https://youtu.be/9cwt904b0pc?si=jp2aH3zhwL-AtDi-

?Хоч із запізненням на 2 місяці, але відео все ж вийшло.

Найоб'ємніша робота в плані витраченого часу на дослідження теми, з усіх, які я до цього робив.

Приємного перегляду!

Та, зрештою, російське вторгнення в Україну поставило цьому крапку. Тепер уже неможливо знайти жодного признаку того, що Росія збирається грати за правилами. Тай про це уже прямо заявл’яє Путін, який остаточно зняв усі маски. Війна – це уже не «специальная военная операция», «завоевания» - це уже не «освобождения». Ось чому Путін ніколи не прийме українську формулу миру. Вона базується на принципах ООН – тобто її існування можливе виключно у чинній системі ліберального світового порядку, який, мабуть, не переживе результатів цієї війни, якими б вони не були.
З цієї ж причини, переговори апріорі не здатні принести жодних результатів, оскільки це буде всього лише спроба затягнути Росію назад у рамки Ліберального світового порядку, як це було після розпаду СРСР. Принципи й переконання, з яких будуть випливати українські (а разом з ними й всього Заходу) очікування щодо умов потенційного миру, не перетинатимуться з російськими. Українська й російська зовнішня політика перебувають у двох абсолютно різних системах координат.
То що ж тоді робити? Яка альтернатива тому світовому порядку, який є зараз? Відповім коротко - не знаю. Неможливо спрогнозувати, як виглядатиме прийдешній світоустрій. Що можна сказати точно, так це те, що цей новий світоустрій таки прийде. Хочемо ми цього чи ні, оскільки окрім Росії є інша сила, що в цьому зацікавлена. Не важко здогадатися, що я говорю про Китай.
Чи означає це, що велика війна невідворотна? Мабуть ні. Тимчасовою альтернативою сьогоднішнього світового порядку може стати стара добра система балансу сил. Вона працювала у 19 столітті, працювала під час Холодної війни, та цілком ймовірно – спрацює й зараз. Як її підлаштувати під сучасні реалії – питання до політичних лідерів і науковців.
У короткому висновку скажу – Захід на чолі з США помилився. Універсальний світоустрій, побудований на правилах – це гарний міф, яким закривали очі західні політичні лідери у відчайдушному намаганні не помічати сувору реальність. На жаль, помилка ця дорого коштувала, та може коштувати ще дорожче, якщо з цього не винести жодних уроків.

Про Ліберальний світовий порядок та стратегічну помилку США???

Нещодавно, у книзі «Московський фактор», де проаналізована зовнішня політика США щодо України від початку здобуття нею незалежності, натрапив на цитату Обами, в якій він наголошував, що, проти методів 19 століття, США застосовуватимуть інструменти 21 століття. Так він у 2015 році коментував відмову від надання летальної зброї Україні й необхідність стримувати російську агресію дипломатичними шляхами та міжнародними санкціями.
Судити про ефективність і доцільність такого підходу я не буду - це уже зробила історія, але хочу поділитися цікавою думкою, яка з’явилася в мене в момент прочитання цих слів.
Коли Обама говорив про «інструменти 21 століття», очевидно, мав на увазі міжнародні санкції, політичну ізоляцію Росії, засудження її дій міжнародною спільнотою і т.д. Для того, щоб стверджувати, що ці «сучасні інструменти», які, згідно з концепцією так званого ліберального світового порядку (Liberal World Order), що базується на міжнародному праві та Статуті ООН, зможуть стати поперек дороги бісмарівським методам Росії, потрібно мати тверде переконання, що остання є інтегральною частиною цього самого ліберального світового порядку. І тут, власне, починаються проблеми.
Коли СРСР розвалився, то у світі запанувала ілюзія, що поняття міжнародного порядку заснованого на правилах, яке до 1991 року стосувалося тільки країн Заходу, раптом стало універсальним, а всі країни колишнього СРСР, особливо, Росія, готові інтегруватися в цю систему світоустрою. Згадаймо Фукуяму з його «кінцем історії». У західних політичних лідерів було настільки сильне відчуття ейфорії, що вони почали видавати бажане за дійсне.
Починаючи з перемоги Клінтона на виборах у США у 1993 році, США, а разом з ними увесь Захід вкладали величезні кошти в Росію, в її економіку та розбудову демократичних інституцій. Цим вони переслідували єдину мету: відновити статус Росії як потужного геополітичного гравця, однак який тепер готовий грати за правилами, та, що навіть важливіше, стимулювати це робити інших.
Західні гроші до Росії продовжували надходити, навіть після подій 1993 року, коли Єльцин танками розстріляв російський Білий Дім. Навіть, коли в кінці 1993 року Росія знехтувала таким основоположним складником Ліберального світового порядку як Віденські конвенції про правонаступництво, коли в односторонньому порядку привласнила собі, всю власність СРСР за кордоном, усі загальносоюзні фонди і т.д на суму у сотні мільярдів доларів, які згідно Конвенцій мали розділитися між усіма колишніми республіками. Уже до кінця 90-х Росія порушила кожен з 10-ти основних принципів міжнародного права. Кожен.
Однак, Захід все одно продовжував бачити те, що хотів бачити. Таким чином він зростив монстра.
Навіть після горезвісного путінського виступу 2007, після нападу на Грузію 2008 року, які були чітким прямолінійним сигналом: «Росія не збирається бути частиною цього світового порядку», ніхто не збирався щось змінювати. Ну, а далі 2014 рік – анексія Криму, війна на сході України... і згадані на початку слова Обами.
США не готові були переосмислювати роль Росії у світовій політиці. Зрозуміло, вони не хотіли погіршувати свої відносини з Росією, оскільки вважали, що вона відіграє конструктивну роль у врегулюванні питання в Сирії, у домовленостях про ядерну зброю з Іраном та у забезпечення американцям доступу до Афганістану. Тим не менш, погляди на ці події з ретроспективи самих же американців сьогодні такі, що роль Росії у вищезгаданих процесах була мінімальною і дуже перебільшеною. Знову ж таки: США хотіли бачити Росію частиною цієї системи, тому шукали хоч які би то не були докази, які б це підтверджували. Простими словами – видавання бажаного за дійсне. Wishful thinking.