Христос воскрес! Чудове привітання!
Коли воскрес, було то чудо на землі.
Із вуст лиш учнів радісно лунало,
Та в те повірили із них навіть не всі.

Допоки не побачили Ісуса,
Допоки Сам Він не з'явився їм.
"Допоки не вкладу я свою руку..." -
Казав Фома, не віривши, усім.

А зараз - світ увесь, лиш сонце сходить,
Вітає у цей день: "Христос воскрес!"
І не тому, що вірить, а святкують просто...
Бо кличуть християнами себе.

Хати усі старанно прибирають,
І дбають про святковий стіл усі...
А ось чому воскрес - майже не знають.
Навіщо був Спаситель на хресті...

Навіщо муки Він терпів нестерпні...
Христові щоб вклонитись, мало йдуть.
"Христос воскрес! Воістину воскрес Він!" -
Лише вітаються, не зрозумівши суть.

Та є ще на землі тут Його діти,
Які до Нього, до хреста, прийшли.
Яких Своєю кров'ю там обмив Він.
Які спасіння у Ньому знайшли.

Для них воскрес Він, назавжди, у серці!
І в ньому Він для них завжди живе.
Не раз на рік для них Господь воскрес лиш -
Поруч із ними по життю іде.

Христос воскрес! І Він живий навіки!
Живе у вірних Господу серцях.
Радіють, невимовно, Його діти -
Їх забере до Себе в небеса!
@poesiaGod

Гефсиманія

Гефсиманія...страждань Христа початок.
Страждань не тіла, а страждань душі.
Людськеє тіло мало так страждати,
Яке прийняв Він, щоб людей спасти.

Молитва слізна - "Хай мине ця чаша,
Та воля, Отче, буде лиш Твоя..."
І краплі крові, в боротьбі цій страшній,
Стікали в тяжких муках із чола.

Він був один, без учнів, без підтримки
І без молитви учнів з Ним разом.
Поснули всі, бо ніч глибока, й тільки
Там, на колінах, у саду - Христос.

Та ось ідуть по Нього із вогнями.
І поцілунок Юди, як удар.
І руки, як розбійнику, зв'язали.
І повели...як серцем Він страждав...

А далі - суд...неправедний, жорстокий.
Побої, обплювання і вінець...
Вінець не царський, ні - вінець терновий.
О! Як дивився на все це Отець!

І, назнущавшись, повели до страти.
Він сил не мав нести уже Свій хрест.
Спотворений, понад людину всяку,
Стікав Він кров'ю, та ішов вперед.

Вперед, до страти на хресті позору.
Лишались сліди крові на землі.
І плакали лише жінки по Ньому.
Та все страшне лунало: " розіпни"...

І ось Голгофа...і тремтить все тіло...
О, як же, Отче, все оце знести?..
І біль страшна...і до хреста прибили...
І ось уже стоять ті три хрести.

Розбійники і третій, Він - " розбійник"...
І палить сонце рани, й біль душі.
Й слова любові: "Отче, Ти прости їм"
І, в розпачі - "пощо Ти залишив?"

Та, тільки небо хмарами зчорніло
І затряслась, ридаючи, земля.
Ось - смерть, Христа обвисле тіло,
І страх, що чорним вороном кружля...

Усе скінчилось, все стерпів, до краплі.
Звершив усе, за чим в цей світ прийшов.
Смерть не змогла душі Його забрати,
Лиш, з тіла, все текла на землю кров.

Та кров що зараз є у нашій чаші
І тіло, що є зараз на столі.
Все це було, щоб всі провини наші
Забрать і залишити на хресті.

Ми серцем поклонімося Святому.
Й коліна прихиляймо перед Ним.
Хвалу й подяку віддаваймо Тому
Хто нас, в стражданнях, від гріхів звільнив.
© Л. Шпак
@poesiaGod

Коли душа проходить переплавку

Коли душа проходить переплавку,
Вона переживає сильний біль.
Горить вогонь... й від самого початку
Згорає все: образи, гордість, гнів...

Виходить все, що глибоко ховали,
Чого не знали навіть ми самі,
Що так ретельно й довго маскували.
Виходить все, що в нас було на дні.

Нас Бог вогнем від домішків звільняє,
Щоб чистими всім серцем ми були,
Хоч і душа про звільнення благає
Від тих обставин, що в життя прийшли.

Для кожного ця піч буває різна:
Комусь хвороба наче темна ніч,
Комусь в лице проблеми віють грізно,
Комусь від втрати у душі горить.

