СОНЦЕСТОЯННЯ

ми тут і не помітили а
нашої війни найдовша ніч
минулої ночі минула
відтепер і зима – весна
відтепер і сніг – абрикосовий цвіт
білий-білий – і лиш деінде
щось червоне
мабуть черешня
може навіть рання
може навіть мелітопольська
ще наїмося тієї черешні
стоячи по коліна в снігах
абрикосових

Ігор Мітров

#грань_поезії
#грань_поезії_військових

Це дорога від окупації,
по ній іде чоловік.
Танки горять край дороги,
і все навкруги мовчазне.
Цей чоловік — твердий,
він уже пройшов пекло,
і він готовий пройти знову.
Він може себе вдовольнити
самим життям,
він знає ціну життю.
Цей чоловік — мій народ.
Танки горять по всьому обрію,
і мій народ створює себе —
я не знаю такої сили,
котра може його зупинити.

... Чоловік іде дорогою.
Іде жменька попелу,
що веде за руку дитину.

Славмо.

Аттила Могильний

#грань_поезії

Погляд, затоплений сльозою,
Шукає собі заспокоєння..
О, блискітка снігу вгорі!..
Приємно, звичайно, зіступити з дороги
І в кучугурі обняти
Шорстку величну шию
Мертвого соняшника —
Ніби обнятись зі світом..
Осипати місячний пил з його тімʼя —
І поволі.. поволі повертаючи
Сумне обличчя до себе —
Зазирнути в ці найтемніші очі..
Та приємніший все-таки
Слід полозок у лісі —
Біжить, біжить поперед тебе..
І виростає в молоду сосну..

Олег Лишега

#грань_поезії

Дерево увійшло в мої долоні,
Сік піднявся руками,
Дерево проросло в моїх грудях –
Донизу,
Гілки виростають з мене, наче руки.

Ти – дерево,
Ти – мох,
Ти – фіалки на вітру над ними.
Дитя – так високо – теж ти.
Але все це – пустощі для світу.

Езра Паунд (США)
Переклад Олена Бодасюк#грань_перекладів

наприкінці світла

лежимо оголені
позбавлені руху
в очікуванні срібної води
із нас знято одежу імен
аби за мить передягнути нас
у чорне дорожнє шмаття

знімки у альбомах та рамках
важчають і набираються кольору -
дозріває пам'ять
соковита і свіжа
набрякла болем
замість смаку

речі зібрано -
не нами
але для нас
зібрано також усіх
хто хотів попрощатись -
одні бажають
легкої дороги
інші - сумні
бо гадають
що йдемо назавжди
останніми
приходять діти
не прощаються
нічого не кажуть
а лиш дивляться
беручи собі на згадку
риси наших облич

колись ми зустрінемось
десь там
наприкінці світла

чи згадаємо
що вони були
дітьми?

а вони згадають
що ми
були?

Ростислав Кузик

/ Сьогодні святкує свій день народження поет і співзасновник «Грані» Ростислав Кузик. Приєднуємося до всіх вітань з приводу уродин і зичимо енергії, нових добрих текстів і книжок, а також багато багато любові у всіх її проявах.
Також його можна привітати тут і водночас долучитись до збору на зарядні станції для Гвардії Наступу.

#грань_поезії

Те, що маю сказати

Я з’їв
сливи
з нашого
холодильника

ти їх
мабуть
залишила
на сніданок

Пробач мені
вони були такими смачними
солодкими
й прохолодними

Вільям Карлос Вільямс
Переклад Остап Сливинський#грань_перекладів

/ / *?) Ꙭ, ꙭ
життя величезне
вирівнює шлюзи перед тобою
мов складки одягу
наливається кров'ю світла
входить у світлу кров

ходиш ліхтариком
мороку незручно

впоперек світла прийшлого
що вовтузиться позастрягши в роті
мій дуже хороший друк

як втопитися більше благ

життя розступається
як море дверей
Михайло Жаржайло
#грань_поезії

щоранку я нарікав стрілу новим іменем
але до вечора забував яким саме
бо її вістря жодного разу
не багряніло

я запитав у равлика
котрий повз мов велика бібліотека
чи такий я як перша людина —
а він відмовчався

вчора я витягнув просто з повітря ножа
а сьогодні — скелет рибини;
стріла повертається закривавлена —
замість пера у неї велика думка
якій не місце в малій голові

Дарина Чупат

#грань_поезії

вуха сов
чують шарудіння
в небесній проводці
коли мерехтять зорі

чують тремке серцебиття
під ще цілою шкаралупою
в гнізді вивільги

чують вібрації крил
самця шовкопряда який танцює
над своїм першим полум’ям

і тому
сови не сплять
жодної ночі

натомість вдень
надто багато гамору
за яким не чутно нічого

натомість вдень
потомлені сови
сплять

Тарас Яресько

#грань_поезії

дуже просто
пролітати над всіма

бути вільним від м'яса
спостерігаючи
метушливу тканину
арматури

шкода
що я не в небі

втома металу
дарує тривожні стани
спілкується зі мною
загадковими вібраціями
конструкцій

незліченні об'єми
штучної тверді
завмирають в напруженні
як тотожність страху

Олександр Мимрук

#грань_поезії