нашіптую залишки своїх спогадів рядками пісень – мене поневолили, змусили зректися того, що любила найбільше. можливо не витримаю, але вибору не давали.

чи буде почуття провини постійним моїм супутником?

колись я ассоціювала ту дівчину з білим бузком, бачила її у снах аж двічі, лише один з них віщим став – чи покохала іншу, чи ніколи не хотіла мати справ зі мною. зараз інша обробляє мої рани на руках після чергового зриву. такого щастя вона для мене хотіла, а я хочу забути кожен з двохсот сімдесяти п‘яти днів, борючись з бажанням видерти цю сторінку з книги свого нещасного життя, але щоб зненавидіти ще сильніше.

я ще я буду міняти канал, потім скажу навіщо і чому я прийняла таке рішення, а ви можете поки покричати у комм

у чому проблема одразу виражати всі свої думки чи емоції?

іноді, мені хочеться щоб дощ йшов та йшов. я повідкриваю всі кватирки вікон, буду сидіти мерзнути поодинці, читаючи книгу та пити чай чи міцну каву з молоком. слухати, як падають краплини, іноді поглядаючи у вікно.
ця жахлива погода не даватиме змоги добре погуляти, бо цей дощ буде по справжньому похмурий. грязько та холодно.
листопадневий дощ.
можливо мені це й потрібно, просто просидіти життя вдома, майже не виходячи на вулицю.

мені потрібно більше кави,
менше тебе у моїх думках,
щоб ти не з‘являлася у снах моїх.
все, чого я просила від початку
і десь з десять місяців молилася,
благала себе, хотіла закінчення.
«не хотіла» — кричить голос у голові.

не змогла. ти знов перемогла мене,
навіть не здогадуючись про це.

люблю темряву, ніч, вечір, захід сонця, тоді все стає зрозуміліше.

третья мировая: ??
разрушение россии: ??

хоча перспектива знищення росії доволі непогана, мені таке подобається