Таке відчуття, ніби я в колесі, яке щодня швидше крутиться і я не встигаю навіть викупáти, не те, що видихнути. Голова перевантажена, я випадаю з діалогів, здається, наче після однієї зробленої справи зʼявляється ще три, як в гідри. Я знала, що грудень буде насичений, але щоб прям так?..
Найпечальніше те, що хочу навіть не на ручки чи обнімашок, а лише щоб якийсь китаєць з тіктоків зігнув мені спину і всі кістки на 180 градусів, щоб вони перестали боліти

Влада збирає подарунки діткам, батьки яких захищають наші домівки, хтось в полоні, хтось вже на щиті. Підтримати можна невеличким донатом. Діткам особливо треба зараз трошки дива❤️

Записала в Тікток відгук на «Маленьке життя» і аж офігіла, що з кожним разом розмовне відео все тяжче дається. Треба повертати практику, бо відчуття, що скілл вміти розмовляти на камеру потихеньку зникає

Ну всі ми😁

Знаєте, так болить, коли подруги зустрічаються зняти відео і читати книжечки, а ти про це не знаєш
Від кого- від кого, а від НАЙБЛИЖЧИХ не очікувала таких ножів в спину
І це в той же час, як ти читаєш улюблену книгу однієї з них, хоча це навіть не твій жанр
Дорослішання приносить біль і страждання

В школі я була доволі самотньою дитиною. Ну, це не було так, що я сиділа в кутку, поки всі спілкувалися, ні - в мене було спілкування, були люди, з якими спілкувалися тісно, дружили, але лише зараз я розумію, що якісною ця комунікація не була. І щастя не приносила.

Тому зараз, коли я виросла, більше не даю дружбу в руки долі: якщо мені хтось подобається, якщо я відчуваю «іскру» до людини і від людини, турботу про себе і ніжність, і людина навзаєм приймає мою турботу і тяжіння до неї - сорі, це метч, ми тепер друзі, я забираю тебе «додому»?

Таких людей не дуже багато, але саме зараз, в 29, вперше за все своє життя я оточена людьми, яким щиро цікава я і які щиро цікаві мені. І при думці про них в мене серденько наповнюється любовʼю❤️‍?