Сьогоднішній #літвівторок буде в отакому трошки лінивому форматі 🙈

Минулого тижня я обирала, що б взяти почитати з паперових книг, щоб встигнути днів за 10 (враховуючи, що пералельно я читаю декілька електронок). І вирішила спинитися на казках братів Грімм від Міналіми.

Я вже розповідала трохи про це видавництво і про те, як в мене зʼявилися їх книги. Фішкою цих книг є ілюстрації, зокрема і інтерактивні. Деякі з них можна побачити на сайті видавництва.

В книзі 20 казок Братів Грімм. Десь половину з них я знала і чула раніше, хоча б побіжно, але і було багацько нових. Я читала по дві казки на вечір, і усього на книжку пішло 4 години 17 хвилин.

Загалом це було цікаво й атмосферно, - саме те, що треба для осінніх вечорів.

З приводу ілюстрацій хочу зауважити цікаве рішення художників. Звісно, брати Грімм були німцями, зокрема європейцями, і наймовірніше в зібраних ними фольклорних оповідях сеттинг теж був європейський. Але для для деяких казок події нас переносять (лише візуально, в тексті це не обігрується) в Індію, Японію чи Африку, і це досить цікаво.

Загалом оригінальні казки братів Грімм досить похмурі, та я не робила детального порівняльного аналізу щодо представлених тут версій. До прикладу, мені здається, я чула темніший фінал "Білосніжки", ніж запропонований у книзі, а от з "Попелюшкою" все наче співпадає.

Звісно, я не можу читати казки, абстрагуючись від сучасних поглядів. Загалом в багатьох з них мені важко було відслідкувати, яка ж мораль оповіді: будь добрим, ~~але тупим~~, і все прийде?. Або до прикладу постійне видавання заміж принцес як трофеїв за якісь звитяги - звісно абсолютно обурлива практика, але вже маємо що маємо.

Напевно найулюбленішою мою казкою зі збірки став "Хоробрий кравець", я знала її з дитинства, але підзабула деталі. Герой тут нагороджений за свою хитрість та розум, і практикує таке собі fake it till you make it, нравиться.

До речі, про закладинку! Це якийсь вітраж, візуально він гарно доповнює книгу. На жаль, не знаю авторства, і не дуже памʼятаю, звідки вона в мене - ймовіно доклали до замовлення оверлеїв від Warlock.

В мене є ще 4 нечитані книги цієї серії, і ще 3 не вистачає до повної колекції (але одну з них я принципово мати не хочу). Не знаю, чи дійдуть до них руки цього року, але принаймні до кінця наступного хочу дочитати.

4.0 🌕🌕🌕🌕🌑

В мене зараз вже три прочитані книжки, про які я не можну розказати, бо обговорення по ним буде пізніше цього тижня. Тому я просто покажу вам закладинку, яку обрала для збірки поезії Єйтса. Це традиційно арт авторства моєї любої подруги Таіс, а власне - карпатський…

Разом з Бостонським книжковим клубом цього місяця ми читали та обговорювали драму "Кассандра" Лесі Українки. Якщо чесно, я не памʼятаю, щоб ми проходили цей твір в школі, на відміну від "Лісової пісні". Але останній рік дуже активно чую в літературознавчому середовищі саме про цю пʼєсу як про одну з фундаментальних робіт Лесі, тому, звісно, зразіла, коли оголосили, що на клубі читатимемо саме її.

Направду твір цей дуже невеликий, тож я закликаю усіх з ним ознайомитися. Я читала його менше двох годин. Кажуть, є ще непогана озвучка, ну і звісно, за нагоди хочу подивитися саме виставу.

Пʼєса оповідає нам історію троянської пророчиці Кассандри. Тобто сюжет цей історично-міфологічний. В якості персонажки вона зʼявлялася ще у давньогрецьких Есхіла та Евріпіда, та Леся ставить віщунку в центр своєї оповіді.

Читати цю пʼєсу мені було дивно: адже я знаю все, що буде далі. Знаю, що деревʼяний кінь, залишений перед воротами Трої - не просто дарунок і знак покори; знаю, що місто паде. Але персонажам це ще невідомо. Всім, крім Кассандри. І це робить її постать трагічною.

