Написати вірш який тематично буде пов'язаний з водою, безпосередньо чи опосередковано. Дедлайн включно по 22 жовтня.

#білийкролик

💥 Фенікси 💥

Чуєш тепер, чорнокрилий надвітрений феніксе,
Пташе високого кроку між темних світил,
В префіксах світу я втратила чи не геть усе,
В змінні закінчення світу нехай несе.
Воля твоя моє серце веде щосил.

Воля моя твоє серце бере до рук,
Чорним тотемом вкладає попід ребро,
Зранених крил блакить я злікую твоїм пером.
Над головою кружляє замислений крук,
Знаю тепер, що це ти всі кордони крилом зборов.

Як я любила колись прокидатись в твоїх краях,
Бачити силует біля вікна за столом.
Згадую чорні зірки. Проте де сьогодні я,
Спогади ті – лише чорний сон про маяк
Що стереже вночі міжсвітовий розлом.

Скільки слів віддаси зоряній течії?
Скільки плестимеш снів, щоби пішли страхи?
Поруч блакить та пітьма, шляхи чумацькі пухкі.
В бібліотеці світів тисячі книг – твої,
Так допиши історію про зустрічі двох птахів.

Вересень 2024 р.

#збірка_Казки_Тисячі_Світів

півфіналісти:

Parachute
Карін
39
Раміна
Ватульов
Рейхард

Жінка, що танцює акварелями на папері
І вона починає свій танець:
Сієна палена з Тоскани,
Зелена земля із Верони,
Венеціанський червоний —
І ти у очах її тонеш.

І навіть папір вже благає:
будь ласка,
торкайся,
танцюй,
лети невагомо.
Англійська червона,
Берлінська лазур, шафран, кіновар
До зір і до хмар.

А замість стрічок у волосся вплітає меридіани
І пише хвилі туркусовим та вірідіаном.
Їй часто сняться ріки й океани,
І навіть уві сні від доторку її руки
розтанули льодовики.

І які у житті тої жінки бувають сюжети:
Магічна маджента!
Як торкається тіла її, наче пензлем, проміння світанку —
Лимонний кадмій і рожева неаполітанська.
Ескізи екстазу.
Уява малює: ви разом.

І якими словами таку запросити
На танець?
Титанічні зусилля, титановий білий,
Румʼянець.
Якими квітами встелити її ліжко?
Чи жасмин?
Паризька синь, ці руки і ця спина.
Якими пензлями писати їй вночі,
Якими фарбами її писати?
Одеський чорний, колір тиші?
Коли у келиху моєму дно?
І ми поєднані, ми змішані,
як фарби на палітрі.

А вона посміхається й мовить:
Лягай на моє полотно,
Я створю новий світ
Із твоєї любові.

@grasliv

Макові кола горять де-не-де коло колій,
Обрій спроквола їм вторить, рум'яна наносить.
Сон би призвати, та бджоли-думки непокоять.
Все їм не вдосталь, уперто розвідують простір:
Може, є досі питання, що квітнуть як флокси?

Так і здається, що треба усе і одразу,
Темпами скерцо ти скачеш по кочках-задачах.
Що як проводить життя не полотнищем пазлу?
А по кросвордах, де код — головне і найважче.
Що ж тоді лячно, як щось не встигаєш, не бачиш?

Відповідь зрониш не ту, і насправді "нервовим"
Замість "червоного" стане диплом бакалавра.
Та відгадати всі літери — це ще не слово.
Грають гранати відтінками-сенсами жваво.
Часто сильніше зізнань недомовки кривавлять.

Хвиля зелена не завжди приймає в обійми.
Як і на сцені, у пауз теж ролі яскраві.
Раптом становище і не таке безнадійне,
Хоч і видовищні кадри малює уява.
Спокій у точках зупину чорнила розбавить.

Макові кола погаснуть, їх інше замінить.
Під колискову, що потяг вистукує вміло,
Знову згадаєш — відносність усюди й постійно.
Рух та відсутність його часом є одним цілим,
Хай там і код на етапи дистанцію ділить.

