в усіх моїх містах дощить в усіх моїх містах
і сплять в моїх містах жінки з вогнями на вустах
і сплять в моїх містах усі в обійми беручи
гірких неторканих удень та наснених вночі

і сплять в моїх містах коти у пазурах зірок
і сплять в моїх містах мости над ріками дірок
і спить сторожа на мостах і башти з кришталю
і тільки я одна не сплю бо я тебе люблю

Ірина Шувалова

#шувалова

А може автобус втомитися везти моє сумне тіло?
Встав на диби, не сміливо, хитаючись в такт мотиву
скрипучому з радіо, він відкриє всі задні
двері і, пристебнувши нормальних людей,
виплюне мене та поїде геть.

А що коли дзеркалу остогидне наслідувати мої дії,
воно захоче стати сміливим
і чесно сказати: «твоє обличчя кольору зливи
занадто бруднить мою  особистість».
Воно краще трісне, запітніє, замажиться,
аніж ще раз покаже розмазану кашицю
на яку я, кажуть, все більше схож.

А що як квартира зрадить також?
Її кухня заплакана заткне всі отвори раковин,
і ванна моя водоспадом вимовить слово «розплата».
Зал розвернеться задом, коли знов я з´явлюся убогий,
він розірве на частини дім
тільки б мої ноги
не торкалися маминої підлоги, і
взагалі я тут більш не з´являвся.

А що коли станеться, що людина всередені мене не справжня?
Може то ящик під плащиком 
з м‘ячиком замість скроні, обмотаний тряпкою, з зубами червоними,
іграшковими, з дитячої пачки жуйкових цигарок.
І очі з пляшок. І руки з бляшок
з ременя мого батька-лишенька. Що мені тоді залишиться?

Я маю цю звичку - кожен день готуватися до майбутнього,
і тому вирішив, що існуванню не бути
А автобус все їде рівно. Втомлюйся вже та й забудемо.

@levizkins

#левіза #поезія

Емма сьогодні фарбує волосся в синій
Емма ледь посміхається чужій дитині.
⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀
Емма не міняє зачісок
бо боїться
стати занадто дорослою.
⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀
Всі наші фотокартки розмиті
Крім однієї
Біля будинку з рудої цегли.
⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀
Ці спогади спресовані як книга,
Вони заховані надто глибоко,
І лиш іноді у нічному поїзді
вони падають на тебе зі свистом.
як навушники з верхньої полиці.
⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀
Її улюблений вірш твій,
це отой, де "крутий перехід
від ямба до анапеста",
⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀
Про непотрібних котів,
яких всиновила смерть,
коли знайшла їх у
червоному кошику серед шмаття.
⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀
Емма купує презерватив у кіоску.
Емма сьогодні фарбує волосся в червоний.
Емма більше ніколи мені не подзвонить.

@olgaram

#рем

ми із тобою звʼязані.
власне, наш переплетений міцелій —
нитки спільного боледосвіду.
вдосвіта й до ночі ненависна робота
щодня та сама пластинка
годинник тіктак-тіктак, тікток-тіктока чи була б ти моєю сієстою? — у тебе нова рана? зробити репост?
забезпечу її розмноження (с)порами
хай усі долучаються до культу страждань.
а чи була б ти моєю опорою…?
ми із тобою звʼязані.
ми із тобою розбиті вази із
зівʼялими квітами почуттів
ми із тобою жахливо прекрасні
а чи була б ти моєю людиною-пластиром?

— якщо ти такий слабкий
чому досі стоїш на цих тоненьких ніжках?
я росту завдяки сльозодощу
купаюся в ньому
пʼю через трубочку піт
що крапає з меча
яким я згаряча рубаю своє минуле.

мовчки знімаєш сорочку спідничку…
літає одежа
нічого говорити та все ж
розвʼяжи мені язика, а не свій тугий корсет
що душить нас обох
поговоримо про дитинство, травми,
рамки картин та обмежень,
межі дозволеного, твої дурні соцмережі,
зрештою хоча б про твої клішовані вірші

знову цілуєш зопалу
— тихше, тихше…
у прогнозі для серця сьогодні опади…
хіба так важко говорити?
ми із тобою звʼязані
чи лише наші руки?

любила ті розписані скляні баночки,
ті кислі вишневі компотики,
що суперечить логиці новоствореного
аскета,
не знаючи, чи воно того вартує?
долюбитися часу лиш поспіхом до третьої,
ніч цю зорить,
ну хіба адекватна я?

