мої слова: телефонний дзвінок, голуби, наступна зупинка, біг, вільне місце, діти

вірш

я росла й не
знала сили любові
поки не стала
поеткою

вірші –
маленькі гальки
я розтираю їх у долонях своїх
немов грію слова
а за ними народжуються
рибки з кирпатими носиками
примруженими сонцями
навколо шкіри

мене не стане
хтось візьме цих дітей
на себе – мій запізнілий нерест слави

скажуть,
сідайте
тут вільне місце
жила була така собі
рибка на ім'я богдана

я боюся затриматись
тут на довго
моя телефонна слухавка
голішає
поглинає лушпиння мови

чорна волога росте
й осідає на темних
слідах кімнати

наслухають сни мої
ревні голуби
крила осені бігають
коло мене мов
купка щасливих дітей

наступна твоя зупинка
не існує на мапі міста
не шукай –
наблукаємо ще
кілька зим у перед
заночуємо в пащі
старого каменя

заплетемо коси садам
а на весну їх
розплетемо

падаю перлами
в чорну воду місяця
мені надощили на
ранку останні
осінні дні

я – дерево без
кісточки за плечима
росла й
не знала сили

що буде після мене?
що виросте після зливи?

❗третій тиждень як не можемо закрити банку на всього лиш 5 тисяч гривень 😧 лишилось не багато 🍯

хочу зуміти стати
твоїм півмісяцем

зяяти всіма бідами
глибоким печерним
болем впавшим тобі
на плечі

ось вийду за двері
свого темноліття
й полюблю тебе
ще такого засвітлого
не прожитого ще
достоту

де не знала тебе
жодна буря
де знала мене
вже не перша
й не друга

хочу не зуміти
раптом дібрати слів
змінити цю поезію
на іншу спробу
себе зрозуміти

бо я все дедалі сумніша
стаю
без тебе...
а хто ти «без тебе»?

кожен день
навпростець я ходжу
щоб побути із серцем своїм
роздратованим

déjà vu...
я знову сьогодні
знала тебе
десь тут –
вже не знайду

мабуть
це єдине
що гамує мене
від залицянь до великої
смерті.

захотіла щастя –
розібрала себе

зроби масаж мого серця
бо ж я – зимовію

прядивко моїх віршів
гріє мою стужу

застудилась –
студжу себе гарячу

осінь
така дзьобиста
я – наминаю
солодкі сльози виделкою

хочу 'би хтось мене обійняв
не хтось а ти 
скороспілий паростку

мов равлик цілую
вікна двері стіни
виходжу за тебе за'
в пітьмі

вдаймось один одному
роздягнімось
за стогору доріг

і любімось не знаючи
бо ж ми всі – самотіні

прошу
стань мені тим.

обійміть цього красеня своєю увагою,

дякую! 🍂

віршів тут не буде поки не накидаєте сюди донатів 👀👇 банка

мушу визнати, читання Павла Вишибаби – одне з найкращих читань за всю історію радіодиктантів 😍!! я наче повернулася в шкільні часи, коли ще зачитувала вчителька української мови 🥹

вочевидь, пан Павло добре готувався, ну а пані Забужко звичайно ж квін у всіх своїх довгих реченнях, і в усіх своїх сенсах 👑!