На виборах Порошенко бив по найболючіших місцях кремля - Лавров.

За словами Сергея Лаврова, росія готова до «врегулювання проблеми на основі усунення корінних причин української кризи».

При цьому він назвав три головних умови:

Відмова України від вступу до НАТО (армія);
Скасування закону про українську мову як державну (мова);
Відміна закону про заборону Московського патріархату (віра).

Це ще раз підтверджує, що виборча кампанія Порошенка була спрямована проти головних російських впливів на Україну. Саме тому путін проговорився, що підтримає будь-якого кандидата в президенти України, крім Порошенка.

Армія! Мова! Віра! – три основи України.

На виборах опоненти Порошенка зневажливо називали це гасло «армовіром».

Насправді росія не зацікавлена і не хоче переговорів. Звертає увагу, що це вже третє обгрунтування війни проти України. Спочатку у москві говорили про «денацифікацію» і захист російськомовних. Потім довго розповідали про удар на випередження, щоб не допустити НАТО до кордонів росії.

Тепер нарешті з москви говорять правду – росії не потрібна Україна і все, що її захищає та зберігає - армія, мова і віра.

Зоя Казанжи

НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО НАС! МИ ЩЕ ТУТ!

Саме так, капслоком, написала Valentina Lopez. Вона зараз, в цю хвилину, у складі 123 ТРО знаходиться під Вугледаром, де наші продовжують тримати оборону на одному із найскладніших донецьких напрямків.

І Валентина пише:

«Так захопились, щоб «повісити» Вугледар на 123 ТРО, що забули за тих, хто продовжує тримати оборону!!!

Що ж ви кіпіш підняли?! А нічого, що хлопці і досі тримають оборону?! Це ж яка не повага до тих, хто кожного дня ризикує життям і утримує лінію оборони!».

Я майже не пишу ніяких постів на військову тему. Я справді в цьому не розбираюсь, це перше. І друге, завжди присутній страх нашкодити.

Але тут варто написати. Бо ставлення до бійців - жахливе. Знаєте, як кажуть? «Ми готові у бій, але у нас лише автомати і жигулі».

Так от, цитую Валентину далі:

«Наша бригада, 123 Миколаївське ТРО (моя рота - це майже весь Баштанський район, який в свій час зупинив колону, що йшла на місто Миколаїв) і ми - не сцикуни, це точно.

Хлопці з самого початку повномасштабної, пішли добровольцями. Я приєдналась до них в січні 2024. Бійці обороняли берег, збивали літаючі об'єкти, острів, плаваючі надводні обʼєкти,не раз потрапляли під артобстріл.

Особисто я маю контузію та забій головного мозку. У нас багато важких поранених. І моя шана і повага тим, хто назавжди залишився в строю…

Нам не дали перепочити, більшість досі в госпіталях і на реабілітації після островів. І зараз 123 ТРО обороняє найважчий напрямок у Донецькій області.

Це значить, що ми кіборги?! А хто ми, якщо безперестанку в бою?!

Бачу дуже багато не правдивої інформації в соціальній мережі. Хотілося хоч трішки захиститися від того, що пишуть про нас з чужих слів.

Знайте: досі тримаємо оборону і робимо все можливе - без підтримки, без організації, без планової евакуації. Наші бійці йдуть на завдання без супровідника, отак всліпу, не знаючи куди.

Найважливішим вважаємо те, що немає відповідної підготовки для ротації з підготовленою механізованою 72-ю бригадою. Коли нам зачитали наказ і напрямок, ми зібрали речі, сформували таку сяку колону (у складі нашої роти були два ЗІЛа і один КАМАЗ, взяли машини, кошти на які ми самі збирали і самі купували, та й поїхали.

По дорозі настрій був бойовим. Але ми всі розуміли, що Вугледар просто здають, а прикритися хочуть простим ТРО.

Коли ми прибули на місце, Вугледар був майже в кільці і задача наша була тримати оборону перед Вугледаром. Це означало, що прикриття не було, позаду нікого не було.

Я дуже пишаюся 72-ю бригадою, вони справжні леви. Але проти них було 14 (!) штурмових бригад, добре навчених і добре екіпірованих!

Навіть 72-га нічого не зробила б, бо за такий довгий час боєприпаси закінчувалися і утримувати таку силу було неможливо!

123-тю бригаду ніколи не поповнювали і особового складу у нас було 50 відсотків. Я можу це сказати тут і будь кому в обличчя. Я особисто задавала питання - де наші поранені і чому їх досі не евакуювали? Чіткої відповіді мені ніхто надати не міг.

Саме тому у нас є офіційний рапорт, який ми підписали всі!!! НІХТО НЕ ВІДМОВЛЯВСЯ ВОЮВАТИ! Але дайте реальне завдання, яке збереже територіальність України, життя особового складу і забезпече підтримку. Тому що наша бригада не є боєздатною . Укомплектуйте, і ми в строю, без жодних питань.

Нагадаю, що рота не є боєздатною, якщо не нараховує 70 відсотків особового складу. Нас, на жаль, тільки 50 відсотків, половина…

Нас немає ким міняти. Зараз у нас є бійці, які виконують завдання, поранені важкі, яких досі не можуть евакуювати, бо без броне техніки не підібратися.

Ворог просувається швидко, а нас стає менше. Чому немає підтримки?! Хоч криком кричи, ніхто не чує!

Втримати можна, потрібно лише трішки організації і злагодження.

Мені дуже важко читати смішні статті тих, хто сидить на сраці рівно і пише те, що їмскажуть. Любі мої розумники, я особисто з вами поговорю, якщо ви приїдете до мене і запитаєте, що у нас тут відбувається? Я вам про все розповім, тому що на власні очі бачу, що діється.

Пізно ввечері поверталася з магазину, коли завила сирена. А навпроти будинку - ресторан, звідки на повну лунає дискотечна музика. По центральній вулиці голосять щось веселе пʼяні в свиню дуети, тріо, окремі співгромадяни.
Сирена, музло, пʼяні компанії..
Наш Титанік тримається ефектно, що там казати. А якщо серйозно, то це абсолютно сюррреалістична картинка.

Коли, на початку війни, наші захисники писали: «живіть, тіштеся, ми тут, аби вам там було добре», у мене стискалося серце.
Я хотіла написати у відповідь кожному: «зупиніться, дорогі, не треба. Ви, мабуть, не знаєте наш нарід. Вони вашу шляхетність, вашу великодушність почеплять на свої прапори і будуть тицяти в очі усім, хто намагатиметься нагадати про криваву зарубу у країні. Вони маскуватимуть вашим благородством своє pohui» Так і сталося: «нам військові кажуть радіти». Як вам кажуть військові радіти? Втрачаючи людську подобу і залишки совісті?

Ще й підписки у мене такі, що дах їде повільно і невпинно. Передивилася десятки відео, де росіяни допитують наших полонених. В сенсі, тих, яких щойно взяли у полон: имя, фамилия, где служил?
Які наші хлопці чорні, втомлені і змучені. Це тіні від людей.
От не знаю, чи було ще в історії людства таке дике розшарування, коли одним pohui-пляшем, а інші намотують свої жили на колеса війни, аби бодай затримати її там. Поки що там…

Вибачте, що не святкове. От нічого немає ні святкового, ні недільного.

☀️ Раночку, нескорені!
?? Так працюють наші солов'ї. Нищать русню??