катувати приємно.

дорожила землі відкритими клаптиками,
дослідженими босою по голкам ногою
мікрометрами,
а очі бачили — кроки по знайомій давно ойкумені.
крила зламаєш? ламай
чи Глоком у лоб? стріляй
хай наскрізь пробʼє всередині все
недотверде та перем’яке,
бо гірше ніж смерть, —
стати комусь полоненим.

коли сили з посмішкою пліткали
в канцелярії
піднебесній:
в танталових муках їй би померти,
інший з попелу мук
тих воскресне.
майстри слова закохуються
одне в одного по черзі строго за цими
підлими законами осені,
передають серце на блюдці
по колу,
немов один на всіх косяк.
твоїм термінальним цінностям
змиритися з цим довелося.
зрада собі. нащо і як?

плекала ті розбиті тарілочки
в двох обшарпаних просторах передмістя,
яким давно, яким істинно
звіра
знайоме напівживе і втомлене лице.
лежу в чужому ліжку,
поки ті крихкі вісники
занотують у памʼять мене
мовчазною,
незайманою та незаймистою,
у стрічці на згадку –
внутрішній та безболісний
«hard reset».
/ співав колись тобі так голосно вʼюрок.
для диких ігор в клітці золотій
ця пташка видалась без досвіду, доволі юна.
та подорослішав вʼюрок, але він все ще пташеня
у пащі долі, на іклах окривавлених,
в наточенім для вбивства клюві /…

Яна Фіщенко

#fishechkayana

Привіт! триває набір на поетичний конкурс Білий кролик тут умови конкурсу

В неї червона ниточка на зап’ясті,
блиск для губ на смак як сухе вино
і стільки дрібниць в кишенях, і всі на щастя.
Якщо вночі вікно залишити навстіж –
вересень прийде і всядеться в це вікно.
Якщо вночі залипати надовго з другом,
якщо писати пальцем ім’я на склі
і витирати, спадає якась напруга.
Ранок виходить добрий, і дуже круглий
відбиток чашки лишається на столі.
Якщо скінчились сливи – почнуться груші,
інший сезон нові принесе дива.
Якщо вікно залишити – вітер ворушить
мокре волосся, і небо кольору мушель,
і ніби приплив в дворі шелестить трава.

Катерина Бабкіна

хаскі

у моєї самотності очі різного кольору:
одне блакитне, як в Непорочної Діви,
інше чорне, неначе Диявола.

моя самотність косоока до непристойності:
блакиттю видивляє світ довкола,
чорнотою пробурює середину.

люблю і пишаюся нею –
цим кудлатим величезним хаскі,
що часом гріє мене,
а часом гріється мною.

люди кажуть: закрий їй очі назавжди,
вона тобі непотрібна,
у нас очей – не злічити,
усі неймовірних відтінків.

а я цілую кожне з її очей на ніч,
щоб, коли засне,
з однаковою любов'ю штрикати їх голкою.

@snih_n_g

Балада про білого кита

що відчувати, якщо кит - це ти?
твоє серце, на яке полюють мисливці за головами
твоє сонце , яке падає щодня у прірву,
мости,
зліплені з крижаного холоду
які ніхто ніколи не перейде ні до тебе ні від
ти кит —
маєш тримати світ на собі
розправивши плечі, чи знітившись
вдивляючись розширеними зіницями
у темряву
первородного небуття;
видихаючи тяжко,
ловити пісню моря шкірою, здригатися від її хвилюючих доторків
музика - лише сублімація сексу
і коли починалися звуки,
гойдалося море
ти пив, наповнювався, виплескував назовні стогін
і від стегон бога починався стовбур
ігдрассіль, проростаючи з твоєї спини
якщо зможеш спинити - спини
ріст молюсків назовні, коріння - всередині
хвилі хлюпають твоїми "ні"
відкорковують дозріле завтра
а ти перетворюєшся
на іхтіозавра
мімікрія глибинного до світлого соціо
хтось крокує до тебе
шляхами струн
тримаючи нове сонце,
як тримають у руках гарпун

@viknapoetry

*Друзі, знову хочемо погратися із форматом добірки, та протестувати нову систему.

Забігати наперед не будемо, але радимо закинути сюди свій віршик.
Так ви допоможете і собі, і нам*.