Буває й так, що інша переплавка
Когось спіткає у його житті...
Комусь Господь дає, як піч, багатство,
Щоб показати, що в душі, на дні.

Щоб показати, ким ми є насправді
І що у нас лежить на глибині...
Чи будем ми по істині багаті
Багатством вічним, тим, що у Христі?

Порою Бог і бідність посилає,
Щоб ми також побачити могли
Все те, що ми в душі давно ховали,
Щоб вийшло те, чого й не знали ми.

Для когось переплавка це є тиша...
Коли, здається, навіть Бог мовчить.
Коли здається, що Господь залишив,
Коли здається, що до смерті мить.

У кожного є різна переплавка...
Та результат у кожного один.
Цей результат це змінений характер,
Щоб в нас відображався Божий Син.

І щоб це не було це дуже тяжко,
Коли вогонь всередині горить...
Коли проблем маленьких так багато,
Що голова від цього вже болить.

І це не день, не два, і це не місяць
Господь нас плавить й чистить у вогні.
Та є у Бога кожному з нас місце
У Себе на святковому столі.

Просімо в Бога сили не здаватись.
В вогні лиш те, що зайвим є, згорить.
В вогні від пут ми будемо звільнятись,
Від того, що додолу нас гнітить.

Усе пройде, і ми Його прославим
За те, що Він в вогні нас переплавив.
Хай Бог дасть сили все це пережити,
Щоб Його образ нам відобразити!
© Артемчук Мирослава
@poesiaGod

Ти вчив мене ходити по воді,
А я завжди дивилася на хвилі.
Себе сама хотіла вберегти,
А Ти хотів, щоб я жила по вірі.

І хвилі відчаю, страху і безнадій
Мене не раз хотіли потопити...
Та Ти спішив змінити хід подій
Продовжував мене й тоді любити.

Ти вів мене так часто крізь вогонь.
Ні, не для того щоби спопелити!
А щоб відчула там тепло долонь
І щоб по вірі далі могла жити.

Життя по вірі...це нелегкий шлях..
Це дні і ночі у сльозах, в молитві.
Це твердо знати, що на небесах
Є Батько,він підтримає у битві...

О скільки їх було, смертельних битв!
Коли не мала більш надії жити...
Та в них пізнала всю красу молитв
І вчилась з Татом просто говорити...

Життя по вірі вище всіх тривог.
Це впевненість у тому, що не бачиш.
Це завжди тісний з Богом діалог
Навіть коли ночами гірко плачеш...

Не сильна я...Ти знаєш це Господь!
Так часто падаю, боюсь і плачу.
Та дякую, що любиш і ведеш
Що я для Тебе так багато значу!

Щаслива бути донькою Царя!
З Тобою я пройду крізь буревії.
Тримай мене за руку як дитя
І проведи вузьким шляхом по вірі...
© Дзюба Олена
@poesiaGod

Правда

Все життя шукавши, не знаходиш правди,
Не знаходиш миру, світла і безсмертя,
Все життя лиш тління, безкінечні справи,
Підсихають сльози, але все ж не стерті.

Серце твоє стало, мов холодний камінь,
Хоча часом рветься бідне до тепла,
Але не зігріє світ своїм обманом,
Бо нема неправди, що б допомогла.

Не іди крізь терни до зірок несправжніх,
Не копай глибоко, де нема води,
І не пий отрути із джерел порожніх,
Не шукай в пустому змісту і краси.

Все життя шукавши, невже ж не помітиш
Те, як близько Правда поруч (біля) тебе є,
І вона не схожа до несправжніх квітів
Правда милосердям й вічністю цвіте.

Правда - це дорога і відкриті двері,
Це Зоря Досвітня в ранішній красі,
Очищає серце, підійма з постелі,
Правда - Боже Царство у людській душі.

Правда на Голгофі сколихнула Всесвіт,
Правда, як Людина, до людей прийшла.
Правда повна щастя і квітучих весен,
Правда повна миру, радості й тепла.

У вінку терновім Правда помирала,
І всесильні руки цвяхи прийняли,
Але Божа Правда тління не зазнала
Тільки в своє серце ти її впусти.
@poesiaGod

Хай квітне християнський україномовний телеграм

Всі найцікавіші канали в одному місці!
Підпишись на зручну теку - ваш унікальний посібник найкращих телеграм каналів в україномовному християнському світі.
Натхнення зі Слова, пасторські думки, пісні, історичні факти, матеріали для покращення стосунків і родин, вивчення різних мов. Все в одному місці!

