Ми з тобою перейшли зиму,
Хоч і досі не минув лютий,
Хоч ми досі такі вразливі,
І не знаєм як далі бути,
Але знаєм, що якось треба,
Просто з впертості треба бути,
І тримати крилами небо,
Щоб минув вже отой лютий,
Бо минає ж усе, чуєш?
І стається це часто раптом,
Затихають шторми і бурі,
І фінальна ставиться крапка,
І встає березневе сонце,
І рожевим малює простір,
Й посміхається нам спросоння
По весняному тепло й просто...

28.02.2025...

П. С. А вже завтра знову весна... 🌱

А за вікном знову виє... 🥺

І зрештою ти залишаєшся сам на сам
З малесеньким згустком, що зветься твоя душа,
І знаходиш новий, ледве помітний шрам,
І вчергове думаєш - навіщо так поспішав?
Чому не дивився під ноги?
Куди летів?
Які повітряні замки знов зруйнував?
Душі ж було боляче,
Боляче, ...але втім,
Це лише шрам, не крах і не повний провал,
Це просто досвід,
Без нього насправді як?
Це просто досвід,
Маленький дослід душі,
Бачиш попереду світло -
Горить маяк,
І музика вітру вплітається у вірші...

24.02.2025

П. С. Це вже майже традиція - гуляти ввечері з собакою і ловити з простору вірші, і бути такою нетерплячою, що одразу на ходу їх викладати.
Сьогодні дуже страшна дата і день який я пам'ятаю майже похвилинно.. Вже три роки пам'ятаю - і літаки над головою, і світломаскування, і вибухи...
Але нехай все ж попереду світить той потрібний кожному маяк, а поруч будуть ті з ким тепло йти.
Мирної ночі.
Обіймаю❤

Вокзали чули більше справжніх "люблю"
Ніж РАГСи і церквИ разОм всі докупи взяті,
Стояння навшпиньках, у вічності на краю,
Коли було стільки "до" і "після" ще так багато,
Коли ви лишаєтесь з секундами сам на сам,
І ваше "привіт" чи "до зустрічі"
Вплітається легко в простір,
Ви уявляєте скільки справжнього
Бачив кожен вокзал?
Людей різного статусу, долі і зросту,
Людей абсолютно різних, що поєднувались одним,
Бажанням сказати на вушко пошепки -
"Я так скучив",
Або - "Я буду чекати. Не затримуйся, приїзди"
І обійми сповнені безмежної ніжності,
Розгублені й неминучі..

23.02.2025

І що там у тебе?
Віра?
Сховалась в долонях?
Плаче?
Тому що вона безсила,
Тому що її не бачать,
Тому що у неї в грудях
Пече щось живе й гаряче
А люди не знають
Люди
Існують собі інакше,
Інакше по світу ходять,
Інакші шукають правди,
І створюють перешкоди,
І вперто стоять на варті,
А віра сидить самотньо
Зігріта в твоїх долонях
Й латає чужі безодні
Й поламані страхом долі...

03.01.2025

Люди ламають людей
Турботливо і ненавмисно
В звичайний грудневий день,
Де сонце холодне зависло
Низько посеред хмар
Не світить і майже не гріє
Люди ламають дар,
Люди ламають мрію,
Люди ламають щось
Тендітне і невагоме
І падає з неба дощ,
Й лягає на плечі втома,
Важкою ковдрою снів,
Свинцевим зимовим небом,
І жменькою дивних слів,
Застряглих десь там
Між ребер...

27.12.2024

Пішли покажУ тобі ніч без ракетних тривог,
Пішли покажУ як це спати спокійно у ліжку
Й не слухати вибухи і не вести діалог
Чи близько вже надто, чи може не дуже ще близько,
Чи треба іти в той маленький вузький коридор,
Чи може балістика і коридор не врятує,
Пішли покажУ тобі як це не жити у борг,
Коли кожен день тільки твій і чогось він вартує,
Пішли покажУ, не далеко - три роки назад,
Три кроки здається, а наче інакша планета...
Й сидить біля озера сивий і втомлений бог,
Й руками замерзлими ловить чергову ракету...

24.12.2024

П. С. Тривога... Кулементі черги.. Ніби далеко...
Різдвяна ніч.
Христос ся рождає...
Славіти його...

Про що я думаю, коли тебе нема?
Насправді все те саме, що і поруч,
Що жовтень зникне, що прийде зима,
Що будуть білі вкриті снігом гори,
Що буде темно майже цілий день,
Що не захочеться вилазити з під ковдри,
Що в мене стільки планів і ідей,
Що я все роблю якось надто довго,
Що відкладаю часто на роки,
На цілу вічність,
Наче я безсмертна,
Що в долі дуже сплутані шляхи,
Що часом я буваю надто вперта,
Що осінь того року чарівна,
Надихатись ніяк не можу нею,
Що за зимою знов прийде весна,
Що я не зАвжди закриваю двері,
І все одно спокійно на душі,
Замки вони ж не дуже захищають,
А ще я думаю про всі свої гріхи,
І чи пускають з тим добром до раю...
Потік свідомості..
Калейдоскоп питань...
Яскраві спалахи...
Чи ледь помітне світло,
Й буває хочеться сказати - перестань,
Все відпустити й зникнути десь з вітром...

18.10.2024

Подаруй мені день, і ніч, і ще один день,
Подаруй мені погляд, в якому немає страху,
Подаруй мені те, що важливо для всіх людей, -
Невагомий і теплий, огортаючий душу затишок,
Подаруй мені сміх - дзвіночками по плечах,
І заплакані очі, від щастя, яке насправді,
Подаруй мені шлях, на двох розділений шлях,
Нехай тільки на зараз, не на ілюзорне "завжди"
Подаруй мені те найдорожче, що в тебе є -
Дотик серця до серця,
І сонячний день на згадку,
І нехай кожен з нас це життя по своєму п'є,
Але все ж подаруй мені те,
Що ніколи не згасне...

17.10.2024

Читати уголос Іздрика
Й дивитися на вогонь,
Й не вірити, що запізно вже
Міняти картинку долі,
Переписувати майбутнє,
І те, що давно минуло,
Бо час не лінійний за суттю
Й ми в кожний момент існуєм,
І змінюємо реальності,
І навіть далекі вчора,
Є безліч різних тональностей,
Як безліч глибин у моря,
Й нові візерунки вічності
Вплітаються в кожну мить,
А ми тихо читаємо Іздрика
І вогонь десь живий горить...

16.10. 2024

4
Вітер виє як скажений,
Заплітається у коси
То зривається у небо,
То ледь чутно знову просить...

"Ти не так все зрозуміла,
Я боюся не за себе,
Мені шкода Твої крила,
Мені шкода Твого неба,
Мені шкода, що загубиш
Те своє глибинне й справжнє,
Так, я бачу - зараз любиш,
Та чи дійсно це назавжди?
Чи колись усе минеться
Й ти прокинешся у клітці,
Із ущент розбитим серцем
Й сил втекти не буде звідти..? "

"Я не знаю" - каже відьма...
"Я не знаю, що там далі
Ти мені потрібен, вітре,
Але все, що я сказала,
Це і є оте глибинне,
Що не зникне, не зів'яне
Це і є те справжнє й дивне
Те від чого серце тане...
А про клітку ти даремно,
Їх давно за милі чую,
Й зневажаю їх нікчемність,
Й мрії як вони руйнують,
І ніколи не погоджусь
Скласти крила й не літати,
Й не відмовлюсь від свободи,
Навіть в платинових ґратах... "