Разом з бостонським книжковим клубом минулого місяця ми читали "Залізну воду" Мирослава Лаюка. Я чула про цього автора, слухала з ним деякі інтервʼю, але ще не читала його творів, тому була рада нагоді.

На обкладинці ми бачимо Лесю Українку, і тому я зробила припущення, що твір так чи інакше крутитиметься навколо її постаті, і не помилилася.

Оповідь відбувається в двох паралельних лініях: сучасній (де йде послідовно) і в минулому (де кожна глава йде від нового персонажа). В минулому таймлайн огортає час подорожі Лесі Українки до Карпат, а в теперішньому герої намагаються знайти живих свідків чи документи про ці події.

Трохи уваги приділяється і стосункам Лесі з Ольгою Кобилянською. Для мене читати це було дуже цікаво, адже я якраз нещодавно читала "Царівну", і в принципі немало чула про відносини між цими титанесами.

Ще один рівень, завдяки якому книжка мені дуже відгукнулася - це локація. Події відбуваються в Карпатах, а саме на Чорному Черемоші. І такі згадані населені пункти, як Красник, Дземброня та Косів мені знайомі, адже я саме відвідувала їх (правда півжиття тому, але все ж). Тому по-перше я завжди могла уявити пейзажі, в декораціях яких відбувалися події роману, а по-друге цей факт щоразу мене дуже тішив.

Мені сподобалося те, як Мирослав Лаюк підійшов до зображення подій, повʼязаних з життям письменниці. Справа в тому, що нещодавно я читала романтизовану біографію Григіра Тютюнника "Місяцю, місяцю" від Степана Процюка. І от там автор дозволяв собі показувати життя письменника дуже зблизька, навіть зазіхав на його думки чи сни. Інколи на таке цікаво поглянти, але, звісно, залишається відкритим питання достовірності.

Пан Мирослав же зовсім по-іншому ставиться до постаті Лесі. Ми ніколи не бачимо її детально, і автор ніколи не намагається залізти їй в голову. Натомість ми здалеку зустрічаємо її очима інших персонажів, і от таку мозаїку збирати напрочуд цікаво. До того ж ці ніби-то другорядні епізодичні персонажі - переважно дуже яскраві і захопливі.

Я отримала велике задоволення від прочитання, та переважно саме від лінії "минулого", сучасна ж частина оповіді не настільки мене чіпляла, хоча багато хто з членкинь нашого клубу знаходили там для себе цікаві теми.

4.0 ?????

PS: Наступною ми з бостонським книжковим клубом читаємо "Володарку Понтиди" Юрія Косача і плануємо обговорення 19 липня.

Telegram

Ксю читає

На черзі моя (сподіваюся остання на найближчий час) розгорнута розповідь про черговий книжковий клуб, разом з яким я читаю, і це Ukrainian Book Club. Нехай назва вас не вводить в оману, бо локація учасників - Бостон, Масачусетс, США. Я потрапила в цей клуб…

Разом з книжковим клубом спільноти Броманс минулого місяця ми обговорювали книжку "Море спокою" канадійської письменниці Емілі Сент-Джон Мандел.

Скажу вам так: перед початком читання я не знала нічого про цю книгу крім того, що вона сподобалася деяким людям, думці яких я довіряю. Я не читала ані анотації, ані детальних відгуків - нічого. І пораджу вам те саме, адже анотація спойлерить те, що стає очевидним лише в другій половині книги, а мені було прикольно не знати деяких деталей від початку.

Я лише поверхнево скажу, що в змісті можна побачити глави, присвячені різним часовим проміжкам, зокрема 1912, 2020, 2203, тощо.

В цьому міні-огляді я хочу саме поділитися своїми враженнями від книги, не вдаючись в деталі сюжету. З самого початку, про 1912 рік, мені читати вдавалося досить повільно, бо я взялася за книжку досить втомленою, але деякі підняті в главі теми мене заінтригували, хоча вони і не були розвинені далі. Але в цій главі після досить довгої експозиції відбувається завʼязка, і вона мене заінтригувала, після чого і темп читання став бадьорішим.