В пʼєсі піднімаються питання правди й хитрості, популізму й пропаганди. І звісно, на сучасні контексти все натягується дуже легко - пʼєса досі виглядає напрочуд актуальною. Також багато уваги приділяється стаовищу жінки, її обʼєктивації та безправності. Здається, Леся, як та Кассандра, промовляє до сучасників, та лишається непочутою. Натомість, вона, зокрема своєю "Кассандрою", справила неабиякий вплив на своїх послідовниць, включно з Оленою Телігою, Ліною Костенко та Оксаною Забужко.

Лесину "Кассандру" ставили в Шекспірівському Глобусі, а зараз планується постановка в США. Там же вийшло білінгвальне видання, тому воно може стати гарним дарунком англомовним друзям, які цікавляться українською культурою.

4.25 🌕🌕🌕🌕🌘

PS: в наступному місяці ми разом із бостонським клубом читатимемо "Перехресні стежки" Івана Франка і обговорюватимемо їх 21 листопада, приєднуйтеся!

Разом із книжковим клубом спільноти Броманс цього місяця ми читали та обговорювали книгу під назвою "Не вір у це" авторства Чарлі Донлі.

До клубу я ніц не чула ані про книгу, ані про автора. Це виявився такий собі триллер-детектив, який дуже затягнув мене на початку. В центрі сюжету - загадкове вбивство, яке сталося на карибському курорті 10 років тому. В наш час одна журналістка вирішує зняти документалку про цей випадок, бо багато чого в ході слідства викликало питання.

Таким чином ми не лише розслідуємо вбивство разом з головною героїнею, а і поринаємо за куліси телевізійного світу. Тут зйомки, рейтинги та кулуарні інтриги рухають сюжет не гірше за допити, уліки та слідчі експерименти.

Як я згадувала вище, читаючи першу половину книги мені неможливо було відірватися, але далі сюжет трохи просів. Загалом я прочитала цю історію за 7,5 годин.

Мене трохи розчарував фінал. Там цікаві твісти, але мені здається трохи несправедливим те, як все закінчилося. Під час обговорення учасниці звернули увагу ще на купу сюжетних дір, які мені не впали в очі, але дійсно мали місце.

Однак загалом книжка тримала мене в напрузі і не давала про себе забути, тож вважаю це непоганою роботою.

4.00 🌕🌕🌕🌕🌑

PS: наступного місяця ми зі спільнотою Броманс читатимемо "Ніч у самотньому жовтні" Роджера Желязни, приєднуйтеся!

Влітку вийшов новий роман Артема Чеха "Пісня відкритого шляху". Цьогоріч я вже читала "Хто ти такий?", і тоді мені дуже сподобалася авторська мова, але не надто сподобалися тема та сюжет. Тож нову книжку я дуже чекала, бо вірила, що написана вона буде так само класно, а тема, згідно анотації, мене дуже інтригувала.

На жаль, я була за кордоном, коли відбувалася презентація книги, тож відвідати її не змогла. Але одна чарівна дівчина зі спільноти подкасту Броманс не тільки купила мені книгу, але ще й примудрилася її підписати.

Я дуже хотіла цю книгу нарешті прочитати і постійно пропонувала її на різні книжкові клуби, в яких брала участь, та вона ніколи не вигравала голосування. Аж тут я побачила, що її читатимуть в американському клубі Razom, ще й дуже скоро, і це стало мені приводом нарешті взяти її з полиці та прочитати за 10 годин.

Мені дуже сподобалося. Я обожнюю, як пише Артем Чех, і обовʼязково читатиму інші його книги (з того, що видано зараз - це "Точка нуль" та "Район "Д""), але я з нетерпінням чекатиму і нових романів.

Мені здається, що синопсис знають всі, але про всяк випадок все ж розкажу. Друга половина ХІХ століття, наш герой - колишній кріпак Гнат. Життя потріпало його та закинуло в Америку, де якраз в розпалі громадянська війна. Тобто, ми маємо такі собі "пригоди" колишнього раба у війні проти чужого рабства.

Ця книга - така собі "романтика фронтиру", дорожня історія, у якій ми з героєм та його спільниками подорожуємо крізь такий небезпечний континент. І як же мені було цікаво за цим спостерігати!

Але, крім поверхневого сюжетного рівня, книжка манила мене роздумами про рабство і свободу, війну і мир, кохання та ненависть. І хоч сетінг ми маємо 150-річної давнини, роздуми ці - дуже актуальні.