Щоб підписатись - тицяй сюди!
Долучайтесь самі і розповідайте друзям!

ЦІНУЙТЕ ЧАС

Яким непевним є людське життя...
В хвилину кожну може перерватись,
І перед вічним все земне －сміття,
Нічого звідси ми не можем взяти.

Багатство, слава, врода－марнота!
В очах Творця воно ніщо не значить,
Якщо у серце не прийняв Христа－
Красу небес повік не будеш бачить.

Земне життя так швидко промина,
Здається ми дітьми були недавно,
Цвіла, мов вчора юності весна,
О, це пора така прекрасна й славна!

Та проминули рОки молоді,
Розтали швидко, як туман на полі,
В щоденних клопотах земних й труді,
Пробігли світлі дні й часи недолі...

Роки, роки! О, як спинити вас?
Щоб ви так стрімко в вічність не летіли,－
Як же притримать швидкоплинний час?
Щоб любуватися життям всеціло.

Ніхто з людей не може це зробить,
Над часом влади жоден тут немає,
А він невпинно в забуття летить
Й ніколи вже назад не повертає.

На все свій час під небом на землі,
Народжуватись час і час вмирати...
І де б не жив у місті, чи в селі－
Прийдеться дім назавжди покидати...

Ми, як туристи у чужих краях...
Мандруємо просторами земними,
Прийде пора －закінчиться наш шлях,
В небесний рідний край душа полине.

Як пташка з клітки полетить увись,
Де вже тривог і зла повік не буде,
Де час земний назавжди зупинивсь,
Панує мир святий і спокій всюди.

Цінуй життя й прожитий кожен час,
Шануй близьких, поки вони з тобою,
Не завжди буде так, бо може враз
Прийде безжальна, люта смерть з косою...

На кладовищі пізно сльози лить,
І шкодувати про погані вчинки,
Поки живеш, старайся всіх любить
І дарувать близьким тепла жаринку.

Прийде пора й підуть вони від нас,
Не вічно будуть з нами мама й тато...
Таке життя...Такий лукавий час,
Тому не треба його марнувати

А Богу ревно й старанно служить,
Прийняти в серце вістку про спасіння,
І свято та побожно в світі жить,
Відвідувать в церквах богослужіння...

Хай Бог благословить ваші путі,
Бажаю за Ісуса всім триматись,
Бо хто Христа зустрів ще при житті,-
Не буде смерті він повік боятись...
https://t.me/poesiaGod

ГОРІТИ ДЛЯ БОГА - ЧУДОВЕ БАЖАННЯ...

Горіти для Бога - чудове бажання.
Та, часто, бажанням лишається все.
Коли це стремління життям твоїм стане,
Тоді лиш, для Господа, плід принесеш.

Минають літа і про кожну хвилину,
Що дарма прожив у земній марноті,
Так гірко заплачеш ти, Божа дитино,
Як глянеш у Господа очі святі

Заплачеш... як міг ти багато зробити
За довгі літа, що Господь дарував.
Міг, кожну хвилину, для Бога горіти,
Але не горів, а щодня дотлівав.

Отам, міг стареньку сестричку відвідать.
Та, в клопотах, день непомітно злітав.
Там, міг би, про милості Божі, засвідчить,
Але засоромився й тихо змовчав.

Як соромно буде, коли браття й сестри,
Що в праці горіли, одержать вінці.
Ти ж, тільки по милості Божій, спасешся.
Немов би з вогню, в обгорілій красі.

Сьогодні до нас наш Ісус ще говорить
Він любить і терпить, і терплячи жде.
Щоб наші діла не були із соломи,
Бо спробує Бог твоє діло вогнем.

Горіти для Бога... в любові згоріти.
Це - крапля лиш того, що Він нам віддав.
Щоб там, у раю, ми могли вічно жити,
У муках, за нас, на хресті помирав.

Горіти для Бога - чудове бажання.
Хай стане воно головним до кінця.
Тоді ти життя проживеш не намарно.
Із рук Ісуса одержиш вінця.
© Л. Шпак
https://t.me/poesiaGod

Як легко вірити коли все добре

Telegraph

ЯК ЛЕГКО ВІРИТИ, КОЛИ ВСЕ ДОБРЕ...

Як легко вірити, коли все добре, Як легко вірити, коли все "так", Коли життя твоє зовсім не злобне, Коли воно іде не аби як! Коли спокій кругом і в серці тиша, Коли достаток є і все, що хотів, Коли приходить вістка лиш потішна, Й в житті ти досягнути все…