І інтрига ця тривала практично до самого кінця. Не скажу, що я прям в захваті, як вона розвʼязалася - але і фукати не буду. Але оця ніби то основна тема - насправді не є такою вже основною, як мені здається. Бо цю книгу було просто приємно читати. Протягом історії авторка, хоч і не завжди так глибоко, як хотілося б, але зачіпає теми колонізації, пандемії, ми маємо непогану репрезентацію квір-людей.

І серед оцих ніби-то другорядних (а може, і не дуже) тем, я хочу виділити головну для мене, а саме - тему самотності. Із самотністю так чи інакше зустрічаються більшість персонажів, і за ними дуже цікаво спостерігати.

Мушу ще відзначити, що книжка - зовсім невеличка (хоч я і читала її 5 годин), і багато хто під час обговорення жалівся на це, бо для них це виглядало ніби тизер якоїсь масштабнішої історії. Направду начебто є навіть інші книги в цій серії, але, як на мене, ми маємо цілком завершений сюжет.

Я отримала купу задоволення від прочитання, і дуже рекомендую всім.

4.5 ?????

PS: в наступному місяці ми з бромансозавриками читаємо "Клуб вбивств по четвергам", який невдовзі має екранізувати Кріс Коламбус з фантастичним кастом, тож приєднуйтеся!

Telegram

Ксю читає

Розкажу про ще один клуб, а точніше про спільноту. Я намагаюся підтримувати на Buy Me a Coffe творців контенту, який люблю. І серед них - подкаст Bromance від Нарімана Алієва та Макса Щербини. Давно в 2020 подкаст Нарімана "Mincultpryvit" був одним зі стовпів…

Разом з книжковим клубом Блюскай минулого місяця ми читали “Безніч” Джея Крістоффа.

Я дуже хотіла, щоб обрали іншого кандидата, тому можливо це вплинуло на моє сприйняття, не знаю.

Крім того, я пам’ятаю, як критикували переклад, коли книжка щойно вийшла українською. Зараз я вже склала своє враження: згідно відгукам моїх друзів, знайомих з оригіналом, “Безніч” написана відносно простою англійською. Але переклад чомусь навмисно її ускладнив, можливо таким чином і трохи підпсувавши мені сприйняття. До того ж, я нічого не маю проти слова “криця“, але тут його було тупо забагато.

Також в мене трохи сталися пригоди з форматом: спочатку я купила електронку (і видавництво надало zip-архів, я з ними років 10 не мала справи і не знала, що робити з телефона, але врешті розібралася). Потім я зрозуміла, що напевно мені зручніше буде послухати аудіо, тому ще й купила начитку на Абук, і в цілому з нею книжку і завершила.

Але і тут все не гладко. Прослухавши першу главу, я була обурена, адже (як мені здалося), в ній показана сцена першої інтимної близькості юної дівчини з якимось огидним чуваком, якого вона потім вбиває, і мені було максимально неприємно це слухати. Але увага, спойлер - все не так! Справа в тому, що в цій главі йде оповідь про дві події, розрізнені в часі. Виявляється, в текстових версіях це виділено різним шрифтом. В аудіо ж ніякого розділення нема і все зливається в суцільний потік ~~телебачення торонто~~.

Далі ще пару слів про озвучку, і перейду до змісту. Загалом в мене практично нема претензій до декламатора, але є претензії до монтажу. Одну з них я описала вище. Крім цього траплялися (хоч і небагато) моменти, які мали б бути вичищені - типу повторні дублі речень. Але з позитивного - прикольно озвучені іншою акторкою зноски. Декого в текстових версіях вони бісили, але в аудіо вони мені подобалися.

Давайте тепер трохи про саму книгу. Це - перша частина фентезійної трилогії. І начебто в ній багато прикольних концепцій: світ з трьома сонцями, де майже ніколи не буває повної темряви; харизматична героїня з трагічним дитинством і милим фамільяром (спойлер на фото ?); місцями вайби темної академії. Але чомусь мене не торкнуло. Можливо через всі ті аспекти, описані вище. Можливо - через те, що ані аудіо, ані електронний формат не є підходящими для цієї книги. Адже паперова версія крім ілюстрацій містить ще й таку необхідну річ, як карти. Але мені доводилося просто уявляти собі географію світу на пальцях.