P.S. Вірш на МТБ на тему "Код червоний" https://t.me/mttxtbattle

#мтб, #поезія

весняні люди пахнуть сексом і секондом.
особливо у ті миті, коли їх пронизують перетяги,
чи коли видаються газетярями на великах з XIX століття,
яких жене потреба якнайшвидше продати сенсацію.

люди березня з підвищеною вологістю:
шморгають носами,
часто плачуть і часто пітніють,
бо затепло або зазимно вдягаються,
бо не вміють визначати на око температуру.

полютневі люди літають з головами задертими,
наче їх окрім птахів і хмар ніщо не цікавить.
чи то зорі вишукують від ранку й до полудня,
чи й справді землі під ногами не відчувають.

люди втеплені всміхаються безпричинно,
несвідомими усмішками дитячими
або й божевільними,
яким хочеться вірити.
і лиш я себе питаю і того березня:
чом бідний – бо м дурний?
чом нещасливий – бо розумний?

@snih_n_g

наші пари

Тартар - Мовчання
Ablaze - Петро
Медовий пряник - Самурай з Уганди
Секвоя - Домовик
Спартанка - Донна
Суонсі - Йван
Казка - Джерсі
Ромул - Децибели муркоту

• ніби це все

пара 8, тур 3 ?

учасник 1

Дім, це слово? Люди? Чи подія?
Дім, це місце де журба? Чи де радію?
Де сміх дитячий близь вікна?
Чи де стрільба і люди гинуть?

Чи де батьки? І де рідня?
Чи де любов тебе зупинить?
І де ж той дім? Він скрізь, де Я!
Мій страх і біль, страждання мить.

Край, де люди пили й грабували,
Отрута забирала в них життя,
Вона їх заманила й катувала,
Змінила їх до забуття.

І маку цвіт варили люди
Туман їх долю обіймав
Дурман так міцно тиснув в груди,
Що людський дух у них відняв.

Це все моє, мій край такий,
Що страшно відійти з дороги,
Тут все порок, а світ глухий,
Такий як є, хоч і убогий.

⛵ Місто ⛵

Місто.
Такого ти не побачиш на звичних мапах.
В ньому все просто.
Стежини плетуть колиску.
Запах кориці, бруківка, веселі лиси.
Тихо на синій пісок наступають лапи,
В їхніх слідах можна бачити іскри моря,
Хвилі якого накочуються повільно
На променади.
Там бульбашки линуть мильні
Над черепицями.
Площі його просторі
Бачили низку історій за всі сторіччя,
Що пролітали занизько понад хребтами.
Може, зустрінемось якось з тобою там ми,
Може, там зійдуться погляди наші вічні.

11 березня 2024 р.

#збірка_Місто_і_Вітер

День народження стає днем загибелі друга.
Вірші-обітниці змінюються некрологами.
Камінням і цвяхами знову вбивають.

Бачиш, вони розіпʼяли собаку. Залишились тільки лапи, прибиті до драбини. Шерсть і кров. Шлунок, набитий щебенем. Він же не міг себе захистити. Чи це не гріх, який волає до неба? Небо мовчить.

Горло моє стискається, стає шийкою пляшки,
надто вузьким місцем,
в якому застрягають слова.
Але язик мій — ґнотик у коктейлі молотова.
Що буде, коли спалахне?

Зайди подумки в покинуту оселю нашої любові,
роззирнись,
що там.
Куди повернуті сухі голови квітів,
як лежать риби в акваріумі.
Розкажи, намалюй на сітківці ока
червоним і чорним,
аби памʼятати з фотографічною точністю.
Щоб у всіх поки що безпечних містах
завжди бачити обриси свого
скаліченого дому

і вертатися до нього, нехай наосліп,
нехай пішки, порожнем, довгою дорогою
мовчання.

2024

#каміння_і_цвяхи