осягнути весь жах, який ховається за цими цифрами.
Окупація, відчай, смерть близьких і рідних, стерті на попіл міста....
Кожен день у війні - це втрата. Хтось втратив дитину, хтось батька, хтось домівку.
Війна - це біль, кров, жах. Ніхто при тямі не хоче воювати, але нас не запитали.
За ці роки я познайомилася з різними людьми і долі у них теж різні.

Одна жіночка досі носить з собою ключі від хати, якої вже немає. Це для неї єдине нагадування про колишнє щасливе життя. Шкодує за фото, бо почали стератися з пам'яті рідні обличчя. Сумно. Співчуваю.

Знаю малечу, яка плете браслети на продаж, всі гроші на ЗСУ. Маленька дівчинка з величезним серцем. Дякую батькам!

Знаю дружину військового, вона стукала у всі двері, щоб закрити потребу підрозділу, а потім попросила навчити і пояснити як волонтерити. Вибила з мерії тепляк. Молодчинка! Пишаюся.

Знаю одного пана. Розпродав бізнес, розпродав нерухомість, автівки. Закрив купу потреб на фронт. Анонімно. Просто так було треба.

Знаю родину розчарованих у владі. Вони збирали і купували в Польщі екіпірування, рації, генератори, спальника, все те, що треба було в перші дні. Завозили фурами, але мерія крала. Тепер вони допомагають точково, лише своїм. Розумію.

Знаю бабусю. Вона щодня набирає своїх з Маріуполя, раптом там відгукнутся. Поки тиша. Але бабуся в'яже шкарпетки на фронт і продовжує телефонувати. Гірко.

Знаю дівчину з Києва, відкрила кав'ярню, пустила зі скринькою для зборів. Готує чудову каву, а ще "витягає" хлопців з ПТСР. Вгамовує поранені душі.

Знаю батюшку. Збирає гроші, купує і завозить автівки для хлопців. Розмовляє різкими фразами. Мріє побудувати церкву. Потім.

Знаю зграйку бабусь-пенсіонерок. Вони гуртуються, йдуть в аптеку і там купують ліки на фронт. Власник аптеки завжди робить знижку. Розуміння.

Знаю панянку з Донеччини, говорить російською, робить окопні свічки. А ще дружить з паном з Закарпаття, він їй висилає віск і просив провести майстер-клас для діток. Єднаймося.

Знаю вчительку з Одеси. Нервує, бо дітлахи погано засвоюють через постійні повітряні. Зарплати не прокурорські, але щомісяця повідомлення: "Я кинула, спрямуй куди потрібніше." Підтримка.

Знаю дівчину з Ірпіня. Пережили страшне. Зараз встановили годівнички для бродячих тварин, вода обов'язково. Людина.

Знаю багатьох військових. Молодих хлопців і вже дідусів. Вони дуже різні. Сміются, мовчать, захищають, плачуть, втрачають, моляться і б'ються... б'ються за нас всіх. Вони ненавидять війну, але нас не спитали. Дякую за захист. Дякую, що стоїте.
Честь.

Одеса, прильоти. Масові ураження касетами, тіла прямо на вулицях

Робота в Києві для ВЕТЕРАНІВ☝️

Коли мій син підросте і запитає, хто той Бог, у якого вірю,
розповім про Степанівну, яка спакувала в пакет АТБ закрутки.
«З’їсте, хлопчики, а склячам від банки шм@туйте обличчя zвірів», —
казала вона, повна віри в чужих синів, і тицяла залишки грошей у жмутку.

Про Віктора, який будував вісім років дім, а коли влучила ракета і дім згорів,
він рішуче пішов у найближче сховище багатоповерхівки:
«Збирайте дітей, буду вивозити вас поміж розвалин дворів,
допоки у мене лишилася ціла автівка».

Про Артема, який усе, що заробив на заможне життя у своєму ІT,
надіслав Оксані, що замовляє броники, поки спить малюк,
з яким вона переховується по кілька разів на добу в укритті
і здригається на кожен гуркіт, на кожен звук.

Про Андрія, у якого четверо малолітніх дітей, яким ще рости й рости,
який відвіз їх в глухе село у Богом забуту хату.
«Не бійся, кохана, мишей, вітру і самоти,
фронт твій тут, мій фронт там — мусимо воювати».

Про Світлану, випускницю фізмату із позивним «Гроза»,
яка тягла на собі раненого Андрія три кілометри полем.
Про стареньку бабцю Марію, яка пекла хліб, вся в сльозах:
«Війна, діточки, то біда велика, а голод — велике горе».

Про кожного, хто стояв зі зброєю, кому не забракло духу,
про тих, хто із-за кордону любив Україну ділом.
Кожного, хто не допустив мародерства, хаосу і розрухи,
… хто душу поклав і тіло.

Коли син запитає, то хто ж з них усіх Бог могутній,
який рятує від болю, холоду, голоду і зневіри,
Я скажу йому: «Сину, запам’ятай на майбутнє:
Бог є у кожному, в кого ти віриш!»

@Мирослава Малик (Ільтьо). 2023

Наші дівчатка з Миколаєва працюють навіть ночером🫣
Подяка красуням за невтомну працю.
https://www.facebook.com/profile.php?id=100092200772452