Я думаю, що я дам шанс цій книзі (але тепер лише в паперовому вигляді) десь за рік, і спробую почитати продовження. Бо переважно у всіх учасників клубу про неї склалося гарне враження, а мені здається, що половина усього просто пройшла повз мене.

4.0 ?????

PS: далі з блюскаєвським клубом ми читаємо “Арістотель і Данте розкривають таємниці Всесвіту“, і плануємо обговорення вже на вихідних 13-14 липня, приєднуйтеся!

Telegram

Ксю читає

На черзі розповідь про передостанній книжковий клуб, до якого я належу, і це «читацький клуб блускай». Bluesky - це відносно молода соцмережа, створена співзасновником Twitter Джеком Дорсі. Всі ми знаємо, що Twitter купив неадекватний Ілон Маск. Тому Bluesky…

Сервіс регулярно пропонує різноманітні тематичні підбірки, а наприкінці року робить користувацьке голосування для визначення кращих книжок в різних жанрах, та звісно фокус там на англомовний ринок.

До цього я переважно хвалила сервіс, але направду до нього є багато питань.

Я вже згадувала, що вже більше 10 років, як сервісом володіє Амазон. Ви колись щось купували на Амазоні? Якщо так, то думаю ви звернули увагу на те, що інтерфейс там просто жахливий, це такий собі привіт із нульових, дуже незручний. У випадку з Goodreads ми маємо те саме. Я користуюся сервісом дуже давно і багато до чого звикла, але припускаю, що для нових користувачів знайомство може викликати кров з очей.

Як наслідок з попереднього абзацу є те, що каталог сервісу містить величезну кількість даних - як про книжки і видання, так і про користувацьку активність повʼязану з ними. Та на жаль в інтерфейс дуже багато чого не виводиться.

Ще один важливий нюанс полягає в тому, що не всі користувачі можуть вносити зміни в інформацію про існуючі книги, або додавати нові. Коли я починала користуватися сервісом - це було доступно для всіх, але я пропустила момент, коли цю лавочку прикрили. Направду в цьому є і позитивний момент, бо коли ми маємо таку велетенську кількість користувачів з правами редагування каталогу, він стає дуже неупорядкованим, містить купу дублікатів, тощо (подивіться на Rork). Тому адміністрація сервісу закрила можливість редагування для всіх пересічних користувачів, і лишила її лише для так-званих "бібліотекарів".

В мене дуже чухаються руки до впорядкування даних, тому, коли я помітила, що не можу сама вносити ніякі зміни, стала розбиратися, що треба зробити, щоб стати бібліотекаркою. Я проходила цей процес осінню 2022 року, тому не виключаю, що щось вже помінялося, але мій досвід був таким.

1. Спочатку кандидату треба пройти тест. Але це тест не на знання літератури ?, а на знання політик сервісу. Тобто варто спочатку з ними ознайомитися? Наче і так, але фішка в тому, що на той момент, коли я цим займалася, база знань була дуже невпорядкована (смішно, правда?), і необхідні для проходження тесту знання доводилося здобувати дуже фрагментарно. Тест складається з 20 запитань, щоразу вони нові. Здається, треба правильно відповісти на 80% з них. На щастя, коли тест провалювався - до кожного запитання вказувалася правильна відповідь з ніби-то посиланням на статтю в базі знань, хоча направду я не завжди знаходила там потрібну інформацію. До речі, тест можна намагатися складати лише раз на 24 години. В мене цей процес зайняв пару тижнів.

2. Після успішного складання тесту треба написати мотиваційного листа англійською, і далі чекати відповіді - в моєму випадку це тривало перу місяців.

Але нарешті я отримала апрув. Коли я лише стала бібліотекаркою, я була дуже захоплена цим "званням", і багато зусиль доклала до структуризації каталогу, зокрема його українському сегменту - обʼєднанню дублікатів, додавання пропущеної інформації або взагалі нових книг. Зараз, якщо чесно, я не надто маю час на те, щоб шерстити форум в пошуках запитів на редагування - але якщо у вас є особисте прохання щодо того, щоб додати книжку, якої нема в каталозі, або виправити якусь інформацію - ви завжди можете до мене звернутися, я залюбки допомагаю знайомим!

