once in an oklahoma church, a woman said, ‘well, i sure do get it. you came for a better life.’ i thought i’d pass out – a better life? in isfahan, we had yellow spray roses, a pool. a glass enclosure shot up through our living room and inside that was a tree. i had a tree inside my house; i had the papery hands of morvarid, my friend and nanny, a ninety-year-old village woman; i had my grandmother’s fruit leather and hotel koorosh schnitzels and sour cherries and orchards and a farm – life in iran was a fairytale. in oklahoma, we lived in an apartment complex for the destitute and disenfranchised. life was a big grey parking lot with cigarette butts baking in oil puddles, slick children idling in the beating sun, teachers who couldn’t do math. i dedicated my youth and every ounce of my magic to get out of there. a better life? the words lodged in my ear like grit.

dina nayeri,
the ungrateful refugee.

апдейт. я стала волонтеркою польського червоного хреста та вже потрапила до групи допомоги адаптації українців.

що мені подобалося у червні: альбом еспи, супернова на повторі. запах винограду. серйозно, у мене масло для тіла з виноградом, крем із виноградом, я думаю, що потрібно продовжувати. в омегаверсі я хочу пахнути жасмином та виноградом. кінна прогулянка в горах. нещасний айс латте, до якого я взагалі байдужа, але з дівчатками поруч, сидячи на набережній, він перетворювався на найсмачніший напій на землі. фотографії на полароїд. моя тепер улюблена португальська кавʼярня, в якій я закохалася в пастель де ната. і всі кошочки, яких я зустріла.

перечитувала старі нотатки і згадала історію. коли мені було років тринадцять, я пішла в магазин за хлібом і в мене витягли з кишені телефон. я підійшла до чоловіка і сказала, щоб він мені його повернув, на що він сказав, що я поїхала головою. тоді я сказала дзвонити в поліцію – і він віддав мені телефон.

коли я говорю, що в моєму житті було достатньо тупих історій, я маю на увазі навіть ту, де я у злодія відбирала свій телефон.

Привіт! Я студентка четвертого курсу в Університеті Шевченка, навчаюсь на журфаці й пишу свою дипломну роботу. Я шукаю героїв для проєкту, який присвячений військовим. Його головна мета — показати долі бійців і бійчинь, які пішли до армії після початку війни з росією в 2014 або після початку вторгнення в 2022 році, і розповісти про їхній шлях. А ще показати, що світло обов'язково переможе темряву.

Якщо ви військовий/а, маєте знайомих військових або родичів, то я буду дуже вдячна Вам за коротке інтерв'ю для моєї дипломної. Заповніть, будь ласка, цю форму, щоб я могла з Вами зв'язатись. Мій юзернейм у Telegrami — @sasha_opanasenko, звертайтеся з будь-яких питань стосовно проєкту.

пс: подружки, розповсюдьте. для мене це дуже важливо

я сьогодні так сильно перенервувала, що мене трясло всю. і аня сиділа зі мною шість годин балакала, тому що я не могла ні на що відволіктися. разом співали опенінги, дивилися аніме, а так вона там матюкалась, поки рахувала свої труби, бо їй треба писати диплом (я хз вона там десь на оппенгеймера вчиться чи типу того)

я ще згадала знову, що ми зблизилися через фанфік по сакуатсу. я їй написала цілий звіт на нього, і така:
– сподіваюся, ти коли побачила це повідомлення, подумала «ця жінка буде моєю».
– так і було.

заняття сьогодні так мене розсмішило. репетка як завжди запитала, як я почуваюся, а я розповіла, що ось, трохи нервую. і вона мені «вам треба відволіктися», на що я впевнено сказала, що взагалі цілу книжку встигла прочитати, щоб подумати про щось інше. почала їй переказувати з усіма цитатами сюжет та пояснювати історичний контекст. вона після моєї розповіді помовчала, а потім так ніяково:
– пані, як завжди, обрала цікавий спосіб відпочити. але коли я сказала «відволіктися», я мала на увазі щось добре…

who’s afraid of little old me?
well, you should be

я вже не та людина, якою я була до нового альбому тейлор свіфт.

але сьогодні хороший день, тому що у моєї крихітки фарангіз день народження ?

людина, з якою ми разом плачемо, поки дивимося індійські фільми про кохання. яка ділиться зі мною віршами узбецьких поетів та слухає мої розповіді про українську історію. з якою кожен наш дзвінок – довгі розмови до ранку, навіть коли ми по-різному дивимося на світ, ми вчимося чомусь в такі моменти. яка плаче від радості за мене, а я – за неї. яка навіть не здогадується, з яким захопленням я дивлюся на неї. як часто вона смішить мене, як багато підтримки я відчуваю від неї. моя старанна і дбайлива, яка має таке добре серце.

я тебе люблю. давай пройдемо разом ще довго-довго, адже ми ще не додивилися третій сезон фрі.