и҆​ бы́лъ ​ѻ҆́нъ​ пле́мени скѣ́бѣ́ди ​главы҄​ ​людскї́ѧ​ и҆мѣ́вше ​а҆​ ​нижѐ​ ​дш҃и​ (шеи?) бы́вше ка́кѡ ᲂунитазы. Скѣ́бѣ́дь кнѧзе́й свои́хъ ​не​ и҆мѣ́ла ​а҆​ ​прѝ​ ка́ждомъ ​гра́де​ бы́лъ ​войтъ​ скѣ́бѣ́дь на ​вече​ собира́ша когда̀ ​нꙋ́жда​.

Изборская летопись о племени ске́беди (скібіді в украинском прочтении)

Фортелемъ скѣбѣди фанумъ таксъ розбивають
Фортелемъ Огайо и рїзза набувають
Фортелемъ гьятта въ сїгмы заслужишъ
Въ фортнайтѣ старшимъ зъ фортелю ты будешъ

Уривок з інтермедії "Скѣбѣди Туалетъ", 1669 рік.

*А на землі Дагестанськой, в граді Дебренті на празник Тройці Святої, магометаны шли на християн та жидів погром вчинити. Спалили вни храм жидівськый та й на церьков християнську пошедша та й взяти ї пробовали. Там же магоматены главу постинали єдному священику-москвину а другых москвинів котрі были там, поймали та й там держали. Тогды собраша москвины опричнику своїх та пошедша на магометан тых, но многых москвинів та й опричнику дербентськых убито было.

А в Махачкалі бей єден збродню вчинив та й ходив на опричнику москвинськых. Многых опричнику забито было, но бея сього было взято, а го сины в бою впали. А того дня рік пройшов кгды боярин Євген з Пригожиных на Москву ходив, но не дошедша до града сего, та й за теє живот оддасть Богу през час деякый.
З літопису Голосіївського*

*Бамъ, бамъ, бамъ, бамъ,
Пустимъ клинки по хохламъ.
За прѣдательство Мазепы
Вырѣзать будемъ свирепо.

Ой, Батуринъ, ой, Батуринъ,
За Ивашку будетъ уголь.
Пидерасты-казаки,
Плясать будемъ гопаки.*

Вірш Олександра Меншикова, 1708 р.

**Промови великого князя Руського Володимира Олександровича і великого князя московського Володимира Володимировича, записані анонімним літописцем.

Володимир Олексадрович:
Панове москвины, здаєть ся мні, же одтепер розлучимо ся мы з вами навсігди – мы будемо не ваші, а вы не наші. Отсієї собі шкоди вы нікгды не зможете винагородити, а мы самі нікгды до тего не схилимо ся, оскільки не від нас почалося це лихо, а, власне, від вас. Не маєте вы шкодувати за тим, що погубили і втеряли по своїй добрій волі або през нерозум і легкодумність.
*Володимир Володимирович:Панове браття, дійшли мы през непогамований гнів і нашу упертість до тего, що стратили Украйну, як злоте яблко, стратили світ очей наших, втратили й навічно відчужили од себе добрих молодців козаків, братів наших, през зброю й сторожу яких довго ми заживали в тиші й спокої і були страшні всім другим нашим ворогам…
З літопису Станіславівського*

Архіпелаг 95 має переназватись на ОТУ Соледар

Латиняне, предтечи антихристовы, изъ Польской земли создали двойника царевича Димитрія, чтобы, якобы, возвратити трон - объ этомъ сообщаютъ мои источники. Просьба предупредити всѣхъ православных правовѣрных людей Россійскаго Царства. Ежели объявится якобы живой Димитрій Іоанновичъ - не вѣрьте.
Изъ Пискаревскаго лѣтописца

Тамтої зимы, на празник святого Миколая Мирлікійського, селі однім коло Москвы, москвины нашедша тіло мужа єдного, котрому голову прострелили. Як ся оказало, сим мужем быв Ілля Кива, бывшый друг Корчинського, сотник бывшый полтавськый та й здрайца который за пенязи московські пану Медвечуку служив та й в Москву втекоша кгди война ся зачала. Там много дебелостей глаголив москвинам, же альбо ляхы, альбо жиды Галичину та Волинь брати будут. Та й за теє же здрайцом быв, вабойство теє ся стало та й оддав він Богу душу. Кгди за теє учув Корчинськый, то мовив братчикам, же жаль Ілля не згинув за Русь-Украйину перед тым як зраду вчинити, альбо і так добре же се стало теє.

З літопису Голосіївського

*А на Русі діла ся вчиняли дивнії. З Русі гоньзнув намісник бывшый князя великого Олексій Арестович із герба Роля за теє же язык москвинськый боронив. А там, в землях чужоземных, мовив він же ся збирає князем великым стати, задавав маєстат в кгвалті та й хтів абы сейм елекційній скликали, хотя сам од закону дерокгував та й многым деспект вчинив.

А в Львові тым часом спудеї собраша та й зачали стязати в ректора Університету абы Фаріониху, котра там вчила русчизні спудеїв, вигнали бо деспект вчинила воям і за теє же лист показала вшыткым од спудея кримського, котрый вспирав її та русчизну. За теє москвины спудея того і в темницю московську кинули. Ректор же аби не было ростырку межи спудеями та й даскалами дав росказ абы Фаріониху з Університету вигнали, но вона не хтіла йти та задавала спудеїв в том же за язык москвинськый воны суть, а за того спудея й знати не знала. Та й потом росказ той пропав й ніхто втямити не міг што ся стало із ным, а Фаріониха і дале кгвалт чинила абы її лишили.*

З літопису Голосіївського