Думаю варто підсумувати, чим може бути корисний для вас Goodreads, а також що може відштовхнути.

1. Ведення читацького щоденника з подальшою візуалізованою статистикою прочитаного;
2. Ознайомлення з рейтингом книг і відгуками до них;
3. Підглядання за тим, що читають друзі, отримування рекомендацій новинок.

Мінуси:
1. Належить корпорації, і як наслідок має жахливий інтерфейс;
2. Неможливість самостійно редагувати каталог.

А ви користуєтеся Goodreads? Якщо ні - чому? Якщо так - які функції ваші найулюбленіші? :) Пишіть в коментарях!

Продовжую серію постів про читацькі застосунки, і на черзі Goodreads. Я користуюся цим застосунком з 2018 року, за що собі дуже вдячна, бо наразі це мій найбільш повний читацький щоденник. Але давайте по порядку. Goodreads - це американський сервіс, заснований…

Telegram

Ксю читає

Нарешті буде обіцяна серія постів про книжкові застосунки і сервіси, якими я користуюся, і почну з Rork. Думаю, ви бачили, як 1 числа місяця я публікую календарик з книжками, що читала - так от, це скрін саме звідти. Отже, Rork - це український застосунок…

Уважні читачки каналу могли звернути увагу, що вже протягом декількох тижнів мій стосик поточного читання очолює якийсь The Great Cat, і нарешті я трошки про нього розповім. Цю книгу я отримала в подарунок на Новий рік від дуже дорогої подруги. Вона знає…

Telegram

Ксю читає

Уважні читачки каналу могли звернути увагу, що вже протягом декількох тижнів мій стосик поточного читання очолює якийсь The Great Cat, і нарешті я трошки про нього розповім. Цю книгу я отримала в подарунок на Новий рік від дуже дорогої подруги. Вона знає…

Я дочитала збірку новел Томаса Манна, але про неї не розкажу ?

Точніше, не надто розказуватиму про власні враження про текст - бо хочу приберегти їх до обговорення з читацьким клубом блускай цими вихідними.

Мені дуже подобається дизайн обкладинки, але не надто подобається матеріал: ця біла рельєфна текстура в мене дуже сильно затирається та брудниться. Кажуть, що можна спробувати підчистити канцелярською гумкою, та щось в мене поки що не доходять до цього руки.

Збірка від "Лабораторії" друкується з незначними правописними змінами за виданням 1975 року, тобто зараз видавництво не вкладалося в переклад (як і у випадку з "Будденброками", проте нам обіцяють ще 5 нових новел, які будуть видані українською вперше).

Дуже потішив непримітний рядок на технічній сторінці (так, я їх читаю): "Надруковано в незламній Україні". Дуже люблю такі моменти.

Книга оздоблена гарним блакитним ляссе - я дуже люблю це рішення, мені це дуже зручно.

В книзі міститься передмова (про яку я згадала лише в процесі написання цього поста, треба почитати - бо я зазвичай не хочу нахапатися спойлерів, так, навіть до книг 100-річної давнини, тому залишаю їх на кінець) і 4 новели: Трістан, Тоніо Крегер, Смерть у Венеції та Маріо і чарівник.

Мені дуже сподобалося дизайнерське рішення, коли назву кожної новели друкували на чорному аркуші. Вони добре виділяються на фоні зрізу, і дуже зручно розуміти, скільки лишилося читати конкретну новелу без того, щоб зазирати в зміст.

Цікавим рішенням верстки, якого я ще не зустрічала, є те, що останній абзац кожної з новел зверстаний ніби перевернутим трикутником, текст таким чином ніби стікає вниз, і це гарне завершення для кожного з творів.

А ви маєте "Смерть у Венеції", чи може тримали збірку в книгарні? Як вам оформлення?

Telegram

Ксю читає

На черзі розповідь про передостанній книжковий клуб, до якого я належу, і це «читацький клуб блускай». Bluesky - це відносно молода соцмережа, створена співзасновником Twitter Джеком Дорсі. Всі ми знаємо, що Twitter купив неадекватний Ілон Маск. Тому Bluesky…

Разом з книжковим клубом "Читати не боляче" ми читали та обговорювали роман «Місяцю, місяцю» Степана Процюка.

