Наташа попала! (с)
Зенітниця Рівненської області, Наталія Грабарчук виконала перший удар у матчі Рух-Шахтар (1:1).
Колишня вихователька дитсадка здобула популярність завдяки влучному пострілу, яким збила російську ракету.

В Києві на Оболонь попрощалися із захисником України, старшим лейтенантом Збройних сил Павлом Ведибідою.
Він був легендою руху ультрас України, засновником та лідером Оболонського клубу ультрас, а також заснував Оболонський осередок Правого Сектору. В 2014 році пішов добровольцем захищати Україну, брав участь в обороні Донецького аеропорту, а у лютому 2022 року він доєднався до лав ТрО та допомагав захищати Київ. Павло брав участь у боях під Лисичанськом та обороні Часового Яру, де 13 листопада героїчно загинув. Його тіло вдалося забрати тільки зараз.
Відео Яна Доброносова

Кричу з того, як російська асоціація футболу вже який місяць шукає собі спаринг-партнера хоча б на один товарняк, проте всі відмовляються, бо ніхто не хоче грати з цим болотним лайном.
Знайшли збірну Брунею, це така держава в південно-східній Азії з населенням меншим ніж в калінінграді.

Так і ті відправляють напівпрофесійних футболістів, бо формально, інші у відпустці.

Просто така спортивна новина)

Поки УПЛ дивує незгірш ТСН, а ЛЧ ще не стартувала, у чемпіонаті Волині покипують пристрасті.

Після того, як у Володимирі знайшли гроші та мізки рулити футболом, місцеві вболівальники, які на обласних матчах без проблем пускають на стадіони, зарубилися з ковельчанами. В ЧВ відбулося кілька дербі, але апофеозом стали бійки на матчі крайнього туру у Ковелі.

Гості запалили вогні, це нібито не сподобалося місцевим. Слово за словом, дим за димом і там навіть футболістам трохи дісталося, якщо вірити побаченому на відео.

Сьогодні спеціально обучені люди з КДК федерації закрили стадіон у Володимирі на 3 матчі, ну це фактично до кінця цьогорічного чемпіонату.

Турнірна таблиця тут у коментарях буде.

❤️

Чєхаславацкіє друзья

Одним із найбільш яскравих спортивних видовищ мого дитинства були телевізійні репортажі про хокейні матчі між командами СССР та Чехословаччини. Ці ігри проходили у неймовірно гострій боротьбі в якій суперники не шкодували один одного. При цьому коментатор на прізвище Озєров весь час називав команду суперників «наши чєхаславацкіє друзья». Приблизно такими ж «друзьямі» були для спортсменів СССР представники всіх інших «соціалістичних країн», які насправді знаходилися під окупацією і не мали іншого способу помститися окупантам аніж обіграти їх на спортивний аренах.
Нині, коли ці країни звільнились від окупації і стали членами НАТО та Євросоюзу, тодішні спортивні перемоги згадують там як легенди, знімають про них фільми і пишуть романи. Нещодавно подивився такий фільм про польського стрибуна з жердиною Владислава Козакевича, який виграв змагання на Олімпійських Іграх 1980 року у столиці СССР, і дізнався всю правду щодо тодішньої «дружби» між атлетами СССР та Польщі. Власне, я і тоді про це здогадувався. Особливо після сенсаційної перемоги польських хокеїстів у 1976 році над збірною СССР, що була тоді чемпіоном світу. Гра проходила у Катовицях і несподівано склалася не на користь гостей. Коментатор Озєров був не на жарт збентежений і не знав що казати. Бо мало того, що поляки забивали шайби одну за одною - три із шести шайб у ворота команди СССР забив нападник на прізвище Йобчик. Упродовж всієї гри Озєров намагався не називати цього неблагозвучного для тих часів прізвища. Тож виграш полякам приніс просто «польскій хакєїст». Назвати цього Йобчика «другом» коментатор тоді якось не наважився. Також пригадую як після матчу в Празі публіка зустріла гімн СССР дружним свистом. Після цього церемонію з гімнами із наших телетрансляцій виключили. Занадто багато вже на той час було у нас «друзєй» по всьому світу.
Тепер ми по іншу сторону фронту. І кожне спортивне змагання так чи інакше стає політичним. Інакше і бути не може – чи не кожна третя спортивна новина так чи інакше відсилає нас до війни. Тому політичне позиціонування наших суперників на спортивних майданчиках набуває великого значення і робить змагання більш напруженими і цікавими. На щастя, той самий гімн вже третій рік не лунає над аренами міжнародних змагань. І я поки що не уявляю чи зможемо ми колись вийти на спортивні арени разом із колишніми «друзьямі». Сподіваюсь, до цього не дійде – нехай сидять вдома і згадують Йобчика!
@Микола Несенюк