Читаючи роман, постійно згадувалися "Пригоди Гекльберіфіна" та новели Джека Лондона. Багато хто говорить про кінематографісність книжки, але я прям бачу відеогру за її мотивами, можна навіть на рушії Red Dead Redemption 2.

Під час обговорення з клубом була озвучена цікава паралель з "Інтернатом" Жадана, яка теж є дорожньою історією під час війни, де герою доводиться кимось опікуватися і багато розмірковувати. Я, хоч і читала "Інтернат", такої паралелі одразу не побачила, але мені вона здається цікавою.

Але насправді більшість учасниць обговорення книгу критикували, перш за все за ніби-то расизм, бо ж темношкірі персонажі змальовані тут недолуго, і взагалі, як можна білому писати про чорних, в сучасному світі з BLM таке ж-бо неприпустимо. Не знаю, можливо я недостатньо прокачана в расових студіях, тому мені читалося цілком кльово, і думку свою після обговорення я не змінила.

Для мене це - одна з найкращих книжок сучукрліту, і я така рада, що у нас всіх є Артем Чех.

5.0 🔥🔥🔥🔥🔥

PS: наступним книжковий клуб Razom читатиме "Андрія Лаговського" Агатангела Кримського, долучайтеся до обговорення 25 листопада!

Разом з бостонським книжковим клубом минулого місяця ми читали "Залізну воду" Мирослава Лаюка. Я чула про цього автора, слухала з ним деякі інтервʼю, але ще не читала його творів, тому була рада нагоді.

На обкладинці ми бачимо Лесю Українку, і тому я зробила припущення, що твір так чи інакше крутитиметься навколо її постаті, і не помилилася.

Оповідь відбувається в двох паралельних лініях: сучасній (де йде послідовно) і в минулому (де кожна глава йде від нового персонажа). В минулому таймлайн огортає час подорожі Лесі Українки до Карпат, а в теперішньому герої намагаються знайти живих свідків чи документи про ці події.

Трохи уваги приділяється і стосункам Лесі з Ольгою Кобилянською. Для мене читати це було дуже цікаво, адже я якраз нещодавно читала "Царівну", і в принципі немало чула про відносини між цими титанесами.

Ще один рівень, завдяки якому книжка мені дуже відгукнулася - це локація. Події відбуваються в Карпатах, а саме на Чорному Черемоші. І такі згадані населені пункти, як Красник, Дземброня та Косів мені знайомі, адже я саме відвідувала їх (правда півжиття тому, але все ж). Тому по-перше я завжди могла уявити пейзажі, в декораціях яких відбувалися події роману, а по-друге цей факт щоразу мене дуже тішив.

Мені сподобалося те, як Мирослав Лаюк підійшов до зображення подій, повʼязаних з життям письменниці. Справа в тому, що нещодавно я читала романтизовану біографію Григіра Тютюнника "Місяцю, місяцю" від Степана Процюка. І от там автор дозволяв собі показувати життя письменника дуже зблизька, навіть зазіхав на його думки чи сни. Інколи на таке цікаво поглянти, але, звісно, залишається відкритим питання достовірності.

Пан Мирослав же зовсім по-іншому ставиться до постаті Лесі. Ми ніколи не бачимо її детально, і автор ніколи не намагається залізти їй в голову. Натомість ми здалеку зустрічаємо її очима інших персонажів, і от таку мозаїку збирати напрочуд цікаво. До того ж ці ніби-то другорядні епізодичні персонажі - переважно дуже яскраві і захопливі.

Я отримала велике задоволення від прочитання, та переважно саме від лінії "минулого", сучасна ж частина оповіді не настільки мене чіпляла, хоча багато хто з членкинь нашого клубу знаходили там для себе цікаві теми.

4.0 ?????

PS: Наступною ми з бостонським книжковим клубом читаємо "Володарку Понтиди" Юрія Косача і плануємо обговорення 19 липня.

Telegram

Ксю читає

На черзі моя (сподіваюся остання на найближчий час) розгорнута розповідь про черговий книжковий клуб, разом з яким я читаю, і це Ukrainian Book Club. Нехай назва вас не вводить в оману, бо локація учасників - Бостон, Масачусетс, США. Я потрапила в цей клуб…