Це психологічна біографія Григора Тютюнника. Якщо чесно, зі школи я памʼятаю лише імʼя автора (і також плутанину з Григорієм Тютюнником, але нарешті розібралися що до чого), та зовсім не памʼятаю його творів. В Сумах мене чекають "Три зозулі з поклоном", але це ймовірніше читання для другої половини року.

Тому сама я навряд чи обрала б для себе роман про постать, з чиєю творчістю я мало знайома - але завдяки читацьким клубам горизонти розширюються.

Отже що нас зустрічає під палітуркою (і лише під нею, бо на жаль видавництво цурається інших форматів, крім паперового)? Текст (на який багато учасниць клубу жалілися, що він наддрібний) оздоблений красивезними колажами-ілюстраціями, і якщо по-початку вони мене захоплювали, то під кінець стали трохи лякати: думаю це означає, що вони гарно працюють в парі з текстом, бо рівень напруги зростав.

Сам текст поділений на коротюсенькі глави по 3-5 сторінок, що робить їх легкими, щоб ковтати. Я прочитала книгу за 4 дні, сумарно за 5 з хвостиком годин.

Все починається з раннього дитинства письменника, і закінчується його смертю. Та цей, здавалося б, послідовний шлях автор подає нам часто з відгалудженнями та флешбеками, що трохи ускладнює сприйняття тексту. Переважно перед нами зображений саме Григір, але періодично оповідь переключається на інших персонажів, і як звернули увагу дівчата під час обговорення - нам не вистачило приміток, щоб зрозуміти, про кого з тогочасних діячів мистецтва йде мова. Адже іноді ми маємо прізвища, а іноді навіть не маємо імен.

Григір Тютюнник жив з 1931 по 1980 роки. І для мене цей роман став такою собі художньою ілюстрацієї до книги "Мова-меч", яку я читала недавно. Бо тут ми бачимо приклади багатьох явищ, що змальовувала Євгенія Кузнєцова, коли писала про мову радянської імперії. Малий Григір, хоч і походить з українськомовної сімʼї, через російськомовне навчання в школі, починає забувати рідну мову. Пізніше ми чуємо про мову села, ми бачимо приклади того, як людей змушують міняти імена, щоб вони більше підходили радянському громадянину.

Тема пошуку своєї ідентичності, зокрема української, а потім подолання усіляких перешкод, щоб цю ідентичність відстояти - одна з провідних в романі. Не дивлячись на те, що Степан Процюк часто змальовує свого героя в досить негативних барвах: як пияка, параноїка, бабія, я (майже) не відчувала до нього відрази, бо в першу чергу я співчувала йому. Я бачила трагічного героя, якого дуже жорстоко ламала система. Ні, він не сидів в таборах, і не проходив через тортури - але і "мирного життя" в совку досить, щоб жити перестало хотітися.

Літературознавці Віра Агеєва та Ростислав Семків на своєму каналі "Шалені авторки" не раз наголошували, що нам не вистачає романтизованих біографій українських митців. І я рада, що Степан Процюк заклав цеглинку в цей майбутній мур.

Ця книга буде не всім до душі, але особисто я рада була її прочитати (хоч це було і не надто легко). Думаю, коли я дійду до творчості Григора Тютюнника, отримані враження стануть мені в нагоді і допоможуть глибше поглянути на новелли цього письменника.

3.75 ?????

PS: В травні ми читаємо "Смерть солдата" Олесі Хромейчук, приєднуйтеся!

Telegram

Ксю читає

Нарешті розкажу вам про книжковий клуб, з яким ми читали попередню (а також багато інших) книжок. Отже, книжковий клуб "Читати не боляче" - це фейсбук-спільнота, заснована майже 3 роки тому. Клуб зустрічається в зумі ввечері в останню пʼятницю місяця. Ми…

Багато думаю ці думки останні дні, а тут їх привели до ладу.

Почну з верхньої книги. Це роман "The Seven Husbands of Evelyn Hugo" авторства американки Тейлор Дженкінс Рід, він є в нас в перекладі від видавництва Artbooks, та я купила його більше року тому в аеропорту Франкфурту, і з тих пір все ніяк не доходили руки…